Сто днів ганьби. Так спочатку мала називатися дана стаття про сто днів влади Трускавця. Проте такий заголовок не повністю відображав би дійсний стан речей. По-перше, серед цих 100 днів траплялися і певні позитивні проблиски. По-друге, навіть найгірші злочинці мають право на виправлення, то чому ж позбавляти такого права Руслана Козира та його команду? По-третє, Руслан Козир опинився на самому початку свого керування містом у значно гіршій ситуації, ніж мери сусідніх міст. Якщо Радзієвському, Пецюху та Фірману їхні попередники залишили міста в катастрофічному, жалюгідному стані і їм легко тепер показати позитивні результати діяльності, то Козир отримав місто-ляльку, місто-сад, а отже, показати якийсь значний позитив йому за 100 днів не так і легко.
Fifty-fifty. Так хотілося б окреслити цих 100 днів перебування Руслана Ярославовича на посту мера Трускавця. Не в значенні «50 днів пішло на користь, коли нічим не займався і 50 на шкоду, коли проявляв ініціативу». А в значенні, що плюсів і мінусів приблизно порівну.
Давайте глянемо на ті плюси і мінуси. Хоча б по десять штук, бо по сто буде назбирати не так легко, це ж не по сто грам коньячку чи текіли налити. Плюси:
1) дозволив дітям не йти на Йордан до школи,
2) багато говорить про українські цінності та європейське життя і про те, що живемо в ХХІ столітті,
3) молодий, красивий, досвідчений бізнесмен із запасом енергії та дещо новим баченням,
4) кадрові призначення обнадіюють – Валентина Гук працює в інформаційному відділі, Руслан Крамар займатиметься теплопостачанням, Олександр Ткаченко очолив «Трускавецьжитло», Петро Шумин став секретарем ради, Теодозій Копко доведе КП «Наше місто»,
5) працевлаштовує не тільки трускавчан, а й тих, хто має досвід роботи в інших містах (керуючим справами став стебничанин, депутат Стебницької міської ради п’ятого скликання Олег Ковальчин, економічними питаннями відає кількаразовий заступник бориславських мерів Петро Нестерівський, дружина екс-мера Дрогобича Валентина Гук знає, що ж хочуть почути та почитати про владу міста трускавчани, знову згадаємо стебничанина Руслана Крамара, а врешті, на своїх попередніх місцях теж залишилося багато нетрускавчан),
6) завершення епохи протистояння із ЗАТ «Трускавецькурорт», хоча, напевно, і коштом поступок громади міста цій структурі,
7) є надії на покращення водопостачання, що завершаться всі необхідні роботи і те, до чого прагнув Лев Грицак, стане реальністю, втіленням мрії трускавчан вже за Руслана Козира,
8) релігійність нового міського голови, те, що він дбає про нашу греко-католицьку церкву, а також дбає про свою фірму, не забуває про неї, більше уваги приділяє промоції міста, спільно із друзями прагне розробити стратегію розвитку курорту не тільки для себе, а й для свого наступника,
9) зумів згуртувати депутатський корпус, майже кожній політичній силі дав те, чого вона хотіла,
10) реально, а не голослівно бажає реформ.
Проте окремі із вищенаведених плюсів мають в собі і приховані мінуси. Мінусів можна було б назбирати значно більше, ніж плюсів, але будемо все ж дотримуватися принципу «fifty-fifty». Отже:
1) скандал навколо закриття будинку учнівської творчості,
2) брутальне вигнання із курортного парку не тільки продавців промислових товарів, що не викликає заперечень у мешканців, а і підприємців-трускавчан, які надають відпочивальникам туристичні послуги, інших осіб, чия діяльність викликає схвалення відпочивальників, не створює їм жодних незручностей,
3) надмірна схильність мера до взяття до уваги нашіптувань, його залежність від свого оточення, що справляє враження стосовно міського голови як дуже несамостійної фігури, яка йде на повідку навіть не в одного, а в кількох темних чи сірих кардиналів,
4) незрозумілість методів, якими насильно тягне нас Руслан Козир зі своєю командою до остаточної мети покращення життя в місті (теплопостачання, водопостачання, прибирання територій, будинків тощо),
5) популізм, за яким нічого не стоїть,
6) загроза втрати Трускавцем основного свого багатства, цілющих джерел – вони можуть перейти у приватну власність ЗАТ «Трускавецькурорт» (шляхом викупу об’єктів та споруд) взамін за підтримку мера цією структурою,
7) намагання силовими методами позбавити трускавчан, середня зарплата яких значно відстає від середньої по області, будь-яких джерел додаткового прибутку, намагання встановити тотальний контроль над всім у місті, інколи за допомогою брутальних силових методів, а також руйнування старого без бачення як має виглядати нове та погодження цього нового із громадою,
8) максималізм у внутрішній політиці та відсутність серйозної підтримки на рівні області та столиці,
9) явне сповзання Трускавця, регрес та відставання від того темпу розвитку, яким місто тішилося в попереднє десятиліття,
10) відсутність за цих сто днів хоча б одного показового позитивного результату діяльності чи проекту, небажання прозвітуватися перед всією громадою, а не тільки перед ЗМІ чи депутатським корпусом, невідповідність обіцянок та того, що витворяється на даний час у місті.
Звичайно, що в ці короткі рамки багато чого не вмістилося – і слідкування за тим, щоб неповнолітні не волочилися по ночах, і заклики до здорового способу життя, і шикування по струночці чиновників, і закиди батькам дітей щодо дорогих мобільників їхніх дітей, і боротьба з маклерами на вокзалах, і підвищення ціни на проїзд по місту, і відсутність чи наявність бачення регіональної співпраці щодо вирішення спільних проблем, і дивне для багатьох призначення Юрія Яворського та подання на секретаря ради людини пенсійного віку, і гоніння вагітної жінки-керівника радіо, і незрозуміла позиція стосовно визначення меж міста Трускавця, і багато чого ще. В той же час видно, що молодий керманич міста ще явно потребує досвіду управлінської роботи власне в державному управлінні (бо в управлінні на приватному підприємстві такий досвід є, хоча оцінювати методи ми не беремося), видно, що Руслан Ярославович Козир прагне щось змінити на краще, та кляті вороги, в тому числі і погані журналісти, вставляють палки в колеса, а окремі керівники займаються саботажем.
Руслан Козир особисто їздить по місту, а часто і пішки ходить, як Панков, його, як хлопчика Помагая, можна часто побачити в різних місцинах курорту, особливо в парку, за добробут в якому він чомусь турбується дужче, ніж за добробут тих, хто за нього голосував. Він не спить ночами, коли якісь екстремальні події, снігопади, вітри, він перевіряє, чи чисто в місті, чи справляються зі своїми завданнями комунальники, на вівторкових прийомах він не обіцяє людям, якщо бачить, що виконати обіцянки нема змоги. Він виконує свою роботу, яка направду є невдячною, а те, чи вміло чи невміло – то вже інше питання. Руслан Козир має намір змінити це місто на краще, тож варто усвідомити, що зробити це за сто днів та навіть і додатково сто ночей, просто нереально, навіть якби він був лунатиком і працював би по 24 години на добу, не відпочиваючи ні секунди.
Потрібно визнати, що команда, з якою пан Козир ішов на ці вибори – це переважно підприємці, там немає багатьох так потрібних фахівців в різних галузях. Варто знати, що різні питання вирішуються із сильними світу цього завдяки дружнім зв’язкам, особистим знайомствам і в цьому плані пану Козиру значно важче, ніж, для прикладу, колишнім головам Трускавця Богдану Матоличу чи Леву Грицаку, чи ніж теперішнім очільникам Дрогобича Олексію Радзієвському чи Дрогобиччини Михайлу Сендаку.
Ми не ставимо жодної оцінки Руслану Козиру за ці 100 днів діяльності – ні двійки ні п’ятірки за чинною 12-бальною шкалою, ми не залишаємо його «на осінь» і не стверджуємо, що він «хороший» чи «поганий». Громада оцінить його не за словами журналістів, які попри все рідко можуть похвалитися максимумом об’єктивності, а за результатами тих діянь, які він започаткував за цих 100 днів чи започаткує в майбутньому. Можливо, перші 100 днів виявилися для нього першим млинцем так само, як це було на сесії, коли не затвердили Петра Шумина секретарем ради. Можливо, різкі рухи є результатом невміння пристосування до обставин, а окремі дивні призначення пов’язані не з його особистою думкою, а із домовленостями, в яких він лише виконавець чужої волі. Не виставляємо йому ні жовтої ні червоної картки, а просто говоримо: «Продовжуйте гру, Руслане Ярославовичу. Поки що нічого особливого ви не показали, проте ця гра тільки почалася». Наразі вболівальник не визначився, за кого йому вболівати, бо «своїх» він тут не бачить з ніякої сторони…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень