Психологи стверджують: щоби самоствердитися, треба обійняти вісім чоловік або одному дати в морду.
Схоже, Віра Байса належить до другого типу. Де би вона шукала вісьмох дрогобичан, які би неправильно її зрозуміли, коли б вона їх обіймала, бо так і задушити можна?!
Напередодні чергової сесії Дрогобицької міської ради, яка відбулася у п’ятницю, 28 жовтня, радниця Олексія Радзієвського накинулася на мене з криками: “Мразь! Я тебе згною!”.
Звідкіля у доньки греко-католицького священика слова з енкаведистського лексикону? Ті ж психологи стверджують, що під час хвилювання й агресивних дій людина, не усвідомлюючи цього, видає найпотаємніше. То по який бік барикад усі ці роки насправді була Віра Байса?
Оскільки Віра Байса чинить зі мною так не вперше, то хотів би нагадати їй, що в Кримінальному кодексі є відповідна стаття, в якій говориться про перешкоджання журналістській діяльності.
Що ж викликало напад дикої агресії “борця за справедливість”, як пише “Галицька зоря”? В минулому номері “Тустані” була опублікована стаття “Зв’язкова Байса на захисті інтересів Радзієвського”. В ній ішлося про поведінку Віри Байси на передачі телеканалу ZIK “Хто тут живе?”, де обговорювалися статки й маєтки міського голови Дрогобича. У багатьох дрогобичан розвіялися залишки ілюзій щодо того, ким насправді є Віра Байса.
Своєрідно відреагував на цю передачу сам Олексій Радзієвський, назвавши її геббельсівською пропагандою, хоча не навів жодного факту неточностей, перекручень чи відвертої брехні журналістів.
Але навіщо ходити далеко, якщо Радзієвський має під боком Геббельса в спідниці. Саме з легкої руки Віри Байси свого часу на площі Ринок палили газету “Тустань”, бо там було надруковане те, що не хотіла бачити ця псевдо-демократка, і пропонували спалити самого автора цих рядків. Чи, може, хтось думає, що минув термін давності?
Радзієвський назвав цю передачу замовною, хоча теж не вказав, хто би міг це зробити. За його логікою, й інші 50 передач цього циклу, мабуть, були замовними, бо розповідали про мерів міст, голів райдержадміністрацій, інших високопосадових осіб.
Щоби не забути, зазначу, що в традиції цієї передачі запрошувати на червоний диван експертів. Так що не виключено, що Віра Байса може знову постати в центрі нашої уваги.
Щодо участі її в цій передачі, де вона фактично захищала інтереси свого шефа, то це стало приводом для рішення Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини відкликати її з цього органу. Відповідне засідання з цього приводу мало відбутися вчора, 2 листопада.
У листі, надісланому засобам масової інформації, керівник КРБНДС Дрогобиччини Михайло Ваврин, який, до речі, раніше плідно товаришував з Вірою Байсою, а тепер їхні дороги, схоже, кардинально розійшлися, пише: “25 жовтня 2011 року президія Кординаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини своїм рішенням зобов’язала голову Дрогобицької міськрайонної партійної організації НРУ замінити представника партії у КР Байсу В.І. за порушення статутних вимог (пункт 4.2.3, 4.2.4, 4.2.5, 5.1), що проявилось у невиконанні рішень КР, підриві її авторитету та несприянні єдності дій КР іншою особою”.
Я не збираюся втручатись у внутрішню діяльність КРБНДС Дрогобиччини, але невже там не бачили дій Віри Байси раніше? Чи сподівалися, що вона виправиться й, чого доброго, покається?
Якщо з Вірою Байсою я впораюсь самотужки, бо її театральні моновистави викликають огиду і сміх, то іншу проблему повинні розв’язувати міська влада, дрогобицька громада і журналісти. Я маю на увазі свободу слова чи, вірніше, її відсутність у Дрогобичі.
Насамперед подбати про свободу слова мала би влада, бо це є прямим виконанням її службових обов’язків, за що їй гроші платять. Треба просто виконувати відповідні закони про засоби масової інформації та про інформацію. А з виходом у світ Закону України “Про доступ до публічної інформації” відповідальність влади зросла ще більше.
До речі, пафосно прокоментувала цей закон на сторінках “Галицької зорі” Віра Байса. Якщо вірити її словам, то тепер люди отримають інформацію про все, що їх цікавить. За логікою, радниця міського голови насамперед мала би поцікавитися, чому рішення сесій і виконкомів не публікуються на сторінках “Галицької зорі”, не друкуються на офіційному сайті міської ради.
Можливо, тоді би не виникла ситуація, коли мешканці вулиці Сагайдачного змушені були виборювати своє право на здоров’я і саме життя, вимагаючи демонтувати антену стільникового зв’язку на приміщенні ДТСААФ? Прочитали би спокійно відповідне рішення міськвиконкому, і справа до встановлення антени взагалі би не дійшла.
Проте владі вигідно замовчувати інформацію, а в пошані залишаються ті засоби масової інформації, які гладять можновладців за шерстю, а не проти. Скажімо, Олексій Радзієвський на тій же сесії міської ради не зміг приховати своїх іронії та презирства щодо газети “Тустань”. Це його проблеми. Ну, не всі ж можуть бути такими “правильними”, як люба його і Байси серцям “Галицька зоря”.
Другою важливою стороною у розв’язанні проблеми свободи слова в Дрогобичі мала би стати громада. Але вона неорганізована, не знає своїх прав. Саме громада є джерелом влади у Дрогобичі, а можновладці повинні виступати слугами народу. На жаль, у Дрогобичі все з точністю до навпаки, і ті, хто живе на кошти платників податків, почуваються справжніми панами над знедоленим людом. Допоки громада не усвідомить себе, власне, громадою, а не розрізненими людьми зі своїми проблемами, про свободу слова не може бути й мови. А без свободи слова неможливе розв’язання економічних і соціальних проблем Дрогобича, бо влада й надалі прийматиме рішення таємно від людей, посилаючись на брак коштів і дивовижним чином збільшуючи власні статки.
Нарешті чи не найголовнішим чинником у розв’язанні проблеми свободи слова мали би стати дрогобицькі журналісти. Але вони живуть на мізерну зарплату й знаходяться під каблуком у власника або головного редактора. Спрацьовують самоцензура, боязнь написати не так, “як треба”. Я їх не виправдовую, хоча й розумію, в якому становищі вони опинились.
І все ж поволеньки Дрогобич виборює славу європейського міста. А без свободи слова цього не можна зробити. Чим швидше влада це зрозуміє, тим цивілізованішим буде ставлення громади до неї.
Ми запрошуємо до розмови на цю тему всіх зацікавлених осіб, в тім числі й Олексія Радзієвського, який за рік так і не зважився дати інтерв’ю “Тустані”, хоча декілька разів ми йому пропонували це зробити. Та й Віра Байса, яку я свого часу вивів на люди із інформаційного забуття (каюсь!) може це зробити.
Якщо ж у можновладців не буде доброї волі, то перефразовуючи знамениті слова, можу сказати, що свобода слова – поняття вічне, а Байса і Радзієвський – самі знаєте хто…
Анатолій Власюк, часопис “Тустань”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень