Напередодні Великодня у Бориславі побували гості – відомі науковці, громадсько-політичні діячі Шевах та Арон Вайси. Корінні бориславці, тут, у нашому місті, народилися, тут минули їх дитячі роки. І Борислав назавжди залишився у їхній пам’яті як щось світле, сонячне і дуже рідне. Але тільки до початку війни, до 1941 року, коли в нашому місті радянських окупантів замінила гітлерівська влада. Тоді почалися страхіття.
Велика родина Вайсів мешкала в той час у власних садибах по нинішній вулиці Трускавецькій. Та коли прийшли гітлерівці, настали страшні часи. Спочатку – гетто, звідки змогли дивом якось втекти. Потім двадцять два місяці справжнього пекла. І не вдалося б вижити, якби не ті люди, що ризикуючи власним життям, адже діяв наказ окупаційної влади, що кожен, хто прихистить євреїв, сам буде розстріляний разом з родиною, таки порятували їх у біді. Про тих своїх рятівників із великою вдячністю розповів нам і старший з двох братів – Арон, відомий історик, громадський та політичний діяч, який доклав багато зусиль для зміцнення порозуміння і взаємодовіри між українським, єврейським та польським народами; і Шевах Вайси при розмові під час своїх нинішніх відвідин рідного міста.
Зрештою, дуже детально і правдиво про події тих далеких і страшних літ Шевах Вайс описав у своїй книзі «Люди і хмари», то ж дозволимо собі зацитувати автора.
«Мій батько приятелював з українцями, вони приходили до нас додому. Українка пані Лясотова (Юлія Матчишин), яка була приятелькою моєї мами ще зі шкільної лави, під час першого погрому сховала нас на горищі. А потім ми запросили її до нашого дому. Коли фашисти вигнали нас до гетто, то пані Матчишин жила у ньому, берегла від пограбувань. З гетто ми втекли до польської родини Ядвіги Гураль. Там нас переховували чотири дні, а потім ми повернулися у свій дім і ховалися за завчасно спорудженою батьком подвійною стіною. То був 1942 рік. Батько, мама, брат, сестра, тітка Іда, кузин Шміль, сусід Вангман сиділи у тому тісному міжстінні. Так тривало сім місяців! Та коли німці почали ретельно перевіряти кожен дім, обстукувати і обмірювати стіни, ми перейшли вночі до закинутого підвалу поблизу нашого будинку. То було темне, з’єднане з підземними бориславськими каналами, приміщення. Сусідка-полька пані Потенжна та українка пані Лясотова разом зі своїми родинами допомагали нам перебути весь той жахливий період. Рятували нас протягом 21 місяця! То була драматична страшна історія…».
Справді промовистим є життєвий шлях наших краян. Вже переїхавши в Ізраїль, пан Шевах Вайс здобув відповідну освіту, став професором політології, дев’ятнадцять років був депутатом кнесету, сім років – заступником голови парламенту Ізраїлю і чотири роки його головою.
Багато хорошого досяг у житті і його брат – Арон, – відомий історик,політолог, громадський діяч, до речі, відзначений високими нагородами Української Греко-Католицької Церкви за активну працю у справі порозуміння між єврейським та українським народами, людина знана і шанована у науковому світі.
Це треба було бачити з яким захопленням, сумом і ностальгією оглядали гості рідні з дитинства місця. Вглядалися в обриси зараз вже перебудованого батьківського будинку, оглядали фундаменти того підвалу, де переховувалися багато місяців від смертельної небезпеки. Розповідали своїм рідним та й нам, журналістам, про всі ті моторошні деталі у кам’яній захоронці, висотою сантиметрів сімдесят, де багато місяців в темряві і холоді тіснилося восьмеро осіб, разом з дітьми. Ті спомини слухати спокійно було справді неможливо. Але приїхали сюди брати Вайси всією родиною, щоб діти і внуки ніколи не забували страхіття, пережиті їхніми предками в роки війни, щоб побачили землю, на якій народилися їхні батьки, цінували свободу і робили все, щоб подібні злочини у світі ніколи не повторилися.
Опісля велика родина наших краян Вайсів оглянула пам’ятну дошку Праведнику народів світу Бертольду Байтцу, що в час Голокосту разом із дружиною Ельзою врятував життя сотень бориславських євреїв, відвідала міський музей, де є окрема експозиція, що в ній подано документальні свідчення злочинів гітлерівської влади проти мирного єврейського населення Борислава. На запрошення міського голови шановні гості побували і в міській раді, де за горнятком кави ділилися своїми враженнями від перебування в місті і висловили вдячність за теплий і щирий прийом.
Зі словом-відповіддю звернулися до гостей від імені бориславської громади міський голова Ігор Яворський, заступник міського голови Роксоляна Гарасимів, голова ГО «Самооборона Борислава» Роман Деленгевич, голова міської доброчинної організації «Хевра» Світлана Фірман. Гостям на згадку про цю зустріч вручили сувенірний фотоальбом «Борислав – наше місто». Що тут казати, ці люди є справді гордістю нашого міста.
А закінчити цю невелику розповідь хотілося б словами пана Шеваха Вайса, сказаними в одному з інтерв’ю українським журналістам: «Кожна людина має вітчизну. Дві тисячі років євреї молилися, аби повернутися на ту землю, з якої нас вигнали. Але та земля, де людина народилася – теж вітчизна. Галичина не належить моєму народові, але я належу до цієї землі…».
Підготував Ігор Юринець, газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень