Справжні революціонери не ходять в Зіллі. Справжні революціонери не їздять на Лексусах. Справжні революціонери – це щури системи, пролазять у її щілини, гризуть її опорні канати, що розносять чуму, а отже і страх, по всьому державному апарату. Це я до чого? До того, що не можна боротися з системою будучи її частиною. Не можна боротися з системою, будучи її родоначальником, учасником, нехай колишнім, але бенефіціаром.
Давайте визнаємо достовірним той факт, що в даний момент більше для спасіння опозиції робить не сама опозиція, а влада. Власне кажучи, української аморфної опозиційної структурі залишилося тільки одне – розслабитися, отримувати мазохістичне задоволення від того, що відбувається і спостерігати за зростанням свого рейтингу. При цьому при всьому відстрочена перемога опозиції, будь-якої з її частин, при поточній поведінці влади – питання вже практично вирішене. Процес над Тимошенко або піднесе її і забезпечить перемогу на наступних виборах (у будь-якій формі, нехай у формі громадського протесту і нової революції, адже за будь контрреволюцією випливає другий етап революції), або знищить Юлію Володимирівну, вивівши на арену нових персонажів. Того ж Яценюка. Під великим питанням, ясна річ, залишається його опозиційність. Але тим не менше він – не Янукович. А закрита соціологія, принаймні за словами наших візаві з вулиці Банкової, показує, що в 2015 році у разі відсутності Тимошенко Сеня успішно обставляє Віктора Федоровича у виборах на цілі 10-12%. Не в курсі, ставили чи Папу до відома про такі цифри, але самі мешканці Адміністрації президента від них в деякому шоці. І відкрито говорять, що як тільки суд закриє Юлю, до Арсенія Петровича потягнеться низка зацікавлених власників заводів, фабрик, пароплавів з метою закріпитися на орбіті майбутнього президента. Чи буде в цьому солідному ряду Рінат Леонідович Ахметов поки не зрозуміло. Але чиновники з АП впевнені, що буде. Адже в кінцевому підсумку для того ж Ахметова молодий, імпозантний і по вигляду європейський Яценюк набагато вигідніший ніж Янукович. Принаймні, через те, що екс-спікером набагато простіше управляти. І для Заходу це набагато привабливіша картинка. Так що в кінцевому результаті – жодної загрози капіталу. Цим шляхом, до речі, вже пішли російські еліти, «вибрали» замість Путіна великого модернізатора Медведєва – ну в кого рука підніметься в США дерти Дерипаску при такому милому Айфон-президенті? То-то ж.
Ясна річ, що такий сценарій розвитку ситуації неприємний як українській неконструктивній опозиції (тобто БЮТу), так в кінцевому результаті і народу. Адже при змові еліт про цей народ в кінцевому підсумку забувають. Тож нехай уже вибирає сам. Щоб потім і самому відповідати за свій вибір.
Механізм видавлювання БЮТу з суспільно-політичного поля простий. Всі ми бачимо як злагоджено цей механізм працює на прикладі Печерського суду і маленької його шестерінки Кірєєва. Тобто, сама легальна структура БЮТу піддається атаці з використанням, скажімо так, позаправових і позаполітичних форм впливу. Тобто, адмінресурсом БЮТ просто видавлюється з медіа-поля, а погрозами і подкупом руйнується структура партії. Зрештою, у площині звичної політики і політичної агітації можуть знаходиться тільки ті опозиційні сили, які узгоджують свої кроки з Банкової – та ж «Свобода». Решта опозиціонерів вже не можуть вести свою боротьбу, оскільки за 6 років комфортного існування звикли, що основною ареною для них є телевізор. І що потрапити в цей телевізор можна за будь-яких розкладах. А що робити поза ним вони вже й не пам’ятають, мабуть швидко забулися уроки Леоніда Даниловича. У підсумку ми і спостерігаємо те, що спостерігаємо: якби не процес на Юлією Володимирівною про який хочеш – не хочеш, а доводиться говорити в новинах, БЮТ вже б виявився витісненим на периферії інформаційного поля. З нульовим шансом впливу на народні уми.
Чому так сталося теж загалом-то зрозуміло. Практично весь період після помаранчевої революції БЮТ був партією влади. Це означає, що вступити в Блок мріяв кожен купив собі Лексус недороблений бізнесмен з кожної Хацапетівці, а партійна вертикаль будувалася за повної підтримки держапарату. У якомусь сенсі сама партія, делегує своїх членів в чиновництво, і стала частиною держапарату. Після поразки на виборах члени БЮТу (з тих хто прийшов у партію з корисливих мотивів, тобто більшість членів) зробили різкий батман вліво при належній стимуляції з боку влади. І вертикальна структура партії розвалилася.
З усього вищесказаного можна зробити простий висновок: опозиція може, звичайно ж виступити в якості білого лицаря і зайти дракону у фронт (з високими шансами стати обідом), але краще з драконом не воювати зовсім, а просто підкласти під нору вибухівку. Коротше, панове! Згадуйте партизанські методи боротьби з владою. Припиняйте відроджувати вертикалі. Згадуйте як працювати з горизонталями. Що це означає?
Це означає всього лише те, що вкладати гроші в звичну партійну структуру безглуздо. Сильний бренд «БЮТ-Батьківщина» вже існує, його не треба розкручувати. Ясна річ, що відділення партії у містах та областях потрібні. Проте їх штат роздувати не варто. І головне – не варто розраховувати на вірність цього штату. Класичний шлях партійної агітації виглядає наступним чином: ви спускає в область гроші, район їх розподіляє і закуповує послуги з агітації. Половина грошей при цьому розкрадається. Але це в кінцевому результаті не дуже важливо. Якщо грошей в партійній касі багато і в країні демократія. У нинішній же ситуації можливий такий сценарій: гроші спускаються, половина розкрадається, в офіс міського БЮТу приходить СБУ, на другу половину грошей друкуються плакати «Янукович – наш президент». Це, ясна річ, дещо перебільшений погляд на події. У реальному житті плакати «Янукович – наш президент» на гроші БЮТу роздрукує сам начальник міськштабу для того, щоб вислужитися перед владою, яка в будь-який момент може закрити його 5 ларьків. У такій ситуації набагато ефективніше пускати фінансування не по вертикальній ієрархії, а безпосередньо якимось мобільним «групам активної дії». Які і будуть проводити диверсії … вибачте, агітаційну роботу на ввіреній території, розклеювати листівки, роздавати газети, працювати з населенням. За підрахунками обізнаних людей на одну область треба приблизно 20 таких груп. І, до речі, робота з населенням – теж один із дуже важливих і зовсім забутих жанрів передвиборної боротьби. Вас не пускають у телевізор? Окей! Підіть в будинки до людей самі. Найміть молодих людей, які будуть методично обходити квартири та будинки просвіщаючи народ щодо влади та її стосунками з опозицією. Соціологи в принципі відзначають, що народ уже не сприймає візуальну рекламу і пустопорожні обіцянки політиків. Тепер з кожним жителем країни треба налагоджувати особистий контакт.
Якщо говорити про те, яким чином з народом можна працювати на макрорівні, то тут можуть виступати якісь практичні ідеї щодо об’єднання опозиційно-настроєних верств населення. Поки що БЮТ активно використовує процес над Тимошенко. Однак вічно йти від зворотнього не вийде – для того щоб люди в вас повірили ви повинні запропонувати їм не красиву картинку, а якусь альтернативу і ідею.Хороший приклад такої поведінки – це об’єднання підприємців для проведення податкового бойкоту. З гаслом «Ні копійки ворогу». Адже податковий бойкот – це якраз якась практична ідея, здатна не на жарт похитнути цілісність влади. І таких ідей витає в повітрі мільйон. Чому не ініціювати проведення бойкоту на покупку товарів вироблених пов’язаними з владою бізнесменами. Або на покупку товарів у «регіональних» мережах. Чому не публікувати в областях портрети місцевих чиновників від Партії регіонів з інформацією про їхнє майно і фотографіями їхніх машин. І ще багато подібних чому.
Українській опозиції слід згадати рядки улюбленої президентом Анни Ахматової «Ні, і не під чужим обрієм, І не під захистом чужих крил, – Я була тоді з моїм народом, Там, де мій народ, на жаль, був». І якщо влада відмовляється бути зі своїм народом, бути з ним замість влади.
Саша Сірий, «ОРД»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень