В Україні нема сильної влади, тому що маємо слабку опозицію. І навпаки. В Україні нема сильної опозиції, тому що маємо слабку владу. Це взаємопов’язано і залежить одне від одного.
У демократичному суспільстві сильна влада зацікавлена в сильній опозиції. Взаємодія між сильною владою і сильною опозицією гарантує стабільний розвиток громадянського суспільства. Зміна в керівництві країною влади опозицією і навпаки не припиняє розвитку громадянського суспільства, а лише сприяє його вдосконаленню. В тоталітарному суспільстві влада, відчуваючи свою слабкість, не прагне мати сильну опозицію. Натомість опозиція, відчуваючи боязнь за своє життя, не прагне бути сильною або взагалі не бере участі в політичному житті.
В Україні на сьогоднішній день маємо щось середнє між демократичною і тоталітарною державою. Янукович явно не диктатор, а опозиція лише надуває щоки, намагаючись показати свою значимість. Складається враження, що Янукович і опозиція діють за принципом: нехай буде так, як є, аби не було гірше. Але подібна позиція призводить до стагнації, а потім і занепаду, бо те, що не розвивається, неодмінно гине.
Українська опозиція намагається переконати насамперед цивілізований світ, а потім і себе, що здатна об’єднатись, але гетьманство наших політиків і далі залишається основною хворобою України. Ось і під час святкування Дня Соборності і Свободи пролунала обіцянка висунути єдиних кандидатів від опозиційних сил на мажоритарних округах. Але всі розуміють, що “Батьківщина”, “Фронт змін” і “Свобода” здатні об’єднатися за п’ять хвилин до розстрілу, якщо не пізніше. У них нема спільної ідеологічної бази, навколо якої вони могли б об’єднатися, а без цього будь-яке об’єднання втрачає сенс. Про інші опозиційні партії наразі не говоримо, бо саме ці три найкрупніші дивляться на них, як на мале пиво.
Зрештою, хто визначатиме отого єдиного кандидата на мажоритарному окрузі? Лідери партій у результаті внутрішніх домовленостей між собою чи це все-таки повинні зробити люди під час голосування? Щоправда, Віталій Кличко погоджується на єдиного кандидата на мажоритарному окрузі за умови проведення праймеріз. Цю пропозицію він висловив у День Соборності та Свободи. Але хто гарантує чистоту експерименту і те, що результати попереднього голосування не будуть спотворені на догоду якійсь опозиційній партії? Та й чи ближче до виборів не станеться ситуація, коли “Удар” змушений буде розраховувати на власні сили, адже набирає рейтинг, що не подобається “китам”, які вважають прихильників боксера “тюльками”?
З іншого боку, справді існує небезпека перемоги владного кандидата на мажоритарному окрузі, якщо не буде єдиного узгодженого кандидата від опозиційних сил. Адже може статися так, що на окрузі частина людей голосуватиме за представника “Батьківщини”, інші – за кандидата від “Фронту змін”, а ще інші – за “свободівця”. В результаті голоси розпорошаться й впевнену перемогу здобуде провладний кандидат. Так що тут слід добряче поміркувати, якщо опозиція справді хоче здобути більшість у наступному складі Верховної Ради України.
Але якщо навіть припустити, що бажане стане дійсністю, то на основі чого об’єднається опозиція в наступному парламенті? Ідеологічної спільної бази в неї нема, про що я вже казав. То матимемо справу з ситуативним голосуванням, із заграванням з владою і з таким огидним явищем, як “тушки”?
Я навіть не впевнений, що майбутню опозицію зможе об’єднати пропозиція лідера “Свободи” Олега Тягнибока, висловлена під час мітингу в День Соборності та Свободи, щодо дочасного імпічменту президента. І хоча той же Тягнибок, чи Яценюк, чи Кличко хочуть сісти в найвище державне крісло, вони розуміють, що ситуація може виявитися далеко не революційною, аби гарантувати стовідсоткову поразку Януковича. І знову чвари між опозиціонерами дадуть можливість партії влади зміцнити свої позиції.
На жаль, нинішня влада не зацікавлена в сильній опозиції, як і опозиція – в сильній владі. Влада вже звикла керувати в ручному режимі, відмітаючи з порогу будь-яку ініціативу опозиції, навіть конструктивну. А опозиція звикла звинувачувати владу в будь-яких гріхах, навіть якщо цих гріхів насправді нема, а тому пропонує владі те, що та завідомо прийняти не може. Тому будь-якого діалогу між слабкою владою і слабкою опозицією нема і не може бути.
В своєму зверненні до українського народу з нагоди Дня Соборності і Свободи Віктор Янукович згадав громадянське суспільство, але проігнорував опозицію. Опозиція ж у цей день зробила акцент лише на собі, коханій. А без цієї тріади – сильна влада, сильна опозиція, сильне громадянське суспільство – не може бути й мови про демократичну державу.
Слабкість, а, за великим рахунком, відсутність громадянського суспільства дозволяє владі й опозиції бути слабкими. Тому про жодні реформи в економіці та соціальній сфері говорити не доводиться. Допоки ми не зрозуміємо, що нам потрібні сильна влада і сильна опозиція, а насамперед сильне громадянське суспільство, доти нами керуватимуть, а їм опонуватимуть слабкі політики і господарники. Тому на порядку денному постає не питання перемоги чи поразки тієї чи іншої партії на наступних парламентських виборах, що нам вбивають в голову і влада, і опозиція, а питання створення громадянського суспільства в Україні. Власне, на цьому слід зробити акцент. Саме громадянське суспільство здатне поставити перед владою й опозицією питання руба: або ви стаєте сильними і працюєте на Україну, або йдете у відставку і даєте можливість прийти до влади й опозиції тим, хто здатний працювати на Україну. Допоки ж влада й опозиція піаритимуться, буцімто воюючи одна з одною, а насправді відстоюючи інтереси олігархічних кланів, доти Україна буде в стагнації, що призводить згодом до неминучої загибелі…
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень