Над Бориславом уже вкотре згромаджуються темні грозові хмари. Тепер – іншого плану, аніж у часи Франкового «Борислав сміється». Наше місто, що понад сотню літ було одним із найбільших промислових центрів – то нафтовидобування, то багатопрофільного виробництва – хочуть знову зробити таким собі хутірським, загумінковим. Аби воно стало, наприклад, околицею, а у кращому випадку мікрорайоном Дрогобича.
Велика вовтузня цього року розпочалася навколо бориславської медицини. Теперішні дрогобицькі очільники ну дуже вже хочуть підімнути Борислав, відібравши в нас елементарне право на термінову фахову медичну допомогу, прикриваючись ідеєю створення об’єднаного шпиталю Дрогобиччини. Вже навіть у центрі, у столиці, з реформуванням медицини до 2014 року дали собі спокій, та наші сусіди і їхні покровителі у Львові не можуть зупинитися.
Звідки така заповзятливість? Нещодавно один колишній високопоставлений керівник партапарату по-своєму розтлумачив мені версію, звідки взялися такі «експансіоністські» походи наших сусідів. У шістдесяті роки в Бориславі першим секретарем міськкому партії була особа, яка згодом стала на таку ж посаду в Дрогобичі. Він-то і заповзявся приєднати наше місто до колишнього обласного центру. Мав утворитися конгломерат під умовною назвою «Прикарпатськ». Бориславу там відводилася роль мікрорайону. Навіть тролейбусну лінію планували закільцювати так, що вона об’єднала б Дрогобич – Борислав – Трускавець.
З того всього вийшов великий «пшик». Але сама ідея навіть тепер, на двадцять першому році Незалежної України, випливла у вигляді того, що Дрогобич мав би підім’яти під себе медицину всього реґіону.
Що ж робити бориславській владі спільно з бориславською громадою в такій ситуації? На нашу думку, постаратися, аби й тепер вийшов «пшик». Але для цього потрібно бути більш самодостатніми. Себто зміцнювати міську економіку, грамотно відстоювати свої позиції у Львові та Києві. Адже Дрогобич не єдиний, хто замахнувся на наш міський «суверенітет». Цього року, ми вже про це писали, близько п’яти мільйонів коштів у вигляді прибуткового податку «попливло» в Долину, Львів, Дрогобич через недолуге податкове законодавство держави…
Реалії в нас сьогодні склалися такі, що міській владі потрібно, спираючись на громадськість і на міцні колективи, робити все для того, аби Борислав знову стояв «на трьох китах». Себто на трьох нафтових підприємствах: НГВУ «Бориславнафтогаз», управлінні бурових робіт і центральній базі виробничого обслуговування. А для цього містові потрібно повернути УБР, як окреме підприємство, що його необдумано перетворено у другорядну експедицію. Найміцніше кадрами, технікою і культурою виробництва підприємство свого часу, образно кажучи,«розбомбили». І місто наше, не тільки нафтовик, від цього дуже втратили.
Тож міська влада мала б зробити ставку на нафтову промисловість. Надіємося, перші такі кроки вже зроблено, зокрема, це проведення в Бориславі Міжнародного форуму нафтовиків, присвяченого 625-річчю міста. На нашу думку, потрібно використати цей момент і постаратися переконати представників Львова та Києва, що Борислав – перспективне місто. Своїми багатими родовищами, своїми потужними кадрами нафтовиків, буровиків, ремонтників…
Ми маємо на що спертися. Справа в тому, що 1909-го року в місті видобуто рекордну цифру нафти – понад два мільйони тонн. Борислав гримів тоді на весь світ. Але вже навіть у новітні часи, в шістдесяті-сімдесяті роки, місто вийшло на річне видобування півмільйона тонн нафти. Тоді навіть подейкували про «бориславський мільйон тонн». Але центр буріння перемістився до Сибіру – і Борислав просто занехаяли.
Тепер же ми живемо у своїй державі, якій, як повітря, потрібні власні нафта і газ. Нафтовики-фахівці знають оту аксіому, що без відновлення глибокого буріння немислимо Бориславу повернути колишню славу, повернути міцні позиції нафтогазовидобувного району. У наших фахівців є міцні аргументи для цього. Перспективними є Верхньомасловецька, Дережицька, Добромильська, Стрільбицька, Стинавська, Батинецька-Перешпинська та ще понад двадцять інших площ.
Якщо направду відбудеться новітній «нафтовий бум» у Бориславі, тоді над нашими нафтовими підприємствами не висітиме повсякчас «дамоклів меч» скорочення. Більше того, появляться правдиві інвестори. Це дуже реально, якщо мати міцних людей, які будуть відстоювати наші позиції у столиці. Тут – велика надія на чергові вибори до Верховної Ради. Яка, можливо, обличчям повернеться до малих міст, у тому числі й Борислава.
Бо сьогоднішні правителі, як у державі, так і відомствах, не проявляють особливої зацікавленості нарощенням власних запасів нафти і газу. Тут діє принцип «купи-продай»! Купують у Росії утридорога, а на своїх громадянах заробляють. І невідомо навіть, куди дівається «свій» дешевий газ і хто від того має зиск. Очевидно, ті, хто його розподіляє. Отже, потрібно, аби держава, врешті-решт узяла під свою опіку енергетичну незалежність України. Тоді й появиться надія на відродження нафтового Борислава. І на те, що місто знову міцно стоятиме на «трьох китах».
І насамкінець — щодо «експансіоністських» задумів наших сусідів. Із нашого боку їм хотілось би просто дещо порадити. Краще б розумно об’єднувати позиції Дрогобича, Борислава, Трускавця, Стебника супроти владної деспотії центру, який, оголюючи міста, практично залишає їх при мінімальних засобах для існування. Спільними зусиллями потрібно вимагати змін до законодавства про органи місцевого самоврядування, Податкового кодексу. Потрібно, щоб бюджет формувався не згори донизу, а знизу догори. Тоді наші українські міста, де живуть працелюби, які своїм талантом дивують світ, процвітатимуть. І це істина.
Роман Соловчук, газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень