Напевно, кожен в Стебнику чув про успішних підприємців – братів Романа та Богдана Уневичів. Фірма «Сапсан», яку очолює п. Роман Уневич, є прикладом того, що і в українських умовах можна створити конкурентоздатне підприємство, яке випускає продукцію високої якості, навіть кращої ніж в Європі.
Брати Уневичі займають активну громадську позицію, не стоять осторонь всіх тих процесів, які проходять у Стебнику. Громадська організація «Воля громади», до творення якої вони також причетні, є найвідомішою ГО в місті калійників. Тож про Стебник, про майбутні місцеві вибори, про те, чи визначилася «Воля громади», говоримо сьогодні з п. Романом Уневичем.
– Пане Романе, розкажіть трішки про себе…
– Народився я в Стебнику в 1970 році в сім`ї простих людей. Дуже чесних людей, порядних – батько працював на шахті, а мама весь час працювала кухарем в їдальні в Трускавці.
Закінчив шосту школу, потім стрийське училище за спеціальністю «автокранівник». Далі була армія. Після армії в 1993 році ми з братом започаткували компанію «Сапсан», в якій я по сьогоднішній день працюю…
– Не шкодуєте, що пішли в бізнес? Адже зараз нелегко втриматися на плаву…
– Ні, абсолютно не шкодую. Знаєте, хто не вміє плавати, тому дійсно дуже важко втриматися на плаву. А ті люди, які плавають, мають від того задоволення і навіть про це не думають – вони просто плавають…
– В бізнесі Ви з 1993, тобто понад двадцять років. За цей час не виникало бажання реалізувати себе в політиці, поборотися за мандат народного чи обласного депутата, або хоча б за крісло міського голови?
– Ні, не виникало. Я вважаю, що кожен повинен займатися своїм ділом, тим, чим він займається.
Я чомусь завжди довіряв людям, які на самому початку незалежності України пішли в політику. Маю на увазі патріотів, старше покоління. Я вважав, що якщо вони взялися за цю справу, то вони і доведуть її до завершення. Та це була помилка.
– Пане Романе, за 24 роки незалежної України в Стебнику не один раз проходили вибори і завжди обирали ніби найкращих з-посеред усіх кандидатів – найкращих депутатів, найкращих мерів. Але зрушень не видко. Чому так?
– А тому, що ніколи не обирали кращих! Коли люди пасивні, живуть за принципом «Моя хата скраю», то коли приходить час виборів, їм приходиться обирати з числа тих, хто сам себе висунув. Зверніть увагу – не кого висунула громада, а хто сам висунувся. Тобто, ми чекаємо до виборів, потім хтось приходить і ми кажемо: «Давайте обирати з тих, хто себе висунув».
А має бути зовсім по іншому. Якщо є відповідальна громада, то вона того, хто найкраще виконуватиме свої обов’язки, повинна знайти серед громади, або навіть запросити.
Візьмімо хоча б приклад Саакашвілі та інших грузинських реформаторів. Громада має попросити, запросити до себе на роботу таку людину, якщо немає такої в самій громаді. І тоді дійсно при владі буде найкращий. Між іншим, саме це ми зараз і зробили.
– Ви вважаєте, що в Стебнику є громада?
– Громада є в кожному місті і селі. Якщо людина живе в цьому місті, то вона є частиною громади.
Громада – це як сім`я. Для прикладу, може бути сім`я, котра складається з чоловіка, дружини, дітей, але вона розбалансована і не живе як одне ціле, а кожен робить що хоче і як хоче. З однієї сторони сім`я ніби і є, але з другої сторони сім`ї як такої немає. Розумієте? Так само і громада – ніби живемо на одній територіальній місцині, але кожен робить, що хоче. Громада є, але вона неструктурована, неорганізована, неупорядкована.
– Зараз власне багато говорять про перспективу, заради якої планують реалізувати в Україні реформи. Одна з реформ – адміністративно-територіальна. Як Ви ставитесь до планованих змін?
– Я – за те, щоб було ефективно. Якщо є можливість організувати управління громадою так, щоб громада менше за це платила, то тоді адміністративну реформу потрібно робити.
Наприклад, в Стебнику є 36 депутатів. Хтось каже – вони не отримують заробітної плати. Так, вони заробітної платні не беруть, зате беруть щось інше, чи не так?
Реформу робити треба, треба укрупнювати, тим більше, що в Україні населення зменшилося з 52 млн. до 42 чи 43 млн. Це мінус десять мільйонів і це вже потребує адміністративної реформи, бо десь вимерли цілі села, деякі міста стали більші і так далі.
– Що потрібно Стебнику?
– Стебнику потрібно в першу чергу визначитися. Бути в такому підвішеному стані довше не можна. Стебник зараз можна порівняти з валізою без ручки, яку і нести важко, і викинути шкода. Так, до речі, прямим текстом кажуть в Дрогобичі. Ми заважаємо їм, вони заважають нам. Якщо буде визначеність, то ми знаємо, що ми окреме місто, маємо власний бюджет і знаємо, куди рухатися далі.
Однозначно, що це визначення потрібно зробити якнайшвидше – або Стебник залишиться частиною Дрогобича і зливається з ним, або Стебник стає окремим містом. І перший, і другий варіант мають свої плюси і мінуси. Але те, що маємо зараз, цей підвішений стан – це тільки мінус, однозначно.
– А хіба є плюси, якщо Стебник зіллється з Дрогобичем?
– Якщо Стебник стає частиною Дрогобича, то це буде ефективно з огляду на менші витрати на управління. Також тоді автоматично все майно стебничан стає дорожчим приблизно на 30%. Одне рішення сесії – і наше майно, наша земля піднімаються в ціні.
Бо зараз є явна несправедливість: від центру Трускавця до центру Стебника якихось 3-4 кілометри, а різниця в вартості землі, майна – у три рази.
– Можливо, це залежить від зонування?
– Це вже не зонування, а знущання. Повірте мені, такого світ ніде не бачив.
– А як Ви ставитеся до ідеї «Великого Стебника», який включав би в себе села Нижні Гаї, Болехівці, Доброгостів, Уличне?
– Громади під тиском об`єднати неможливо.
Найбільше, з ким хочуть зараз об’єднуватися – це з містом Трускавець. Логіка дуже проста – є багате місто, там є гроші, то чому б не об`єднатися з ними? Це так само як взяти дві фірми, одна з яких ледве виживає, а друга процвітає. Та, що ледве живе, згодна на об`єднання, бо в іншій і зарплати вищі, і умови роботи кращі.
Так само й тут. Але питання в простому – яка буде вигода від об`єднання ресурсів? Чи буде віддача? А з другого боку, ніхто до бідного не піде об’єднуватися. Хіба би поставили перед фактом, десь там в Києві написали – от, ви вже об’єднані. Бо в нас і таке можливе.
– Пане Романе, Вас знають як одного з найбільш активних учасників «Волі громади»…
– Так, я вхожу до громадського об`єднання «Воля громади». Це наш інструмент, щоб контролювати владу, щоб проводити якісь важливі зміни в місті. За допомогою цього інструменту ми зробили чимало позитивних речей.
– «Воля громади» в середині серпня представила на розгляд стебничан Програму розвитку громади Стебника. Чи ця Програма можлива для виконання чи це звичайний популізм?
– Абсолютно можлива для виконання і абсолютний популізм (посміхається). Все залежить від того, в чиїх руках буде ця програма.
Я хочу сказати фразу, яку мають пам’ятати всі перед виборами: «Кадри вирішують все». Кожен, хто хоче змін в житті, повинен пам’ятати оцю фразу «Кадри вирішують все». Помилка вибору людини має величезне значення.
– Команда чинного мера Стебника Василя Пецюха в Інтернет-виданнях розкритикувала презентацію Програми розвитку Стебника та особисто доповідача Руслана Крамара. Процитую дослівно: «Руслана Крамара просуває у мерське крісло фінансово-промислова групка…».
– Якщо тобі плюють в спину, значить ти попереду. Це сказав Конфуцій. Ця фраза якнайкраще пасує до Вашого запитання.
Ми далі будемо робити те, що ми робимо…
Про Руслана Крамара можу сказати, що він появився на політичному обрії Стебника завдяки нам. Ця історія дуже проста і дуже коротка. У свій час ми заставили владу надавати дозволи на автономне опалення мешканцям міста Стебника. Ми їх заставили це зробити. А зробили ми це завдяки Руслану Крамару. Він провів успішну реформу теплопостачання в місті Трускавці, розробив схему теплопостачання міста, яка враховує всі моменти, і саме Руслан Крамар нам підказав технологію, підказав кроки, як це можна зробити і в Стебнику. Так ми познайомилися з Русланом Крамаром.
Коли ми зустрічалися багато разів, коли поїхали до нього на підприємство, спілкувалися з ним, тоді в нас виникла думка, щоб запросити цю людину на роботу в Стебник. В історії Стебника, та в принципі в історії всіх наших сусідніх міст (Дрогобич, Борислав, Трускавець) це перший випадок, коли громада шукає менеджера. Навіть на ці вибори, котрі будуть зараз, це є прецедент. Ні в одному місті немає такого прикладу, коли громада почала думати про людину не тоді, коли вони вже самі висунулися і ми змушені вибирати з того, що є, що нам підсовують, а задовго до того. Мало того, я особисто шукав цю людину. І я її шукав дуже довго.
І я хочу сказати, що Руслан Крамар – теж не ідеальний, як не є ідеальним ніхто з нас в цьому житті. Можливо, були й кращі, але вони відмовилися – і то остаточно. А якщо були гірші, то ми, звісно, шукали кращих. І в результаті зупинилися на Русланові Крамареві, який, до речі, добре знає про всі стебницькі проблеми. Він, як і я, є уродженцем Стебника, він тут прожив все своє життя, хоча зараз і працює в сусідньому місті, як, до речі, і багато інших наших стебничан.
Я би хотів, щоб хтось інший проробив таку ж роботу і сказав: «От, ви вибрали таку людину, а ми вибрали оцю. Давайте, нехай вони між собою конкурують». Але я знаю, що такого ніхто не робив.
Руслан Крамар – це наше бачення, це вибір всієї нашої організації «Воля громади». Сподіваюся, що це буде і вибір всієї стебницької громади.
Що стосується Василя Пецюха, то я думаю, що ця людина буде зараз не просто статті писати чи замовляти. Він буде йти до кінця і може вдатися до найбрудніших методів, адже в нього немає виходу. Він сам себе загнав в такі умови, коли всю сім`ю «повісив» на шию громаді, на бюджет. Він буде йти до кінця і ми це усвідомлюємо.
– Коли нещодавно в Стебнику проводили соціологічне опитування, то в трійку симпатій стебничан окрім Василя Пецюха та Руслана Крамара потрапив ще Петро Старосольський. Деякі його погляди навіть співпадають з пунктами Програми розвитку, зокрема щодо потреби передачі Стебнику історичних стебницьких земель, які зараз належать Болехівцям. Ви не думали над тим, щоб підтримати його кандидатуру? Як-не-як, в 2010 році на виборах стебницького міського голови він зайняв друге місце…
– У мене з Петром Старосольським нормальні відносини. Ще рік тому, після Революції Гідності я навіть мав з ним розмову щодо співпраці. Але я йому не вірю і скажу чому.
Був такий випадок – в Стебнику не зупинялася електричка. В зв’язку зі зміною графіка, запровадженням швидкісного потяга електричка в Стебнику перестала зупинятися – це електричка зі Львова, причому в години пік, нею їдуть наші студенти, пенсіонери, працівники.
Ми, будучи звичайними громадськими активістами, коли побачили таку несправедливість, то сказали, що такого не має бути і такого не буде. Це просто чиясь тупість і ми були повні рішучості вирішити це питання, щоб електричка в Стебнику все ж зупинялася. За три чи чотири місяці ми вирішили це питання, і зараз електричка в Стебнику зупиняється.
Для чого я це розказую? Щоб показати, що не обов’язково потрібно бути депутатом чи мером, щоб зробити корисну справу. А Петро Старосольський, якщо я не помиляюся, близько десяти років займав одну з керівних посад у Дрогобицькому районі, в райдержадміністрації. Будучи начальником управління Держкомзему і проживаючи в Стебнику, хіба він не знав про проблему спірних земель між Стебником та Болехівцями? Якщо б він дійсно хотів вирішити цю проблему, він мав цим зайнятися ще тоді. Зараз він висуває в своїй програмі пункт, що «ви мене виберіть мером, а я поверну Стебнику землі», але він вже не є керівником земельного управління. Не вірю я йому.
– Як би Ви визначили трійку першочергових завдань для Стебника?
– В першу чергу треба зробити порядок з землею, провести інвентаризацію. Кожен має відкрито бачити в кого є земля, хто орендує, яка ціна за оренду. Все має бути прозоро.
Ми говорили Василю Пецюху, зверталися до нього письмово, хоча він це й дуже не любить: порахуйте місто, порахуйте землі, порахуйте людей, порахуйте машини, майно. Як це, ви управляєте майном і не знаєте чим управляєте?
Та інвентаризації по сьогоднішній день не провели. Тому ми будемо цим займатися, обов’язково.
Друге – це порядок з вивезенням сміття.
І третє питання – це реформа управління міською радою. Там має працювати небагато людей, які мають достойну заробітну платню, щоб не думати про хабарі. Це мають бути спеціалісти, професіонали, які мають кожен день міняти життя в цьому місті на краще. Кожен день. Тобто, змінювати сам порядок життя в місті.
А взагалі планів багато, бо тут треба міняти дуже багато. Роботи непочатий край…
– Як Ви оцінюєте, що знову місцеві вибори проходять на партійній основі, що звичайна проста порядна людина не може йти в депутати міської ради, не заручившись підтримкою тої чи іншої партії?
– Я не просто оцінюю, я Вам навіть розкажу приклад, життєву історію по цьому.
«Волю громади» і мене особисто запросили до Львова, в «Самопоміч», де сказали, що наші ідеї, наша діяльність їм імпонують і вони б хотіли бачити нас в «Самопомочі».
Ми сказали: «Та добре, ми також готові йти в «Самопоміч». Але «Самопоміч» сказала, що ми маємо виконати ряд їхніх умов, які ми не могли зрозуміти – чому ми маємо їх виконувати?
Вони сказали: «Тому що ми – «Самопоміч». А ми сказали: «Ну і що, що ви «Самопоміч»? А ми – «Воля громади».
А вони сказали: «То ви хочете використати наше ім`я, щоб прийти до влади?». А я сказав: «Так, ми хочемо використати ваше ім`я, щоб прийти до влади».
Тоді вони сказали, що ми є жуліки, що ми є хами. А ми сказали: «Що, якщо ми сказали правду, то ми є хами і шуліки? А що таке «Самопоміч» зробила в Стебнику, що ми маємо йти в «Самопоміч»?»
– І ви не пішли в «Самопоміч»?
– Ми не пішли в «Самопоміч»…
– Але ж ви мусите з кимось іти?
– Ми підемо з тою партією, яка зрозуміє, що нам абсолютно нецікаво, які партія дає вказівки на місця і що ми повинні комусь десь щось там виконувати.
Ми любимо місто, ми переживаємо за місто і нас цікавить, що буде робитися в місті. В нашому місті, в Стебнику. А що буде робитися в інших містах, яка буде «Самопоміч» у Львові чи Києві – це нехай думають ті громади, які там живуть. Така наша логіка, дуже проста – місто Стебник є для стебничан. Все.
– Тобто, на сьогоднішній день з політичною силою Ви ще не визначилися?
– Ні, ми визначилися. Це є «Народний Контроль» і це є «Солідарність» Петра Порошенка. Це дві партії, з якими ми заключили, так би мовити, демократичний контракт. Ми сказали: «Ми йдемо з вами, а ви від нас отримуєте зміни в місті. Зміни під вашим брендом». Це ті дивіденди, які отримують ці політичні сили.
– А чи не буде якоїсь нестиковки, адже Руслан Крамар є представником іншої політичної сили? Він в «Батьківщині» незмінно перебуває вже майже 15 років…
– Я хвалю його за це. Честь і шана йому, що не втікає з однієї політичної сили, що має чітку позицію, не є так званим «перебіжчиком», яких так багато в сучасній політиці. Якби всі були такі як Руслан Крамар, то ми б і партії мали сталі, і не бігали б кожен день з партії в партію.
Можливо, він буде висуватися від своєї політичної сили, а можливо, піде самовисуванцем. Або ж його висунуть громадські організації Стебника.
Щодо виборів, то я абсолютно спокійний, що буде з Крамаром, зі мною чи з нашою командою. Ми скажемо людям правду про те, що ми хочемо зробити і як ми це плануємо робити. А далі вибір за людьми. Все в руках стебничан – як вони скажуть, так і буде.
Якщо ж люди виберуть такого як Пецюх чи Старосольський, то я не буду нікого звинувачувати, будемо жити далі.
– А якщо виграє Пецюх чи Старосольський, Ви готові на співпрацю з ними?
– Сподіваюся, що не виграють, бо вірю у мудрість стебничан.
З Пецюхом співпрацювати не буду однозначно, бо співпрацювати з ним неможливо. Пецюх – це людина, котра день і ніч ощасливлює свою сім`ю. Він не робить те, що обіцяв… Та взагалі про нього мені й говорити не хочеться.
Що стосується Старосольського… Якщо людина буде чесна і справедлива, то я готовий буду допомагати, чим тільки зможу. Але якщо людина буде брехати, буде говорити одне, а робити зовсім інше, то, при всій повазі, яка тут може бути співпраця?
– Ви любите Стебник? Адже є стебничани, яким Стебник не подобається…
– Так, звісно, що я люблю Стебник. Хоча це питання для мене – це все одно, що запитати, чи любиш ти маму і тата.
Тих людей, про яких Ви кажете, в деякій мірі можна зрозуміти. Якщо говорити про моє життя, то його я зробив сам, своїми руками. І все-таки я зробив його в Стебнику. Може, оця успішність і дозволяє мені щиро сказати, що я люблю наше місто.
Але суть в тому, що я розумію і бачу, що далі можна щось змінювати – і то не тільки на рівні тих шестидесяти людей, які працюють тут, в «Сапсані». Чому не змінити світ на рівні цього 25-тисячного міста?
Спілкувався Володимир Ключак
P.S. Продовження розмови з Романом Уневичем читайте на «Трускавецькому віснику» наступного тижня, а також в стебницькій газеті «Воля громади».
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень