Святий Хосемарія Ескріва, засновник організації «Опус Деі» (на фото), у своєму знаменитому творі «Шлях» писав: «Пам’ятай: найбагатший той, кому менше всіх потрібно». Золоті слова. Хто збудував два будинки, той захоче збудувати собі ще третій, четвертий. Хто натягнув чотири перстені, тому буде незручно, що інші шість пальців обділені. Хто щодня їсть ікру чи копчену рибу, той не задумується, що є люди, які витягають із сміттєвого бака напівгнилі овочі чи черствий хліб, щоб втамувати голод.
Багатство та влада – речі дуже пов’язані між собою і якось не доводилося бачити чиновника, матеріальні статки якого б зменшилися після кількох років перебування на державній службі. А бізнесмени, які нібито й не є при владі, все ж мають значно легший доступ у владні кабінети, ніж звичайний комунальник, селянин, вчитель чи будівельник. Тому й не дивно, що у владу йдуть для того, аби робити бізнес (або щоб легше було робити бізнес), а бізнес робиться краще, якщо у владі є свої люди і чим їх більше, тим краще. Можна було б ще перераховувати «злачні» посади, ступені впливу в залежності від кабінету у владній структурі чи наводити приклади, як влада перетворює людей нібито нормальних у засліплених в гонитві за наживою. Та, гадаємо, не варто в ці теми заглиблюватися, адже аксіоми доводити не прийнято.
Натомість хотілося б сказати кілька фраз про інше. Чому спить совість? Чи була вона? Невже не соромно дивитися людям у вічі? Невже не можна допомогти тим найбільш потребуючим, тим найбіднішим, немічним та знедоленим, які можливо й не просять про допомогу, але реально її потребують? Ці запитання можна задати в будь-якому місті України і вони будуть актуальними. Бо після виборів гасла про турботу про людей, благополуччя та добробут народу якось дуже швидко забуваються. А залишаються невирішені проблеми, які тільки поглиблюються. Зубожіння більшості не обходить ту меншість, яка поповнює ряди скоробагатьків. Удачу здобуття влади використовують по повній. І дивитися на це просто гидко.
В місцевих радах, коли розглядаються земельні питання, завжди є лобісти, завжди є депутати, котрі використовують свій мандат, щоб впливати, вирішувати, бути значимим. Для декого це просто спосіб самореалізації, як і накопичення матеріальних благ – земельних ділянок, будинків з житловими та нежитловими приміщеннями, автомобілі, інше нерухоме та й рухоме майно, не кажучи вже про статус мачо в залежності від кількості коханок чи статус колекціонера недешевих речей. З іншої сторони, в кожному місті є люди вкрай нужденні і часто ця нужденність – не з вини обділених долею. Хтось не отримав квартиру, бо її отримав по блату більш хитрий та впливовий (хоча й не потребував її); хтось втратив роботу чи не зумів влаштуватися на неї, бо це робоче місце призначене певними людьми для іншого, свого; хтось довірився банкам та взяв кредит, який не може виплатити; хтось не зумів втримати життєву рівновагу та піддався шкідливій звичці. У кожного своя доля. В цивілізованому суспільстві мали б простягнути таким людям руку допомоги. В нашому суспільстві є багато декларацій про наміри. Але добрими намірами вимощена дорога до пекла, а ситуація залишається тією ж, незмінною. Багаті ще дужче збагачуються, а бідні убожіють. Втім, у Біблії є слова «хто має, тому додасться, а хто не має, у того відніметься й те, що має», так що, можливо, все нормально, так і має бути…
І все-таки, скільки потрібно грошей для доброї справи? І чи тільки грошей? Інколи для допомоги потребуючим досить одного бажання та ще наполегливості. Речі, які ви ніколи не одягнете, тому що маєте забиті шафи новими і модними, пригодилися б тим, хто дійсно їх потребує. Іграшки, які давно не цікавлять Ваших дітей, бо вони вже виросли з того віку, щоб цікавитися брязкальцями чи ляльками, з радістю прийняли б у сиротинцях чи й у дитячих садочках. Круасан чи просто здобна булка для жебрака на вулиці – це всього якихось 3-4 гривні з Вашої кишені. Вищенаведені приклади – не велике милосердя, навіть не милостиня, бо ж це випадки, коли даємо зі свого надлишку. Інше діло, коли даємо, самі нічого не маючи, або маючи дуже мало. Але чомусь так складається в нашому суспільстві, що саме ті, хто мало має, ті й діляться із потребуючими ближніми, а багаті… А що багаті? Та й чи багаті вони, власники гектарів землі, десятків квартир та будинків, топ-політики, топ-банкіри, топ-знаменитості? Бо що таке багатство?
Святий Хосемарія Ескріва взиває: «Як ти прив’язаний до земного! Та скоро воно відійде від тебе. Адже багатства не ляжуть з нами в могилу…». І ще: «Якщо прийде багатство, то не вкладай у них серце. Використовуй його зі щедрістю, а як треба, то і з героїзмом. Тоді ти – убогий духом». Воістину, «де скарб ваш, там і серце ваше». Але ці слова залишаються незрозумілими як для ситого, так і для багатого. Голодний тим часом шукає собі крихти поживи, а бідний – засоби для злиденного існування, бо життям це назвати важко. І неважливо, чи це в країнах третього світу, чи в Україні, чи в заможних державах. Бо всюди владоможці вирішують локальні та глобальні проблеми, приймають доленосні рішення, «турбуються» та «піклуються» про народ, громаду. А найбільшу допомогу потребуючим все одно надають безіменні люди та маловідомі організації. Тобто ті, хто до влади не має жодного стосунку…
Є в Бориславі (і не тільки в Бориславі) сиротинці. Як вважає читач, чи можна дітям, які там знаходяться, допомогти? І чи готовий цей наш читач підняти свою дупу з крісла і зробити щось, щоб знедолені діти чи люди відчули себе бодай на мить щасливими? Бо написати коментар легше всього. А зробити добре діло – треба бажання, якого бракує найбільше. Чомусь так воно є в цьому світі…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень