Всеукраїнські засоби масової інформації повідомили минулого тижня, що в Україні почався цьогорічний облік померлих від грипу. На їхню думку, першою жертвою цієї підступної хвороби стала дев’ятирічна дрогобичанка.
Місцеві лікарі у смерті дівчинки звинувачують батьків. Мовляв, ті лікували її вдома, а коли привезли до лікарні, було вже пізно дитину рятувати.
Натомість родичі кажуть, що в реанімації дитячої лікарні не виявилося необхідних препаратів, а батькові довелося навіть бігати в аптеку за шприцом. Нині відповідна скарга від батьків знаходиться в Дрогобицькій міжрайонній прокуратурі.
Слідство буде тривати довго, кожний залишиться при своїй думці, а дівчинки вже не повернеш. Як би там не було, а померла вона через байдужість, халатність, некомпетентність дорослих, які мали би взяти відповідальність за її життя.
І все ж стан справ у дрогобицькій медицині, м’яко кажучи, бажає бути кращим. Мало не щороку маємо чимало резонансних справ, коли з вини лікарів умирають чи стають каліками люди. Особливо боляче, коли це стосується дітей.
Наша газета вже писала про смерть дитини в пологовому будинку, про хлопчика, який залишився без руки й про інші історії, де очевидними винуватцями трагедій є лікарі. Але жоден із них не був покараний. Догани, переведення на іншу роботу, а потім, коли шум ущух, повернення назад, – яке ж це покарання?
Існує Кримінальний кодекс, а в ньому – відповідна стаття, але прокуратура не поспішає підвести під неї людей у білих халатах, а якщо ця неординарна подія й трапляється, то суд зволікає з винесенням вироку.
Медицина, як і педагогіка, вимагає великої відповідальності. Вчителя важко звинуватити в тому, що він духовно скалічив вашу дитину чи не вклав у неї відповідної кількості знань. За це не судять, просто улюбленим вчителям щиро дарують квіти і вітаються з ними, а неулюблених оминають і теж дарують квіти, але нещиро.
Лікар же несе відповідальність за наше здоров’я і саме життя. Він не має права помилятись, як сапер. Але сапер ризикує власним, а не чужим життям. А наші лікарі помиляються, і навіть досвідчені не застраховані від цього. Але я ще жодного разу не чув, щоби хтось з них за власною ініціативою розпрощався з професією, чи бодай покаявся, чи вибачився перед хворим за помилку, чи перед батьками, які через нього втратили дитину. Натомість бачимо глухий захист, цинічне маніпулювання очевидними фактами, кругову поруку, непринциповість медичних керівників, які по-своєму розуміють честь мундиру.
Ми змушені вкотре говорити про те, що дрогобицька громада не здатна захистити сама себе…
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень