Кожна людина повинна займатися тим, що вона любить робити. Наш славетний філософ Григорій Сковорода окреслив це терміном «сродна праця». Коли людина займається улюбленою справою, вона почувається у своїй стихії, почувається як риба у воді чи пташина в повітрі. Така робота приносить і користь, і задоволення, і насолоду.
Вихователь та аніматор Світлана Забара любить працювати з дітьми. Напевно, слово «любить» тут далеко не повністю відображає той запал, з яким вона віддається роботі. Досить хоча б кілька хвилин поспостерігати за нею, щоб переконатися, що займається вона «сродною працею», що дітям з нею цікаво та весело. Ось діти зосереджено малюють чи ліплять якісь фігурки, а ось вони вже грають веселу рухливу гру. І все це супроводжує дитячий щебіт, сміх, очі та личка дітей аж світяться від радості.
Задоволені і батьки: книга відгуків готельно-курортного комплексу «Карпати» рясніє їх вдячними відгуками про роботу Світлани. Ось, для прикладу, як пише пан Ігор: «Від себе, дружини та двох дітей хочу щиро подякувати за прекрасний відпочинок та лікування. Особлива подяка п. Світлані з дитячої кімнати за її високий професіоналізм. Діти її дуже полюбили і я більше ніж впевнений, що вони знову захочуть приїхати до вас в «Карпати», щоб п. Світлана займалася з ними. Велике Вам спасибі!»
Тож сьогодні спілкуємося із Світланою Забарою про її роботу та дозвілля – про дітей, інтереси, театр, майбутнє…
– Пані Світлано, де і коли Ви розпочинали свою професійну кар’єру вихователя?
– Розпочну з того, що я закінчила педагогічний коледж імені Івана Филипчака у Самборі (колишнє педучилище). Я свідомо обирала собі професію, адже дуже люблю працювати з дітьми. Потім я ще вчилася в Академії друкарства у Львові і там розпочала працю у клубі «Веселі і розумні» на Личаківській. Зараз я співпрацюю з «Карпатами», «Вернигорою», а також з мережею шкіл англійської мови «Hellen Doron» (там я веду творчу майстерню з хенд-мейду – ручної роботи).
– Я бачу, що праця з дітьми Вас зовсім не втомлює…
– Абсолютно! Я дуже люблю працювати з дітьми, діти мене надихають, завжди хочеться щось зробити для них, хочеться чогось нового, нестандартного, щоб викликати у них цікавість та бажання до діяльності.
Признаюся, що мрію видати книгу, стати дитячою письменницею. Діти мене надихають в цьому плані, розповідають сюжети, які згодом я втілюю в картинках чи віршах. Сподіваюся видати свої вірші для дітей: вірші є, потрібно тільки все це зверстати, гарно оформити…
– Чи можете нам зачитати хоча б один з Ваших віршів?
– Так, звичайно. Ось, для прикладу, вірш «Малесеньке серденько», який я присвятила всім своїм маленьким друзям.
Малесеньке серденько
В країні мрій блукало,
Знайшло собі серденько
Коханнячка чимало.
Коханнячко рідненьке
Манило почуття,
Із серця сок давило
І пило мов дитя.
В маленького серденька
Спокою геть нема.
Від милого коханнячка
Кругом йде голова.
Як та прудка пружиночка
Любов живе у нас,
Так те маленьке серденько
Тріпоче у цей час.
– Пані Світлано, знаю, що Ви – активна творча людина. У березні цього року в музеї Михайла Біласа у Трускавці було відкрито Вашу персональну виставку «Весняні коловороти», окрім того Ви «засвітилися» в мистецькому об`єднанні «Кактус» та театрі «Альтер»…
– В мене давня мрія бути актором. Про театр «Альтер» я дізналася чотири роки тому на проекті «Ерос». Я знаходжуся в творчому об`єднанні «Кактус», який започаткував відомий митець Лев Скоп і коли ми брали участь у проекті «Ерос», то я тоді познайомилася з режисером «Альтера» Андрієм Юркевичем.
Театр дає масу задоволення, в ньому я немов перевтілююся, переживаю тисячу і одне життя. Бо сьогодні я школярка, завтра знатна пані, післязавтра бабця і це неймовірна насолода входити в роль, переживати життя свого героя.
Щодо прикладної творчості, то свої доробки я вже презентувала у Львові в Марійському товаристві, у Дрогобичі в Палаці мистецтв, у творчому об`єднанні «Кактус», у музеї Михайла Біласа у Трускавці, про що Ви вже згадували.
– Я так розумію, що роботі з дітьми Ви плануєте присвятити все своє життя?
– Так, з превеликим задоволенням. У «Карпатах» я працюю півроку і маю ще багато творчих задумів, наприклад, розмальовую дитячу кімнату, планую провести поляну казок, погончарити з дітками. Я хочу дивувати, щоб це було цікаво.
В дитячій кімнаті діти зі мною займаються творчою роботою. Тут діє творча майстерня, де малюки вчаться малювання, декорування, акторської майстерності. З найменшими проводимо заняття з розвитку моторики рук – користуюся при цьому методикою Марії Монтессорі, яка передбачає за допомогою певних ігрових елементів навчатися самостійно взуватися, зав`язувати шнурки, виготовляти нескладні сувеніри, писати. Зі старшими дітьми проводимо майстер-класи з декоративно-прикладного мистецтва, що дозволяє дитині розкривати світогляд, набувати певних знань та навиків.
Діти люблять грати, в них немає комплексів і цим вони відрізняються від дорослих. Бо дорослий закутий, дорослій людині буває тяжко ввійти в роль. А діти рано чи пізно всі включаються в гру.
– Чи виникають у Вас в процесі роботи якісь проблеми з дітьми?
– Єдина проблема – не встигаю запам’ятати всі імена, адже це санаторій, дітей багато, причому вони часто змінюються. Тому забувши ім`я дитинки, говорю до неї «квіточко», «сонечко», «зайчику». Хоча такі звертання вживаю, звісно, і до тих, чиї імена пам’ятаю…
– Що порадите іншим (вихователям, батькам, вчителям тощо), які чомусь не знаходять спільної мови з дітьми, деколи навіть з власними?
– Найперше потрібно старатися бути дитиною всередині, тоді діти дружать з тобою. Не можна робити кордон між дитиною та собою. Треба бути дитині другом, вона має бачити і розуміти, що ти – така ж дитина, як і вони, тоді діти тягнуться до тебе.
Я працюю за Сухомлинським, це видатний український педагог, незаслужено призабутий останнім часом. Його девіз «Серце віддаю дітям» є також моїм девізом. Використовую у своїй роботі і поради професора Гіпертейнера…
Як спілкуватися з дитиною? Не говорити їй «не можна», «не виходить», «не йди», «не роби», «не чіпай». Взагалі чим поменше вживати частку «не», бо вона провокує в дитини всередині революцію і тоді дитина буде все робити навпаки.
Дитину треба хвалити, робити хоча б вісім обіймів в день, спонукати до діяльності, плекати в ній прекрасне. Все це спонукає особистість розвиватися. Потрібно з дитиною говорити очі в очі, кожному говорити який він особливий, бажаний, хороший. І, повірте, ефект перевершить Ваші сподівання.
А найголовніше – будьте з дітьми щирими, бо вони не терплять фальш та лицемірство. Станьте для дитини другом і Ви ніколи про це не пошкодуєте. Адже це так прекрасно – мати багато маленьких друзів!
Спілкувався Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень