Нещодавно у Дрогобичі, в приміщенні бібліотеки ім. Чорновола за ініціативи та організації старшого наукового працівника музею «Дрогобиччина» Любові Васильків, провідного бібліотекаря Галини Михайляк і громадської організації «Союзу українок» відбувся вечір пам’яті, присвячений талановитій майстрині української вишивки, члену Української Хельсінської групи, провідному діячеві ОУН, відомому громадському діячеві, політв’язню Ірині Сеник.
Основний акцент в життєвій творчості покійної Ірини Михайлівни було поставлено на вишивці, де перепліталися радість з журбою, відчай з впертою жагою до життя, кохання та біль розлуки. Адже кожен період життя п. Ірини має свій колір, про що відзначила сама поетеса у збірці «Метелики моїх спогадів».
Устами школярів полилися віршовані рядки поезій. Тут мали місце і поезії землячки покійної п. Сеник, Ірини Буцяк – «Присвята пані Ірини» (нескореній та невтомній), і вірші самої Ірини Михайлівни, яка розгортає перед читачем своє життя, як сувій полотна, на якому переплітаються поезія з вишивкою, де мерехтять чорні хрестики страждань і терпінь, і майоріє червона стебнівка палкого кохання.
Як розповіли організатори зустрічі, першим періодом ж
иттєвого шляху невтомної львів’янки п. Ірини був сірий. Навчання у приватній гімназії, тісна співпраця з Митрополитом Андреєм Шептицьким, яка вплинула на формування релігійної свідомості юної гімназистки. Згодом – навчання у Львівському педуніверситеті на факультеті іноземних мов (англійська філологія) та перший арешт за участь у національно-визвольному русі за звинуваченням у зраді батьківщини. Покарання відбувала в таборах Іркутської області.
Далі йде чорна полоса заслань в таборах суворого режиму, як особливо небезпечної рецидивістки (таке тавро їй присвоїв Івано-Франківський радянський суд). Не дивлячись на інвалідність після перенесеної п. Іриною важкої операції, відбувала покарання в далекій Мордовії. Тяжко хворіла під час 5-річного заслання в Казахстані, «смакувала» карцер у тюрмі на Лонцького у рідному Львові, перебуваючи по шию у крижаній воді. І єдиним порятунком в неволі були голка з риб’ячої кістки, відрізаний уламком скла сувій полотна та випороті зі старих хусток нитки для вишивання. І папір з ручкою, що фіксували її думки, які виливалися зі зболеної душі поетичними рядками.
У період синього просвітку («…той, що ближче до неба»), п. Ірина зустрічає своїх побратимів і знаходить сенс у житті. Згодом Указом Президента вона була нагороджена орденом Княгині Ольги третього ступеня, одержала нагороду «За мужність» першого ступеня. Їй присвоїли статус реабілітованої (адже провела в неволі 34 роки свого життя). Та найбільшим надбанням, як стверджує Заслужена майстриня народної творчості України Ірина Сеник, є її поезії та вишивки.
З піднесенням та натхненням читали школярі ЗОШ №1, ЗОШ №8, ЗОШ №17 вірші поетичних збірок борця за волю України Ірини Сеник «Біла айстра любові», «Нездоланні духом», «Сувій полотна», «Загартована юність», «Книженка бабусі Ірини для чемної дитини».
За участь у конкурсі віишивки, присвяченої світлій пам’яті борцеві за волю України Ірині Сеник та майстерним володінням технікою вишивання юних талантів (учнів першої, восьмої та сімнадцятої шкіл) було нагороджено почесними грамотами та відзнаками.
Під час завершення міроприємства присутні мали змогу послухати розповідь союзянок, котрі безпосередньо знали почесну громадянку Борислава та Львова п. Ірину Сеник, про останні роки її життя, про те, якою гостинною та щирою вона була. Освіченою та інтелігентною. Вишуканою квіткою, яку шанують не тільки в Україні, а й у світі. Під час розповіді Галина Михайляк та Любов Васильків роздали усім присутнім по вирізаному паперовому кленовому листочку, на яких красувались рядки віршів поетичної творчості нескореної бунтарки, надзвичайно сильної духом жінки Ірини Сеник.
Вікторія Лишик
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень