Починаємо час Великого Посту, період духовної мандрівки, завдяки котрій прагнемо оздоровити наші відносини з Богом, з ближніми і з самими собою. Навернення до Бога починається з усвідомлення собі людиною її актуального стану, тобто кожен мусить дати собі відповідь: яким є моє ставлення до Бога. до ближнього та до самого себе. Переш звернення, яке Бог скерував до впалого людства, було питання: „Адаме, де ти?” У ці дні ми також маємо собі поставити це питання: „Де я?”
Ізраїльтяни вирішили покинути Єгипет, коли усвідомили собі, яким злом є рабство, неволя єгипетська. Неволя єгипетська це символ неволі людини, котра піддана якимось пристрастям: чи то гнівові, чи то нечистоті, чи захланності, чи скупості, чи обмовам, чи осудам. Блудний син також повернувся до свого рідного дому, щойно після того, як увійшов у себе, застановився, як низько він опустився.
У ці дні ми прагнемо також застановитися над собою, увійти в себе, щоб краще пізнати, де ми є. Але перш, ніж почнемо цю працю, нинішнє Євангеліє каже нам звернути нашу увагу на наші відносини з ближніми. Коли захочемо пережити добре великодню сповідь і отримати від Господа прощення наших провин, мусимо також бути готовими простити іншим їхні провини і просити пробачення за те зло, яке ми самі завдали нашим ближнім.
Важливо однак пам’ятати, що правдивому покаянню передує одна необхідна умова — прощення образ і примирення. «Прости, і зазнаєш миру», – сказав блаженний Папа Іван Павло ІІ в одному зі своїх послань, звертаючись до всіх людей доброї волі із закликом «намагатись осягнути мир на дорозі прощення». Цілком здаю собі справу з того, що прощення може здаватися суперечним з людською логікою, однак прощення черпає своє натхнення з логіки любові, тієї любові, якою Бог обдарував кожну людину, кожну націю та кожен народ, цілий людський рід. Бог нам завжди готовий простити наші незчисленні провини, тому й сподівається від нас, що й ми будемо охоче прощати нашим ближнім.
Важко є прощати, але можливо, ще важче – просити прощення. Наш страх перед упокоренням, але ще більше наша гордість противляться перед тим, щоб просити прощення. Усе ж фразу – «Прощаю і прошу прощення» – не можна розділити»!
Вступаючи в період Великого посту, спробуємо, браття і сестри, стати терпеливими один для одного. Чим ближче ми підходимо до Царства Небесного, тим більше наближаємося до живого Бога і один до одного.
Прощати гріхи ближнім — це закон Євангелія, це веління Самого Господа. “Якщо ви, — говорить святе Євангеліє, — прощатимете людям їх провини, то і вам простить Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провин їх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших”. Так і в молитві Господній, яку нам дав Сам Бог, ми просимо: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”. Тільки у взаємному смиренні, взаєморозумінні і всепрощенні можливо для людини знайти душевний мир і вступити на шлях покаяння, наближаючись до Бога.
Ворожнечу між нами породжує гріх, з яким необхідно боротися. Як часто на шляху всепрощення зустрічається багато перешкод. Головна з них — наша самолюбність і гордість.
Усвідомлюючи це, відкиньмо з свого серця усілякі образи, і від душі пробачмо наших ближніх і тоді справді зможемо гідно прийняти Боже прощення у Святій тайні Сповіді.
Стараймося, дорогі брати та сестри, у ці спасительні дні Великого посту, намащувати наші голови згідно сьогоднішнього Євангелія, пахучими маслами правдивої побожності, любові до ближнього, доброчинності до потребуючих, вмиваймо обличчя наших душ від злих помислів та лукавого діла і від нечистоти, яка затемнює душі наші, і будемо здержуватися не тільки від м’ясних страв, але й від гріхів, будемо щиро каятися і переносити терпіння разом із розп’ятим Спасителем, тоді напевне наш піст буде прийнятний і Богові милий.
Владика Ярослав Приріз, правлячий архієрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (виголошено у Сиропусну неділю, 26 лютого)
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень