Музей. Скільки всього в цьому слові. Картини стародавніх та сучасних художників, скульптури у стилі давньому та модерновому, антикварні речі з побуту, напівзітлілі документи, монети та банкноти, речі повсякденного вжитку, які нам нагадують про відомих людей минулого, світлини, карти, знаряддя праці, хоругви та ікони, книги, документи, оригінальні вироби мистецтва, писанки та вишиванки, щось рідне і водночас далеке-далеке. А ще ж існують музеї-скансени (музеї просто неба), а ще ж діють цілі комплекси музеїв, є й цілі міста-музеї, серед таких – навіть наш Львів, а поза ним – Краків, Рим, Париж, Відень, Лондон.
Музей. Храм муз – легендарних муз, які дають натхнення. Скарбниця мистецтва, де зберігаються скарби тлінні та нетлінні, матеріальні та духовні, автентичні та віртуальні.
Щоб відвідати три діючі музеї Трускавця, достатньо пройтися однією вуличкою – імені Степана Бандери. Неподалік від міської ради, навпроти Палацу культури імені Шевченка – вілла Ґопляна. Це прижиттєвий музей митця-трускавчанина Михайла Біласа. Немало є в Україні та світі таких музеїв митців при їхньому житті. Як розповідає директор музею Олена Білас-Березова, часто відвідувачі переступають поріг цього музею з певними іронією та сарказмом, з недовірою – ну що ж можна побачити не просто у провінції, а на такій периферії? Проте коли виходять з Ґопляни – їхня думка змінюється кардинально. Вони відкривають для себе високе мистецтво, відкривають Михайла Біласа і не тільки його, з подивом змушені визнати, як багато вони ще не знають і як добре, що вони не оминули музей.
В кінці Шляху Музеїв – Єпархіальний музей. Як каже його директор Тарас Шафран, за 13 років там побувало немало духовних та світських осіб, для декого відвідини цього музею стало поштовхом до відновлення втраченої віри. Це теж музей, яких мало в Україні, він не просто релігійний, а водночас і духовний. Святістю віє від речей та документів, пов’язаних із життям митрополитів Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого, від виставок писанок чи вишиванок релігійного характеру. Тут – і долі церков Сколівщини та інших районів, які входять до складу Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, і дарунки від гостей музею. Музей розміщений за адресою С. Бандери, 19, знаходиться він у приміщенні єпархії.
А фактично між цими двома названими музеями – музей історії міста. Тут трудяться директор Любов Константинова, науковий співробітник Галина Коваль, екскурсовод Ольга Федуняк, працівники Геннадій Конів та Катерина Гарасим’як. Музей знаходиться у колишній віллі “Саріуш”, він є найстарішим у Трускавці. Ось і тепер, у травні, у Всесвітній день музеїв, у ньому – нова виставка відомої трускавецької родини Копчаків – Юрія, Віри та їхніх синів та доньок, зятів та невісток. І саме в цьому музеї влада та громадськість міста зібралася, щоб привітати музейних працівників із їхнім професійним святом. Серед тих, хто прийшов вітати – представники Народного Дому на чолі з його директором Оленою Соляник, депутат міськради Галина Шиманська, відомий краєзнавець Микола Іваник, директор ЦБС Наталія Марковецька, заступник генерального директора санаторію “Карпати” та перший директор Єпархіального музею Іван Скибак, в. о. начальника відділу освіти Надія Сенишин, бандурист Василь Кирилич, поетеса Стефанія Шумило та багато-багато інших. Слова вдячності за нелегку працю та квіти для соленізантів – від міської влади (Руслан Козир, Валентина Бодак, Світлана Ковальчин).
Не варто описувати всі емоції, які переповнювали душі присутніх, як і не варто переказувати слова вітань – вони були щирими та відповідними загальному настроєві. Про те, чому музеї називають “кладовищами мистецтва”, говорила Олена Білас-Березова, про роль музеїв для духовного росту та розвитку особистості розповів історик за освітою, директор Єпархіального музею Тарас Шафран. В атмосфері мистецтва, в залі, обрамленій напрочуд чудовими картинами пензля митців родини Копчак, було легко та невимушено. А завершили святкування Дня музеїв у Трускавці в такому ж майже родинному колі за святковим фуршетним столом.
Музей. Скільки всього в цьому слові. Минуле, без якого немає майбутнього, майбутнє, яке проглядається через призму віків. Оглядаючи виставкові зали музею історії міста, бачу книгу із іменами славетних трускавчан. Гортаючи її, зауважую, що частина з них вже відійшла у вічність. Проте вони залишилися присутніми не тільки у своїх родинах, де в серцях нащадків лунатиме про них вічная пам’ять, але і тут – у храмі муз. Як жаль, що не всі розуміють, наскільки цінною є музейна спадщина для нас та наших нащадків. Як добре, що є ще люди, які збирають, зберігають, передають з покоління в покоління ту історію, яку вичавлювали совіти, а тепер вичавлюють новоспечені месії від освіти.
Музей. Хранилище історії, мистецтва, духовності. Місце, в якому наша совість не зможе заснути…
Зі святом вас, музейні працівники!
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень