Сьогодні наш часопис «Воля громади» – у гостях. У затишній, нещодавно відкритій кав`ярні «Клер» ми спілкуємося із підприємцем, депутатом Стебницької міської ради від Громадського Руху «Народний Контроль» з групи «Майбутнє Стебника» Світланою Винарчик.
– Пані Світлано, розкажіть читачам «Волі громади» трішки про себе, свій життєвий шлях.
– Я народилася в місті Стебнику. Не можу сказати, що я корінна стебничанка, бо мої батьки приїжджі, але я тут народилася, виросла. Вчилася в СШ № 7, далі поступила у Рівненський державний інститут культури, після закінчення якого знову повернулася до Стебника працювати в рідну школу. Я довший час працювала вчителем – вела хореографію, народознавство, історію культури.
Я люблю дітей і серцем відчувала, що діти також люблять мене. Цей зв’язок був дуже тісним, я мала класне керівництво, вела свій клас з V по XI, випустила його. А потім пішла в декрет з другою дитиною і на цьому моя педагогічна діяльність в школі закінчилася.
Так склалася доля, що до школи я вже не повернулася, а поїхала до Європи заробляти гроші. В Європі я багато чому навчилася. Я там працювала дуже довго, біля 15 років, у різних країнах, найбільше в Чехії, у Празі. Працювала менеджером, зокрема менеджером по торгівлі, була менеджером по зв’язках з громадськістю. І вже тоді в мене була ідея, щоб вдома теж зайнятися чимось подібним, коли повернуся в Україну.
Цей набутий досвід я і привезла, але тут все по-іншому. Працюється мені не так легко, як це було в Європі…
– У теперішній непростий час Ви відважилися на власну справу та відкрили кав’ярню «Клер». Що спонукало Вас до цього? І чи надієтеся на великі прибутки від свого бізнесу?
– Початковою ідеєю було відкрити дитяче кафе. Але я не хотіла обділити увагою і молодь Стебника. Хто би що не казав, та наша стебницька молодь є дуже хорошою. Тут я побачила культурних, інтелігентних і цікавих молодих людей.
І в нас так виходить, що через день приходять більше діти з батьками, а вже звечора починає йти молодь…
– А до якої години працює Ваша кав’ярня?
– До одинадцятої. Хоча буває, що люди затримуються, сидять собі, тоді працюємо до останнього клієнта.
Як Ви зауважили, у нас кав’ярня зроблена в європейському стилі, а точніше у французькому стилі «прованс». Я ніколи не була у Франції, але мрію там побувати. Тож поки що я «зробила» частинку Франції тут, у Стебнику, в кав’ярні «Клер»…
Стиль «прованс» є родинний, такі теплі, пастельні кольори… Цей стиль розкриває таємницю справжнього домашнього затишку, а я добивалася, щоб була така власне домашня атмосфера. Це романтичний стиль, навіяний місцевими пейзажами Провансу, незабутніми лавандовими полями. Як бачите, цей колір у нас присутній всюди, на кожній картинці ви побачите елементи цього кольору. Картини малював місцевий художник Ігор Куций. Я хочу, щоб стебничанам було затишно, по-домашньому у моїй кав’ярні, тому і вибрала цей стиль.
Дуже багато людей мені казали – слухай, та ти що, це не для Стебника такий стиль, це все світле, все побруднять, понищать. Я ж обурювалася – чому ви так кажете? І я бачу як наша стебницька молодь приходить і як вона себе культурно веде. Можливо, сам стиль кав`ярні спонукає її себе так вести. Навіть голосно не розмовляють, сама атмосфера сприяє затишку – і це мене тішить. Напевно, це паралельно проходить ще такий педагогічний процес (сміється).
Я тут зранку до вечора, я тут працюю, це моє місце роботи. Багато спілкуюся з людьми. Я люблю тут бути, я люблю людей, люблю гостей, які сюди приходять. Жоден стіл я не обділяю увагою.
Не надіюся на великі прибутки, але все-таки сподіваюся, що це буде джерелом, з якого я буду жити. Бо було б лукавством казати, що я не надіюся заробляти гроші на цьому. Але це не є якась захланна ціль, що тільки гроші, тільки заробляння грошей. Бо людей я сприймаю не так, що от прийшли і я маю в них видерти гроші, зовсім ні. Я хочу, щоб люди мали де із задоволенням відпочити, поспілкуватися і знову захотіли повертатися в «Клер».
– Наскільки я знаю, слово «клер» з французької означає «світлий», «ясний». Це пов’язано з Вашим іменем?
– Так, пов’язано. Справа в тому, що мені не дуже подобається, коли магазини чи кав`ярні називають іменами, а з другої сторони хотілося якусь частинку залишити після себе, тому так і назвала. Слово коротеньке, запам’ятовується.
– Ви на чомусь спеціалізуєтесь?
– У нас основна страва – це піца. Ми дуже довго над цим працювали, але є результат. Піца в нас смачна, маємо свої кухарські таємниці її приготування.
Крім того гостям пропонуємо різноманітні салати, завжди працюємо над новинками. Я запитую людей, що би вони хотіли, чим би хотіли смакувати і враховуємо їхні побажання.
Також є широкий вибір нестандартних десертів.
Святкують у нас різні сімейні урочистості, наприклад День народження, тоді вже узгоджуємо меню і готуємо, що потрібно.
Ціни в нас помірні. І без перебільшення скажу, що в кожну страву ми вкладаємо душу.
– Відкриття кав`ярні – це Ваш вклад у розвиток Стебника, адже таким чином Ви створюєте нові робочі місця, сплачуєте податки в міську казну. Але знаємо, що підприємцям зараз нелегко, особливо тим, хто тільки починає свій бізнес…
– Коли я починала облаштовувати кав’ярню, то в мене вже було бачення якою вона має бути. Я втілила свою мрію в життю, але зустрілася з такою проблемою – бізнес важко починати через правову необізнаність підприємців. Незнання нормативної бази як юридичної, так і економічної, бухгалтерської, податкової створило мені певні труднощі, перепони. І думаю, що таких підприємців-початківців як я є немало в нашому місті, які через незнання не роблять найелементарнішого, вчасно не подають звіти до органів, до податкової, не мають комунікації з місцевим самоврядуванням тощо.
Я б запропонувала виконавчій владі нашого міста запровадити курси для підприємців-початківців, на яких досвідчені фахівці читатимуть лекції новачкам у бізнесі, проводитимуть з ними практичні заняття, відповідатимуть на запитання, пояснюватимуть як діяти в тій чи іншій ситуації, як правильно оформляти договори оренди, податкові звіти, коли їх подавати, у які державні установи звертатися при виникненні тих чи інших запитань. Зрештою, на цих заняттях мали би вчити всіх нюансів підприємницької діяльності в умовах чинного законодавства.
Підприємцям треба дати час попрацювати, потім вивчити роботу цього підприємця і аж тоді перевіряти. А не зразу, як тільки підприємець відкрив свій бізнес, починати перевірки. Кажу це з власного досвіду, бо виглядає воно так, що відбивають охоту вести бізнес.
В мене було дуже багато друзів, але довший час я була за кордоном і час робив своє. Люди віддаляються і друзі стають знайомими, «добрий день – до побачення» і все. Та появилося багато нових друзів, і серед них багато теж займається підприємницькою діяльністю. Можу впевнено сказати, що підприємці – це люди нової формації. Вони по-новому мислять, по-новому творять, по-новому працюють. Наша держава повинна підтримувати цих людей, влада на місцях також має сприяти підприємцям як платникам податків. Податок за ліцензію, акциз, єдиний соціальний податок, який ми сплачуємо, поповнюють бюджет, ідуть на благо суспільства. Тому й суспільство має повернутися лицем до підприємців, підтримувати їх, які зважилися на цей крок. Адже підприємництво – це ризикований шлях: «або пан, або пропав».
Має бути вироблений механізм пільг та компенсацій для підприємців-початківців, які готові вкладати в місто гроші. Тобто, щоб людина, яка інвестує в місто, могла розраховувати на те, що місто тебе підтримає, піде назустріч…
– У жовтні стебничани обрали Вас депутатом Стебницької міської ради. Чому вирішили балотуватися та як завоювали довіру та симпатії людей?
– Скажу чесно, що для мене перемога з таким великим відсотком та відривом від інших стала приємною несподіванкою.
Запропонував мені йти в депутати мій друг дитинства Юрій Нестор, зараз він наш обласний депутат. Я спочатку відмовлялася, адже лише нещодавно була повернулася з Європи в Україну, почала розвивати свій бізнес. Я не люблю роботу, якій не віддаюсь повністю. А йдучи в депутати, ти ж береш на себе велику відповідальність. Потрібно розриватися між одним і другим і я боялася, що не справлятимуся.
Та коли я познайомилася з активістами Стебницького громадськоо руху, то побачила там багато дуже гарних людей, цікавих людей. Я потягнулася за цими людьми і так пішла на вибори.
Хвилювалася, чи пройду чи ні, адже фактично 15 років не була вдома – приїжджала і їхала, приїжджала і знову їхала на заробітки. Народилася я та жила на вулиці Грушевського, а балотувалася на Калнишевського та Куліша, тому теж хвилювалася з цього приводу.
Але люди повірили мені і я намагатимуся виправдати їхню довіру. Можливо, тому повірили, що побувала в Європі, маю певний досвід, якісь надбання. А може просто втомилися від старих облич, тому захотіли нового, свіжого струменя.
Нас таких дев’ять депутатів, представники Стебницького громадського руху, висуванці партій «Народний контроль» і «Солідарність». В раді ми спільно створили депутатську групу «Майбутнє Стебника». Ще троє наших депутатів представляють Стебник у Дрогобицькій міській раді та, як я вже згадувала, Юрій Нестор – в обласній. Усі депутатами стали вперше. Це наша велика депутатська сім’я «Майбутнє Стебника».
– Депутатом міськради Ви стали вперше. Пройшло вже 5 місяців від моменту виборів, тож чи можете поділитися своїми враженнями від роботи в депутатському корпусі?
– Мені подобається те, що я можу бути ближче до людей, бути з людьми. Ти спілкуєшся з людьми, вони до тебе звертаються і ти можеш допомогти їм вирішити їхню проблему.
Депутат – це не влада, це контроль за діяльністю влади. Депутати – це помічники людей. Саме тому я і пішла в депутати.
Я дуже люблю спостерігати за людьми. Живучи в Європі, я спочатку спостерігала за дітьми, школярами. Довго в трамваї чи метро оглядалася за рюкзаками і як вчителька порівнювала – які наші діти, а які там.
Потім мене вразив контраст між старшим поколінням у нас і в Європі. Наші бідненькі бабусі стоять обабіч доріг, продають молоко чи навіть речі з дому, а їхні забезпечені, подорожують Європою і світом. Чому так? Хіба наші люди не заслужили жити так, як живуть в Європі?
Повернулася додому – які під`їзди, які вулиці, які страшні смітники, який хаос! Думаю, можливо я щось допоможу, зроблю хоч щось, принаймні для того кусочка Стебника, де я живу.
Я вже подала кілька звернень, сподіваюся на позитивне вирішення. У нас проблема зі станом електрощитових в будинках. Будинки з 1967 року і ніхто від того часу там ніколи нічого не робив по заміні електрощитових. Вони всі відкриті, кабелі назовні, а це ж небезпечно, це загроза для життя людей! Діти ходять, кабелі висять над головами. Тож я написала міського голови, щоб він посприяв у вирішенні цієї проблеми.
Інше звернення стосувалося заміни електрокабелю, який веде до будинку на Калнишевського, 2. Кабель старий, пробитий. Давніше тут біля «Клер» ще не було бруківки, і коли падав мокрий сніг чи дощ, то пробивало і навіть било електрострумом. Я надіюся, що спільно з владою міста нам вдасться вирішити цю проблему.
Ще є проблема екологічного характеру. Це наші, завжди переповнені, прибудинкові сміттєві контейнери. Я ініціюю, скерувавши депутатське звернення, впорядкування вивезення побутового сміття, утримання в чистоті цих майданчиків разом з прилеглою до них територією.
– Якщо Ваші виборці захочуть звернутися до Вас з якимись конкретними пропозиціями по розвитку міста чи прийти на прийом, то коли і де можуть це зробити?
– Прийоми громадян ми проводимо в першу п’ятницю місяця з 15.00 до 18.00 в нашій приймальні – це вул. Грушевського, 1, другий поверх.
– Як думаєте, чи вдасться стебницькій владі (і міському голові, і виконавчим органам, і депутатському корпусу) залишити про себе добру згадку у Стебнику?
– Є великий потенціал і є надія. Головне, щоб ми разом це робили, щоб об`єдналися. Бо коли кожен буде тягнути на себе, то ефекту досягти буде непросто.
В команді «Майбутнє Стебника» зібралися нові люди, практично кожен з нас вперше став депутатом. Нові люди – це нове бачення, а не вставляння якихось палок в колеса. Тому ми надіємося, що попри нашу опозиційність ми все-таки знайдемо спільну мову з Петром Романовичем у всіх справах, які стосуються добробуту нашого Стебника і його жителів. Адже мета у нас одна.
– Пані Світлано, чи вважаєте Ви себе успішною? І коли Стебник можна буде назвати успішним містом?
– За ці півтора року часу після мого повернення до Стебника я вважаю себе успішною хоча б в тому, що я бачу, що до мене йдуть люди. Мій бізнес ще на початковій стадії, але вже бачу, що люди люблять мою кав’ярню.
Наша молодь на має куди ходити, незайнята наша молодь – ось це є проблема Стебника. Я спілкуюся з молоддю і бачу, що їм це подобається. Тут вони стають іншими, стають кращими.
В найближчому майбутньому я планую робити в кав’ярні «Клер» творчі вечори, зустрічі з нашими місцевими поетами, письменниками, митцями. Такі люди є, але про них не говорять, їм не дають проявитися. Нехай на початок на цю зустріч прийде десять-двадцять людей, це не страшно. Головне – запустити процес, щоб культурні люди, чи це молодь, чи люди старшого віку могли відпочити душею. І так крок за кроком ми спільно робитимемо наш Стебник кращим, культурнішим, успішним містом.
З таким потенціалом, з такою молоддю Стебник просто зобов’язаний бути успішним!
– І з Божою та Вашою допомогою також. Дякую за розмову.
Спілкувався Володимир Ключак, газета «Воля громади»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень