28.08.2010 р. Б. у м. Самборі, у приміщенні Катехитичного центру, що при храмі Різдва Пресвятої Богородиці, відбулася зустріч прочан, котрі з благословення Патріарха УГКЦ, Любомира Гузара, єпископів Самбірсько-Дрогобицької та Стрийської єпархій – Ярослава (Приріза), Тараса (Сеньківа) із 6.08-15.08 звершували своє 10-денне піше паломництво із Самбора у Зарваницю, організоване Пасторально-Місійним відділом УГКЦ.
На зустрічі були присутні організатор прощі о. Василь Поточняк, оо. Ігор Козанкевич, Роман Шестак, Василь Святківський, близько 160 осіб, котрі з’їхалися з різних областей та міст. Теми обговорень були наступні:
– піша проща (враження: позитиви, негативи, пропозиції);
– питання пам’ятника українцям-заробітчанам, котрий планують звести у Зарваниці. Це місце, на бажання Блаженнішого Любомира Гузара, служило б своєрідною пораднею, де люди могли б гуртуватися, отримувати певну інформацію, ділитись пережитим;
– питання та формат наступних зустрічей, з пропозицією того, що вони могли б носити місійний характер;
– подяка усім організаторам та відповідальним (близько 80 осіб загалом) за певні ділянки праці на прощі, усім учасникам та тим, хто духом молитовно підтримав це паломництво.
Опісля у храмі відбулися нічні чування, де прочани мали змогу подякувати Богові за цю радість 10-денної молитви: Акафіст до Пресвятої Богородиці, свідчення, молитва намірень, праця в групах на тему: «Бог у моєму житті», духовні пісні, катехизи (оо. Василь, Ігор) у формі запитань-відповідей складали програму чувань.
Удосвіта, на вулиці, перед фігурою Матері Божої ми відслужили Молебень до Пресвятої Богородиці. По тому – обхід навколо храму зі свічками, ранішні молитви і подячна Божественна Літургія, яку очолив о. В. Поточняк у співслужінні вищезгаданих отців та місцевих священиків.
На проповіді отець Василь через притчу Про запрошених на бенкет гостей вияснив причини ран, які людина не раз завдає сама собі, часом і усвідомлено. «Від Божого Царства нас відтягують також і добрі справи», – зауважує священик. «Часто ми за доброю справою втрачаємо найкраще. Так сильно прив’язані до праці, науки, кар’єрного росту, що навіть нехтуємо Божим. Людина, котра прив’язалась до того, що створене, не здатна прийти до Божого Царства, тому тим працьовитим людям пан відмовляє у радості. Говорить, що вони недостойні, раз не зуміли у тому, що роблять, побачити Божу присутність. Ці люди багато працюватимуть, щось будуть мати, але вічної радості не буде, бо вони зупинились на створеному. Бог дає всі умови бути і радіти. …Християнство починається тут і сьогодні, з мого серця. Християнство – це коли в моїй душі ангели співають. …Жити без Бога – це так тяжко, так нецікаво і так скучно. Нам дуже часто дароване Боже Царство, дарована Божа радість, наша Україна, а ми, замість «підтримувати цю весільну одежу», ізолюємося і говоримо: «Хай вони борються у тій Україні, головне – щоб мені і моїй дитині було добре». Нам подарована Україна задарма, а ми у «старій одежі» приходимо і далі хочемо жити по-старому, хоча умови уже нові!
Молімся, щоб наша смерть духовна не прийшла швидше, ніж фізична, щоб хто з нас мертвий – воскрес чимскоріш духовно. Не чекаймо, коли нам дитина скаже: «Тату чи мамо, це ви винні, що я живу «старим життям», бо ви не хотіли змінитись». Вийшовши з цього храму, запитаймо себе: «А що в мені ще залишилося старого, грішного, може, ще радянсько, злого?».
Багато з нас, хто йшов п’ять років тому, теж були «старими людьми». Казали, що така далека дорога неможлива, що люди отримають сонячний удар… а хворі ноги, а хто нас прийме, а як із поліцією, транспортом, словом, було багато причин, щоб не молитися. Ми усі знаємо, що молоді хлопці грають футбол годинами, дівчата танцюють до ранку – і ноги не болять, і вени не такі вже й слабкі, але для Бога, для Царства Божого ми можемо одразу захворіти, нам нічого не вдасться, – бо це для Бога. Якщо Бог хоче, то бере хвору, обезсилену, у «старій одежі» людину і її міняє. Вистарчить, що ми цього запрагнемо.
Прагнім Бога, і Він, як каже пророк, «вибілить нашу внутрішню одежу», одежу нашого серця, котра була чорною як кармазин, а стане білішою від снігу. Він здатен наше серце з холодного, з крижаного перетворити, за словами пророка, у гаряче, у те серце, де пульсує життя, котре любить.
Хай у цьому нас Господь усіх благословляє!», – завершує священик.
Іванна Рижан
Що ж говорять про прощу самі прочани?
Ольга (Київ)
«Дуже сподобалась організація і підготовка, яка була проведена напередодні прощі. Цікавими були відомості про парохії, якими ділились місцеві священики, хотілося б також ще більше інформації про села, якими проходимо, щоб краще запам’яталось. Дуже важливо, щоб ми вчились бути вдячними за те, що нам дають їсти, приймають на нічліг, адже цьому всьому передувала велика моральна і духовна підготовка саме тих людей.
Поза значними позитивами, звичайно, було і багато моментів, коли ми вели себе не належно, не достатньо уважно (галасували, намагались «проскочити» без черги за їжею, смітили…).
Було б добре написати такі своєрідні «Заповіді прочанина» (правила поведінки). Це допомагало б кожному себе організовувати і вирішувало б частину побутових проблем. Дякую».
Прочанка (вперше на прощі)
«Найважливіше на цій прощі для мене була молитовна підтримка. Це так зворушливо, коли 300 сердець підносять твою молитву до Бога. Молитва намірень – це найсильніше, на мою думку, що було на прощі, адже ми молитовно підтримували одне одного. Я впевнена, що якщо триста людей промовлять слова молитви серцем, то Бог обов’язково вислухає. Дякую».
Тетяна (Ралівка)
«Дуже потрібною була молитва тиші. Також на прощі завжди є велика радість від спілкування, така відкритість, молитовний дух. Не маючи комфортних умов, людина швидко скидає маску і тоді багато чого пізнає в собі, бачить в інших, намагається стати кращою. Радість, яку ми приносимо після прощі додому, помічають інші, а це – найважливіше. Дякую».
Прочанка
«Нічні чування, які ми мали щоденно у храмах, дуже згуртовували та здружували. Там, у тиші, молячись разом, ми могли глибше пізнатися не лише словесно, а й через відчуття. Ми молились за село, в якому ночували, за інших людей, один за одного. І, що дуже дивно, зовсім не відчували втоми. Вранці Господь піднімав нас на Літургію своїми «небесними силами» і було дуже легко. Дякую».
Василь (керівник групи «Юнацтво»)
«Було надзвичайно приємно, коли діти, ночуючи у селах, в родинах, самі починали молитви перед їжею. Це дуже велике досягнення і велике свідчення для тих родин, у яких ми ночували. Хотілося б, щоб були катехизи і для дітей, щоб з ними було більше творчої праці, адже їх щороку все більше і більше на прощі. Дякую».
Прочанка
«Прекрасні катехизи, свідчення людей, Літургія. Ми заслуховувались і не відчували ні втоми, ні мозолів. Бездоганна підготовка. Дякую».
Матеріал зібрала
Іванна Рижан
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень