Апетити окремих політичних сил не вгамовуються навіть зараз, під час війни в державі. Роками відпрацьовані схеми і надалі збагачують своїх авторів. Зокрема, йдеться про корупційні оборудки у сфері утилізації відпрацьованих мастил (олив). Нині вони інтенсивно працюють під прикриттям Міністерства екології та природних ресурсів України та окремих нардепів, бізнесменів та силовиків.
Зі зміною влади, Мінекології очолив висуванець партії «Свобода» Андрій Мохник. Саме за час його керування під протекцією верхівки ВО Свобода популярності набула схема з отримання й відмивання коштів, сплачених імпортерами мастил (олив) на організацію збирання, видалення, знешкодження й утилізацію цих товарів (, Постанова № 1221 «Деякi питання збирання, видалення, знешкодження та утилiзацiї вiдпрацьованих мастил (олив)» )
У 2000 роках актуальним стало питання утилізації відпрацьованої оливи, яка належить до відходів третього рівня небезпеки (з чотирьох можливих). У 2012 урядовці взялись впорядковувати цю сферу.
Утилізація мастила доволі клопіткий процес і надзвичайно сприятливий для розквіту корупції. Так, вже на кордоні екологічний інспектор перевіряє наявність договору з ліцензованою компанією та платіжки на послуги . Той же інспектор змушує імпортерів укладати угоди на зі «своїми» компаніями, які насправді існують лише на папері. В залежності від корупційної схеми (дивись інфорграфіку) ці фірми діляться на декілька груп: фірми, що належать особам в мінспекції; сторонні фірми, що платять міністру відсоток за «кришування» та фірми, пов’язані з керівництвом Мінприроди. Саме воно відповідальне за видачу чи припинення дії ліцензії утилізаційної компанії. З’єднує ПЕК та Міністерство така собі Державна екологічна інспекція та, відповідно, її філії. Так, до прикладу, на Львівщині фактичну монополію на розмитнення мастил має підконтрольна колишньому начальнику департаменту екології Львівщини Мирославу Хом’яку, до якого дуже прихильно ставиться Свободівське керівництво – ПП «Ріал». Іншим фірмам потрапити на цей ринок зась.
За період «правління» свободівця Андрія Мохника (з кінця лютого 2014 року) та його партійних побратимів, імпортери мастил перевели таким фірмам близько 60 млн грн. Між іншим, у 2013 було перераховано 150 млн. грн.
Як відомо з перевірених джерел, начальники відповідної екологічної інспекції отримували лише 10% з отриманої суми, а 50% коштів через радника голови Мінприроди Андрія Нетребу начебто надходили до кишень головних кураторів схеми. Серед них, окрім міністра –свободівця Мохника та начальника Держекоінспекції Михайла Казимира, фігурують прізвища нардепів від ВО «Свобода» Олега Гелевея та Ігоря Кривецького. Відповідальними за акумуляцію і контроль зібраних таким чином коштів називають вищезгаданого нардепа Гелевея та депутата Київської обласної ради Дмитра Бабича. До речі, саме вони курують підставні підприємства ТОВ «Екопросервіс», ТОВ «Укрекогруп» та ТОВ «Сантаун». Вони також виконують роль конвертаційних центрів.
Найближчим часом міністерство екологiї та природних ресурсів збирається взагалі зав’язати надходження коштів на одну монопольну компанію «Укрекойол», яке наказом № 368 від 27.08.2013 дано право бути єдиним уповноваженим підприємством в Україні.
Іронія полягає в тому, що відпрацьоване мастило є цінним видом енергетичної сировини і має на ринку собівартість 3-5 грн. за 1 літр. Є величезний попит на нього, так що питання про те, що воно може становити загрозу для навколишнього середовища, в Україні зараз фактично не стоїть. Використовують відпрацьовані мастила для виготовлення дизельного палива, для продукції паливних пакетів, його добавляють до нафтопродуктів при їх переробці та для інших цілей. Тому постанова № 1221 є не чим іншим, як намаганням корупціонерів додатково заробити на імпортерах мастил, які змушені включати у вартість мастил видатки на їх утилізацію.
Зі схеми наведеної вище добре видно як струмок «чорних фінансів» дзюркотить від компаній підконтрольних свободівцям до партійних босів, і яким чином не пускають інші фірми на цей ринок.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень