28 березня в Дрогобичі в приміщенні суду на Лесі Українки, 23 відбулося судове засідання за позовом проректора з наукової роботи Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Франка, професора Мирона Чернеця до підприємця Максима Федиса. Справа стосується казки, опублікованої на сайті «ДрогобичІнфо», в якій професор чи то впізнав себе, чи то був якимось чином принижений. Пан Чернець звернувся до суду, захищаючи власну честь та гідність та хоче отримати 50 тисяч гривень морального відшкодування. Суд наклав арешт на рахунки п. Федиса. Адвокат відповідача п. Олесь Рупінський звернувся до суду із клопотанням скасувати це рішення, адже арешт рахунків не дає змоги його довірителю займатися господарською діяльністю. Пан Федис втрачає довіру у партнерів, а тепер для нього сезон, адже підприємець працює в сфері будівництва. Суд у складі головуючого судді п. Гайдука вислухав аргументи сторін та оголосив перерву до 30 березня (16.00). Так можна було б коротко описати це судове засідання.
Оскільки суд, напевно, триватиме ще ду-у-уже довго, враховуючи факт, що невідомо ще, чи відповідач взагалі якимось чином причетний до справи, адже не являється власником доменного імені, то ми повертатимемося до цієї теми. Та сьогодні хочемо зробити певні попередні висновки, які розтлумачать, чому ми обрали для заголовку саме таке, а не інше, речення.
Слова «неповадно» немає в українській мові, але, вочевидь, кожному зрозуміло, про що тут йдеться. А йдеться про те, що цей випадок із судовим позовом повинен бути наукою для дуже багатьох – і для пана Чернеця, і для інших професорів, викладачів, а також і чиновників та представників влади. Але одночасно і для «ДрогобичІнфо», та не тільки для цього сайту, а й для журналістів всіх Інтернет-видань та газет. Також для суду, який повинен з честю знайти вихід із цієї ситуації, щоб і пан Чернець був контентний, і щоб пана Федиса не образити. І не лише для вищеперелічених осіб як в конкретному, так і в загальному значенні, а фактично для кожного, хто щось пише, чи про когось пишуть, хто подає до суду, чи хто ризикує отримати судову повістку.
«Я не розумію, для чого потрібно проводити фото- та відеозйомку, адже справа не є політична чи кримінальна», – заперечив пан Чернець проти клопотання сторони відповідача щодо дозволу знімати судовий процес на камеру. Суд прислухався частково і до відповідача, і до пана Чернеця та дозволив пресі використовувати диктофони, але знімати відео не дозволив. І хоча справа дійсно не є кримінальна (щодо того, політична вона чи ні, можна б подискутувати), та те, що вона резонансна, ні в кого не викликає сумнівів. І присутність в залі суду представників принаймні дев`яти видань свідчить, що пильний контроль супроводжуватиме цю справу аж до її завершення. Можливо, спалахи фото чи відеокамер спричинюють незручність для професора Чернеця, можливо, він при поданні свого позову дійсно не хотів аж такої уваги до своєї персони, та Рубікон перейдено, виклик кинуто і хоч-не-хоч професор в 2012 році став набагато популярнішою людиною, ніж він був за понад 40 років свого перебування в Дрогобичі. Принаймні особисто я не знав, не бачив і не чув п. Мирона Чернеця за всі свої п’ять років навчання в університеті, не стикався з ним і напевно б не цікавився, чи є в університеті ще якийсь проректор окрім пана Юрія Кишакевича. Та судовий позов пана Чернеця зробив його людиною публічною і то аж занадто. Тому від щирої душі можна пожаліти професора, якому навряд чи приємно чути чи читати про себе, як то кажуть, на кожному стовпі.
Незважаючи на те, чи виграє чи програє пан професор Чернець цю судову справу, а навіть якщо б він відкликав свій позов, та поїзд уже пішов. В певних журналістських колах він вже здобув собі репутацію ворога преси, ворога свободи слова. А в тих колах, де так не вважають, все одно відносно нього залишиться певна настороженість, якийсь осад, хто б там що не говорив. І те, що на даний момент ще ніхто публічно не задекларував пану професору свою публічну підтримку, свідчить про фатальну помилку з його сторони. Не маючи жодної доказової бази, не бажаючи дослідити справу до кінця (а нагадаємо, що Мирон Васильович є проректором з наукової (!) роботи та відповідає і за міжнародні відносини), шанований нами професор подає позов до суду. Не знаючи, хто є власником сайту, напевно не розуміючи різниці між власниками, адміністраторами, дописувачами, модераторами, авторами… Як зазначив адвокат відповідача, можна подати було позов проти будь-кого в Дрогобичі і вимагати в цього будь-кого грошової компенсації.
З іншої сторони, «ДрогобичІнфо» матиме науку, адже хоча скандал певним чином і піднімає рейтинг сайту, його відвідуваність, та навряд чи комусь приносить надто велике задоволення ходити по судах. Самі приміщення суду (неважливо, чи це Дрогобич, чи Трускавець, чи Сколе, чи Львів, чи інше місто) з їхньою тіснотою, страшними стінами та стелею, облупаними дверима та фасадами, викликають не найкращі емоції. Клітка, перерви в судових засіданнях, юридична казуїстика, вправляння адвокатів у риториці, відчуття себе «під ковпаком» до приємностей навряд чи належать. Тож наступного разу перш ніж публікувати якісь «казочки», адміністрація сайту чи хто там відповідає за контент, наповнення Інтернет-ресурсу, повинні зважити на можливість таких позовів, як це має місце у стосунку до «ДрогІнфо» тепер.
Наступне стосується самого суду. Він не повинен бути об’єктом тиску з будь-якої сторони. Справи проти журналістів тим неприємні суддям, що вони передбачають широкий розголос. Виправдати в цій справі авторів казки означало б піддатися тиску ЗМІ, засудити цього автора для судді означало б майже автоматичні закиди у заангажованості чи навіть у покриванні тієї ж корупції, про яку та казочка вела мова. Та суддя не повинен бути між молотом та ковадлом, він повинен взяти до уваги абсолютно всі аспекти цього позову. Якщо автор казки в чомусь і винен, то при чому тут Максим Федис та арешт його рахунків? Якщо пан Чернець почувається ображеним, то слід зробити все, щоб людині стало легше – але не коштом першого-ліпшого офірного ягняти, яким хочуть зробити пана Федиса.
Тема свободи слова не випадково фігурує тут, здавалося б, у такій справі, де йдеться виключно про захист честі, гідності та ділової репутації пана проректора Чернеця М. В. На сьогоднішній день Інтернет в Україні – часто єдина можливість висловити свою думку, лакмусовий папірець того, що наша держава хоча й не є ще вповні демократична у плані європейської демократії (хоча «європейська демократія» теж може бути темою для дискусій), але й не скотилася до рівня Китаю, Білорусі чи й хоча б Росії. Навряд чи хтось із теперішніх студентів готовий дати свідчення в суді про факти корупції в університетах, в тому числі стосовно провінційного Дрогобича. Та реакція пана Чернеця, хоча є і зрозумілою, певною мірою викликає асоціацію із прислів’ям «На злодію шапка горить». Дилема – захищати свою гідність чи ні, є нелегкою. Мовчатимеш – скажуть, що не маєш що сказати на свій захист, протестуватимеш (в тому числі і через суд) – скажуть, що оправдовується тільки винний. Тому так важливо вміти не побачити себе героєм казки, а ще важливіше – жити та працювати так, щоб нікомуі на гадку не спало описувати вас як казкового персонажа. Хоча навіть порядні та кришталево чисті люди можуть стати жертвою політичних провокацій і тому ми ще на початку зауважили, що політичний аспект цієї історії зовсім відкидати не можна. Нагадаємо, що пан Чернець є членом партії «Батьківщина», а «ДрогІнфо» фактично єдине в регіоні видання, яке постійно публікує позиції ДМО Партії регіонів.
Подавати позов до суду на Інтернет-видання – це найгірша порада, яку будь-коли міг дати хтось пану Чернецю. При всій повазі до професора, таким своїм кроком він поставив хрест на власній кар’єрі, адже навряд чи розумний ректор захоче мати в своїй команді та ще й проректором людину, яка несвідомо уособлює в собі ворога свободи слова. Навіть якщо це слово разить гідність, навіть якщо воно суто містечкового рівня. Хочеться побажати пану Чернецю достойно вийти з цієї ситуації, в яку він сам себе загнав судовим позовом, та важко йому порадити, як це найкраще зробити. Професор потрапив у пастку, у вилочку, тому для нього найважливіше зберігати спокій та попросити поради не в людей чи юристів, а в Бога – як діяти.
Нормальна позиція людини, котра читає про себе в Інтернеті – це спробувати вияснити, хто написав, для чого написав і наскільки можна направити шкоду від написаного. В цьому мали б бути зацікавлені як особа, про яку десь є якась згадка, так і відповідальні за сайт люди. Про коментарі мова взагалі не йде, адже це – як написи на паркані, всілякі шавки підписують різні нісенітниці прізвищами знаних осіб або просто хамлять чи займаються провокаціями. Ну хіба когось дивує слово із трьох літер на дверях громадської вбиральні, або напис на стіні під`їзду, що така-то дівчина (йде ім`я) курва? Натомість стаття – інша річ. Та знову ж таки, якщо нема підпису, тобто нема автора, то така публікація фактично прирівнюється до анонімки, до того ж напису на паркані. І незалежно, чи правда там написана, чи подана суцільна вигадка, поважаюча себе людина не звертатиме на це жодної уваги. Для прикладу, як би мав особисто я реагувати на всілякі вигадки, які пишуть в коментарях (або і в статтях на своїх сайтах) ті бездарі, які не можуть змиритися, що «ТВ» став Інтернет-виданням № 1 в Трускавці? Як писав класик, шалійте, шалійте, скажені кати…
Прогнозувати, чим же ж закінчиться цей суд, не беремося. Є варіант, що позов буде залишено без розгляду, оскільки невідомо, хто повинен бути відповідачем. Інші юридичні моменти справи ми тут свідомо опускаємо. Навряд чи пан Чернець подаватиме ще один позов, адже він не самогубець. Пан Федис веде себе дещо некоректно по відношенню до професора. Міг би хоча б на засіданні суду не перебивати його з поваги до старшого віку та світлої голови і сивого волосся. Вони обидвоє до моменту суду не були між собою знайомі. Вони ніколи не стануть друзями, хоча й навряд чи будуть запеклими, затятими кровними ворогами. Цей суд проти журналіста, який є підприємцем – тотальне непорозуміння. Цей суд – це той випадок, коли не виграє ніхто, коли будь-яка перемога буде якщо не Пірровою, то принаймні не дуже етичною. Принаймні після закінчення суду ми не збираємося пити шампанське, бо навіть якщо і буде привід, то точно не буде бажання.
Бути людиною в кожній ситуації. Поважати право на іншу думку. Не ображати нікого і вміти попросити вибачення, якщо вже образив. А найголовніше – вміти стати на позицію іншого. Принаймні ми, перш ніж щось опублікувати, зважуємо – а як ми би відреагували, якби про нас хтось щось написав подібним чином.
Очевидно, що «Трускавецький вісник» навряд чи можна ставити за приклад для всіх, адже наше видання має свою специфіку, «ДрогобичІнфо» свою, інші Інтернет-видання регіону чи області – свою. Та етичний компонент повинен бути присутній завжди.
І насамкінець. «Трускавецький вісник» декларує свою підтримку Інтернет-ресурсу «ДрогобичІнфо». При цьому ми жодним чином не збираємося ні критикувати, ні розвінчувати, ні осуджувати пана професора Чернеця. Він мав право подавати до суду і він цим правом скористався, не думаючи про наслідки позову. Та всім, хто виявляє зацікавленість цією справою, повторюємо – приклад професора та дрогобицького сайту є показовим. Показовим у плані, щоб іншим неповадно було так робити. Бо краще вчитися на чужих помилках. Хоча на своїх наука краще лізе до голови.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень