Сергій Антощук: «Замовчуючи проблему, дружини та матері вбивають свого чоловіка чи сина»

08.08.2019 | Filed under: Публікації

Масштаб проблеми залежності може зрозуміти тільки той, хто з нею стикнувся. Страждає залежний, страждають члени його сім`ї, страждає близьке оточення. Одним з перших кроків на шляху до подолання такої проблеми є звернення до фахівця – лікаря, психолога, психіатра чи реабілітолога.

Про різні види залежностей, шляхи їх подолання, масштаби проблеми, світову практику допомоги таким людям – наша сьогоднішня розмова з психологом-реабілітологом Трускавецького готельно-курортного комплексу «Карпати» Сергієм Валерійовичем Антощуком.

– Пане Сергію, кабінет психолога-реабілітолога в «Карпатах» відкрився зовсім нещодавно. Що входить у Ваші обов’язки?

– Я займаюся напрямком аддіктології (від слова addiction – залежність). В мене є досвід роботи більше чотирьох років безпосередньо із залежними, а також із батьками, котрі є співзалежними, з іншими членами родини. Є досвід роботи з підлітками, які мають поведінкові розлади (девіантна, деліквентна поведінка), та з їхніми батьками.

Моя професійна допомога стосуватиметься в першу чергу сімей з деструктивним ухилом, т.зв. дисфункційні сім`ї. На жаль, зараз тенденція така, що багато сімей, особливо молодих, страждають тим, що їхні діти починають вести себе з розходженням з нормами поведінки, починають вживати хімічні речовини. Батьки про це або здогадуються, або ж не хочуть в це вірити, не хочуть цього помічати і якось реагувати. Причиною є те, що вони не мають достовірної інформації як правильно це побачити, діагностувати в поведінці своєї дитини, і як діяти далі.

Коли батьки приходять на консультацію, чи читають мої статті, і в них відкриваються очі, то вони дивуються, чому саме в їхній сім`ї виникла така проблема.

– Найважливіше в будь-якій проблемі – це визнати її. Визнання існування проблеми – це вже перший крок до її вирішення. Як його зробити залежній чи співзалежній людині, як відважитися піти на прийом до психолога?

– Дуже хороше запитання. Хвороба залежності – це в першу чергу хвороба заперечення. Алкоголік, наркоман, ігроман, сексоголік не хоче визнавати, що в нього є ця проблема.

Люди зазвичай стикаються з тим, що є соціальні наслідки самої хвороби. Під тиском сімейних обставин людину змушують до можливих змін. Тобто, робиться певна аудієнція – збираються найближчі люди: це може бути дружина, якщо така є, батьки, кращий друг, начальник на роботі – і в цьому колі людині, тобто клієнту, доноситься, що ти нам не байдужий, ми переживаємо, що з тобою таке зараз відбувається, і хочемо тобі якось допомогти.

В такі моменти значимість цих людей для залежного буде ставитися під сумнів, він буде знецінювати все аж до скандалів і звинувачень когось чи чогось. Але є ймовірність того, що він задумається. Адже йому поставлять умови «або-або»:

1) або ти зараз отримуєш правильну професійну допомогу, лягаєш на детоксикацію, після якої їдеш на реабілітацію на якийсь час, і тоді твоє життя зміниться. Бо ми тобі готові допомогти, і це останнє, що ми готові для тебе зробити. Тут дуже важливо, щоб в цей момент кожен член цієї аудієнції (зустрічі) зайняв жорстку позицію, щоб клієнт зрозумів, що це хвороба, і що йому надається можливість її подолати при жорстких умовах.

2) або другий варіант. Якщо ж ти не хочеш скористатися цією можливістю, то будь добрий, або дружина розлучається, або до побачення, геть з хати і так далі. Тобто, щоб залежний зрозумів, що у випадку відмови його очікують такі глобальні наслідки.

Тож залежний повинен прийняти рішення – що йому важливіше. Він має визначитися з пріоритетами.

В залежного в пріоритеті вживання. Хвороба залежності – це хвороба всієї сім`ї. Тому так важливою є робота зі співзалежними, тобто рідними.

Статистика свідчить, що 70% зривів (коли людина після курсу лікування повертається до своєї хвороби-залежності) стається тоді, коли родичі не знають, як себе правильно поводити. Вони думають, що знають, що в них все під контролем, що вони проявляють свою любов, що прикладаються до порятунку, але часто неправильна поведінка тільки шкодить. Тому так важливий є супровід психолога-реабілітолога, тому вихід із залежності має проходити при максимальному залученні всієї сім`ї.

Тож одна з моїх цілей – це допомагати всій сім`ї, а не тільки одному клієнту. Терапія має бути комплексною.

– Один психолог-реабілітолог не може справитися з проблемою, адже мусить бути співпраця з реабілітаційними центрами. З іншої сторони, саме психолог визначає якої терапії потребує клієнт. Куди скеровуватимете клієнтів, щоб був максимальний ефект? І який досвід маєте власне як психолог-практик?

– Є програма «12 кроків», яка була сформована в США ще в 1935 році.

З чого починалася спільнота анонімних алкоголіків і анонімних наркоманів (AA/AN)? Розкажу дуже спрощено. Зібралися Білл і Боб, один був брокером-економістом, другий доктором. Вони сіли, поговорили, і під час цієї розмови перехотіли пити (вживати). Вірніше, вони хотіли пити, але зрозуміли, що можна про це говорити і не вживати алкоголь. І вони пішли шукати третього. Таким чином почали формуватися спільноти, співтовариства, які відомі на весь світ, які працюють в програмі «12 кроків».

Але прийшов час, коли в Америці зрозуміли, що все-таки багато людей не можуть зупинитися. Тож почали відкриватися будинки «на пів шляху». Людині давалося 21 день, щоб вона очистила свою кров від хімічної речовини, і вже потім можна було йти на ці зібрання.

З часом з ними почали співпрацювати медики, психіатри, котрі допомагали людям, в  яких був досвід припинення вживання. Стаціонар продовжили ще на тиждень – до 28 днів.

Але це все було в 1970-ті, коли були інші види наркотиків, котрі давали людині змогу відійти від проблеми, з більш-менш світлою головою подивитися на реальність життя, прийняти якесь рішення. Тобто, цього часу в 28 днів тоді було достатньо.

Що маємо зараз? А зараз пішла така тенденція, що після вживання сучасних хімічних речовин появляються ще й психічні розлади. І це надзвичайно насторожує, адже є великі небезпеки.

Такий вид терапії як «Міннесотська модель». Туди входить і програма «12 кроків», і поведінкова терапія на основі ідей біхевіоризму та необіхевіоризму. Але найголовніше, що туди входить допомога досвідченої особи, котра сама справилася з цією проблемою, тобто в якої вже є досвід подолання залежності. Адже людина, котра мала проблеми з вживанням, знає цю хворобу краще за інших, бо знає її зсередини. А відповідно довіра до такої людини зі сторони клієнта була значно вищою, ніж до доктора-психіатра. Тож і ефект буде відчутнішим. Недарма кажуть, що допомога одного залежного іншому має ні з чим не порівнюваний терапевтичний ефект.

Я прихильник відкритих центрів. Тобто, я за те, щоб розуміючи проблему, люди давали залежним правильну допомогу, а не ставилися до них як до тварин.

Десять років тому доля мене звела з канадцем, який 28 років був тверезим. І він на зустрічі спікерів розказував історію свого життя. Дуже цікаво було почути цю історію з  кінця 1990-х в Канаді, коли директор мав вибір взяти на посаду або його як анонімного алкоголіка з більше 10 роками тверезості, або ж людину, котра не вживала. І цей директор надав перевагу саме анонімному алкоголіку, бо він знав про духовність і про саму програму «12 кроків» Адже сама програма базується власне на духовних змінах, на духовному зростанні особистості. Формуються принципи, одним з яких є поступати по честі, по-людськи, по правді

Мені б дуже хотілося, щоб рівень такого розуміння був і в нашій державі, в нашому суспільстві. Але, на жаль, в цьому плані (відношення до людей з проблемою залежності) ми також дуже відстаємо від Європи, а тим більше від Америки…

Але я дуже радий, що в нас в Україні відкрився Інститут психотерапії залежностей, і я являюся одним з першопрохідців напрямку аддіктології. Завдяки таким вагомим психіатрам як Фільц О.О. і завдяки Спілці психотерапевтів в Україні відкрився напрямок аддіктології. Я навчаюсь в проекті «Теорія аддіктології», і в школі психотерапевтів в напрямку клініцентрованої психотерапії, здобуваючи власний досвід. Також я є консультантом базового курсу позитивної психотерапії, тобто працюю  в позитум-підході.

Відкриття Інституту психотерапії дає можливість по-іншому глянути на проблему залежностей. Не так як в кліше, що це «хронічна прогресуюча смертельна невиліковна хвороба».

Люди, які хочуть вирішити свою проблему залежності, не повинні бути чи почуватися ізгоями. Суспільство має зрозуміти, що це такі ж повноцінні члени соціуму, як і всі інші.

– Наскільки проблема алкогольної і наркотичної залежності  є актуальною в нашому, здавалося б, релігійно-консервативному регіоні Галичини, зокрема на Львівщині?

– Скоро почнеться навчальний рік, і я планую пройтися по школах Трускавця, щоб дати певну інформацію підліткам. Насправді в нас є стереотип: нічого не виносимо з сім`ї, «тримаємо фасад», що в нас все добре.

В більшості сім`ї бояться звертатися за допомогою, бо думають, що це афішуватиметься, розголошуватиметься. Страх оцінки «що подумають люди?», «що скажуть люди?» є достатньо сильний. Тому ця проблема утримується всередині сім`ї, а відповідно ніхто ніяк її не вирішує.

Коли після певного періоду часу дружини чи матері розуміють, що так далі бути не може, приходить усвідомлення того, що замовчуючи проблему, вони вбивають свого чоловіка чи сина. Тоді їм вже все одно, що хтось про них говоритиме, адже головним пріоритетом стає «давайте його рятувати, давайте вже щось нарешті зробимо!».

Ви правильно сказали, що в нас релігійно-консервативний регіон. Багато шукає підтримки в церкві, у Бога, моляться, звертаються до релігійних спільнот. Я прихильник того, що потрібно застосувати всі методи, щоб витягнути людину з залежності. Тому психолог чи реабілітолог – це не конкурент священику чи рідним, це партнер, який допомагає подолати залежність. Дуже важливо знайти те, що допоможе людині змінити систему цінностей, погляд на світ, по-іншому розставити пріоритети, щоб на першому місці було не вживання, а щось інше. Для когось це Бог, для когось сім`я, для третього здоров`я чи достаток.

Я вірю, що Бог може допомогти, але не насилу. Якщо Бога нав’язувати, то залежний це не сприйме. Якщо ж є можливість самому прийти до Бога, самому обрати шлях до зцілення (тобто, подолання проблеми), то це вже зовсім інша справа. І от якраз програма «12 кроків» дає таку можливість. Вона не нав’язує релігію чи конфесію, а дає можливість людині прийти самій до істини, зрозуміти проблему і почати вирішувати її.

– Коли говорять «аддіктологія», «залежність», то в першу чергу розуміють залежність від алкоголю та наркотиків, в меншій мірі еротоманію чи ігрову залежність. Але в останні роки чи не найпоширенішою стала інша залежність – від смартфону, Інтернету, соціальних мереж. Ви згадали про плани зустрітися з дітьми в наших школах, тож відповідно і запитання: як  переконати дітей, а також батьків, які, до речі, часто мають таку ж проблему, що це теж залежність і що щось потрібно робити? Адже діти чи дорослі, прокинувшись, не йдуть митися, а зрання беруть в руки смартфон, відкривають Фейсбук, а поночі сидять в соцмережах до 2-3 години…

– Це «бич» нашого століття. Іншого слова не підберу. Достукатись до людей неможливо. Молодим сім`ям, на жаль, набагато зручніше дати дитині телефон, аніж провести з нею час, побавитись в якусь гру, поговорити, погуляти. Тож ця проблема почалася від народження.

Говорити з підлітками, що вони проводять забагато часу в ілюзорному світі? Вони й так це знають. Те, що було в нашому дитинстві – вийти на вулицю, погратися, отримати емоцію, отримати задоволення, поспілкуватися – зараз це все задовольняється за допомогою переписки, селфі, блогів, поширень, лайків. І так підліток ніби й задовольняє свої базові потреби значимості, причетності до чогось. Але це не те ж, що реальне життя.

Вирішення такої проблеми – це складна і довготривала терапія. Людині треба показати, як можна отримувати задоволення від живого світу, від реальності, яка оточує.

Нічого поганого немає в тому, якщо проводити певну кількість часу в віртуальному світі, в соцмережах. Я теж читаю в соцмережах, коментую, щось пишу, і це нормально. Але проблема полягає в тому, що є люди, які живуть цим і тільки цим. Їх більше нічого не цікавить, і більшість свого часу вони проводять за смартфоном, планшетом чи ноутбуком.

За статистикою в нашому світі від 90 до 95% сімей – дисфункційні. Функціональних сімей стає все менше і менше. Уявіть собі, що лише близько 5% сімей правильно виховують своїх дітей, правильно взаємодіють між собою, приділяють достатньо часу для дітей. І тим самим сформувалася оця субкультура віртуального світу.

Світ зараз комп’ютеризований, і батькам потрібно розділяти що потрібно, що допустимо, а що шкідливо, що заважає. Якщо людина розвивається в цьому напрямку (для прикладу, цікавиться IT-технологіями), то це одне, це нормально. А коли не їсть, не спить, сині чи чорні кола під очима, підвищена збудливість та агресія, то це вже проблема, з якою треба правильно працювати. Це одна з видів залежності…

– …з якою теж до Вас можна звертатися?

– Звичайно. Для того й працює аддіктологія – допомогти рідним як правильно «вести» людину, якою б не була залежність. Запам’ятайте: залежний в одному – залежний у всьому!

Специфіка допомоги що наркоману, що ігроману, що алкоголіку, що залежному від соцмереж, є одна – змінити своє бачення, змінити ставлення до світу, знайти інший інтерес, який дав би можливість людині не деградувати, а розвиватися.

Особистість являє собою чотири сфери: біологічна, психоемоційна, соціальна та духовна. Якщо людина розвивається в чотирьох сферах, тоді є ріст і розвиток, тоді вона повноцінна особистість. Якщо ж є деградація в одній зі сфер, то вже є проблема, вже щось не так, і потрібно діяти. Треба звертатися за допомогою, але люди зволікають, виправдовуються, мовляв, там мозкоправ, там психіатр, а що він мені скаже, я й так все знаю…

Насправді ж досвід показує, що людям потрібен професіонал, який розуміє суть проблеми і може скерувати на шлях вирішення, надаючи відповідний супровід.

– Куди можуть звернутися ті, хто усвідомив свою проблему залежності?

– Кабінет №92 в ГКК «Карпати» (м. Трускавець, вул. Карпатська, 2). Контактний телефон: 063-79-27-505.

– Ваш кабінет психолога-реабілітолога знаходиться в ГКК «Карпати». Чи Вашими клієнтами є тільки відпочивальники, чи на прийом може записатися і місцевий житель?

– Я готовий допомагати всім, у кого є потреба. Тому мені неважливо чи це гість, який проживає в «Карпатах», чи це місцеві мешканці. Записатися на прийом може кожен, хто потребує консультації та допомоги.

– Дякую за розмову.

Спілкувався Володимир Ключак

(Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні)

About 

Błogosławieni którzy wprowadzają pokój, albowiem oni będą nazwani synami Bożymi.

Tags:

Газ на авто. Трускавець

Новини Трускавця та регіону

ТОП коментованих за тиждень

  • None found

Оголошення ТВ

  • Оголошення: знайдено ключі
    25.11.2019 | 09:32

    В неділю, 24 листопада, після обіду була знайдена зв’язка ключів біля будинку № 72 на вул. Стебницькій у м. Трускавці. Власнику ключів прохання звертатися за тел. 067-977-82-12 (п. Уляна). (Переглядів 1 , 2 переглядів сьогодні) Також читайтеКозацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Набір до школи сімейного консультанта (0)Повідомлення (0)На Сколівщині відбудеться фестиваль української середньовічної культури […]

  • В музеї міста-курорту відкриють виставку про кримськотатарську спадщину
    01.11.2019 | 09:27

    У неділю, 3 листопада, у Трускавці в музеї історії міста-курорту відбудеться відкриття фотовиставки  кримських митців «Палац в саду. Перлина Кримського ханства». Проєкт реалізується за підтримки кримськотатарської громади м. Львова. Початок заходу о 16.00.  Запрошуємо! (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеКозацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Музей міста-курорту Трускавець запрошує на виставку (0)У Трускавці […]

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви