Говорити з ним – одне задоволення. Недаремно ж кажуть – спочатку було Слово… Іноді слово «вбиває», а іноді – як у випадку з нашим співрозмовником – мотивує, надихає. Бо – воно справжнє!
В переддень початку Євромайдану, Революції Гідності, про те, як все починалося, які трансформації за цей час переживаємо, що чекати в майбутньому – розмовляємо з головою ГО «Дрогобицький Майдан», бійцем-добровольцем Першого батальйону Національної гвардії України ім. С. Кульчицького Тарасом Кучмою.
– Очолити такий рух, таку структуру, як Майдан, у Дрогобичі – це не те що непросте завдання, а навіть виклик. Адже багато людей і рік тому, і навіть іноді зараз ще не готові до змін. Так, вони декларують свою готовність, але насправді дуже-дуже багатьом оця система, яка була витворена за 23 роки незалежності, та й задовго до того, була і залишається прийнятною – коли можна «домовитися», вирішити за гроші і т.д. і т.п. Коли ви взяли на себе відповідальність очолити цей рух, ви розуміли які виклик перед вами стоять і з чим, з якою стіною людського нерозуміння можете стикнутися?
– Знаєте, перші кроки – таки базувались на емоціях. На невдоволенні від того, що хтось десь вирішує як мені жити, що мені робити. Я якраз в цей час був у Львові і дізнався, що вночі на вулиці вийшли студенти… Львівські товариші, друзі, добрі знайомі провели термінове засідання у Львівській обраді, де основним завданням було створити Координаційний комітет – щоб впорядкувати всі ці рухи, аби вони не вийшли з-під контролю. Це раз. І друге: всі чудово розуміли, що та система, яка існувала (та й продовжує існувати досі) всіх задовольняє. Треба щиро визнати: людям вона дуже вигідна. Так, щось не виходить – пішов, заплатив, домовився – і все зробили; ти щось хочеш швидше зробити, ніж інші, і маєш на це можливості – пішов, заплатив, і готово, і ти відчуваєш себе переможцем. Так складалось десятиліттями, і кожен був згідний «а нехай так вже буде», адже кожен так чи інакше опинявся перед фактом, що йому щось треба «зробити», тож робив як усі, за добре відпрацьованою схемою, від чого і чиновнику було вигідно, і заявнику. От дивимося у нашому місті: треба проштовхнути питання – підійшов до чиновника заплатив, проштовхнув… Неправильно? Неправильно! А робиш, бо знаєш – отак ця система працює. Чи ж у нас в лікарні… Треба покласти хворого швидше, а в коридорі натовп чекає, черга довга… Підійшов до лікаря, «домовився» – і все, питання як покласти чимшвидше, оформлення історії хвороби, аналізи – тепер турбує лікаря, а не рідних. І оце в тому числі – якраз ті маленькі нюанси, які тримали і тримають цю систему.
З цим постійно боролися і борються люди, які відчувають, що так жити не можна, що воно приведе до якогось тупика. Та першим мега-поштовхом до боротьби стали студенти. Чому саме студенти – чудово розумію. Бо всі ніші заповнені, тож їм просто нереально було десь пробитися, чогось в цьому житті досягнути. Адже неважливою була роль твоїх талантів, здібностей, можливостей, а важливою була роль твого (читай – батьків) гаманця і знайомств твого батька. Ось і все. Студенти це чудово розуміли… А зауважмо: в останні роки студентами почали ставати не ті діти, чиї батьки «повирішували», а ті діти, які насправді щось знають, ті діти, які отримали гарні атестати, добре склали ЗНО… Тож те, що Революцію почали студенти – невипадково..
Отож, спочатку ми проговорили ту ситуацію, яка виникла, у Львові. Все було піднесено-емоційно. Навіть радісно. Бо рух пішов! Коли приїхав зі Львова в Дрогобич – таке ж засідання зібрали в нашому місті. Тоді вже були не лише емоції. Ми всі розуміли, що нас чекає попереду великий пласт роботи, важка праця. До спільної роботи запросили всі партії, рухи – щоб створити одну монолітну структуру…
– Потім були події, про які ми усі знаємо – кількамісячне стояння Майдану, виїзди автобусів в Київ, збір допомоги, побої, боротьба. Все це закінчилося кровопролиттям… Ви про це ніколи не говорили, ми про це ніколи не писали, але про це варто згадати -18-20 лютого ви були на Майдані, рятували поранених, виносили загиблих. Ваші друзі якось мені розповіли, що після пережитого ви якийсь час – десь 2 місяці – зовсім не могли спати. Це був злам? Це був шок? Це була переоцінка цінностей? Що це було?
– Це був абсолютний перелом всього. В мене було два етапи мого життя. Якось так сталось, що на цьому світі фізично народився два рази. І тоді подумалося: для чогось Бог дав щоб я жив. Для чого саме – це я зрозумів вже на Майдані. І саме на Майдані я вдруге народився, але тепер не фізично, а духовно. Якщо фізично «вдруге народитися» – це відчуття, що ти ще можеш рухатися, бачити сонце, фізично сприймати світ, то на Майдані, коли це все сталося – це було набагато глибше. Це був навіть не перелом, а «до глибини кісток» болюче розуміння того, що ми все робили не так. Що абсолютно повністю твоя вина в тому, що ти зараз тягаєш отих хлопців молодих, тих людей молодих, які гинуть через те, що ти – особисто я – робив не так в тому житті: колись десь комусь щось дав, десь на щось змовчав, десь комусь простив, бо вважав що так всі роблять… І оця думка, що і ти в тому числі є причиною того, що ті кулі летять звідти – ламала дуже сильно.
…Можна було виправдовуватись – ми робили не так, хоча хотіли по-іншому. Тільки-от система-система… Але тих життів ці виправдання вже не врятують.. Це усвідомлення передати словами неможливо. Здавалося – це все, крайня точка. Але лікарі, з якими я спілкувався на Майдані, які теж у ті дні були там, переконали мене, що не можна падати духом, що треба в цьому світі щось змінювати, і жити по-іншому можна. Просто слід почати з себе, не вказуючи комусь як йому щось робити. Просто кожен сам, на своєму місці… От візьми і зроби по-іншому, зроби так, як дозволяє, підказує тобі твоє серце. Так, не завжди голос серця збігається з загальноприйнятою думкою суспільства, яке буде тебе або вітати, або осуджувати..
Знаєте, коли приходить усвідомлення, що слухати треба не інші слова, які можуть бути лукаві, лицемірні, корисливі, а своє сумління – тоді й стається перелом. А оте сумління є в кожного. Воно може бути сховане десь дуже глибоко, і ми можемо його постійно втоптувати, як ту траву на стежині, якою ходять всі, кому тільки заманеться.. Якщо все виглядає так, голос сумління ледь-ледь чути – значить, треба стати в стороні і дати дозріти тому насінню, прорости тій травичці. Маємо розуміти – життя одне! І як його проживеш – так і матимеш. І чи та річка буде в тебе чиста, чи брудна і наприкінці перетвориться в багно і смердітиме – залежить лише від тебе. От над цим треба було подумати, і тому, можливо, не спалося…
І ще одне. Друзі, мабуть, розказали.. Перед очима стояли ті люди, та Сотня, їх обличчя. Як ангели. І їх голоси: роби, починай, працюй, дивися. І ці шуми, ці голоси не давали зосередитися – ні вдома, ні на роботі.
Але все в тому житті минає. Емоції з часом згасають і приходить розуміння, що навіть якщо настав перелом – то це ще не кінець життя. І знову ж таки: а чому ні? І знову ж таки відповідь: для чогось тобі Бог дав вижити, дав сили, дав побачити те, що ти побачив, і ти повинен робити висновки, та, що найголовніше, маєш зрозуміти: так далі жити – в брехні , беззаконні – не можна. Бо ми побачили, що всі ці ганебні речі призводять до загибелі – не лише тебе як людини, а цілого цивілізаційного світу.
Для того, щоб не допустити цієї загибелі, працює дуже багато інституцій. Це і церква, яка проповідує добро і любов до ближнього, віру і надію. Це і культура, яка вселяє в кожного з нас розуміння того, що кожна культура хоче і мусить вижити та забарвити світ і зробити його щасливішим, сприяти тому, щоб люди один одного любили, один одного підтримували, допомагали. На це направлена наука і освіта, яка вчить людей як жити і творити так, щоб не нашкодити іншому, щоб іншому, а не собі особисто, було легше. Але чомусь ми всі оце намагалися перевернути, використати всупереч, зробити так, щоб культури почали боротися між собою, релігії – знищувати одна одну, наука – видумувати зброю для вбивств. А усе це просто треба навчитися захистити, дати йому змогу «працювати за призначенням». Розуміння цих речей настає після того, як побачиш, коли перелічені інституції працюють «навиворіт», і до чого це призводить…
– Впродовж останнього року ми побачили всі плюси українців, які вміють об’єднатися навколо певної світлої ідеї, цілі. Але досі доволі часто доводиться чути, що, мовляв, «ніде немає таких паскудних людей як у нас, бо «жиди» вміють об’єднатися, підтримати один одного, а ми – ні». Наскільки це твердження відповідає реаліям – хтозна. Втім, якщо під час Майдану ми побачили наші найкращі риси, то під час виборів починають «вилазити» наші найгірші риси. Як з цим бути?
– Я завжди кажу: коли ви вірите в Бога, а не вірите в людей – я такої віри не розумію. Коли ви кажете «довіряй і провіряй» – це одне, а коли «не довіряй і провіряй» – це зовсім інше. Тобто, нам треба чітко розібратись кожному в собі. Людина не може бути доброю по відношенню до інших, якщо вона в інших бачить зло. Тому завжди кажу: відкрийтесь самі і побачте в іншій людині в першу чергу добре. Коли ви побачите те добре – ви зможете її полюбити. Бо якщо ви не бачите в іншій людині нічого доброго, а лише підозрюєте в ній будь-що – це означає, ви самі в собі невпевнені. Як мінімум! Треба усвідомити: на яку хвилю налаштуєтесь – ту хвилю, то радіо й будете слухати. От як ми захочемо налаштуватися на людину – таку людину ми й побачимо коло себе. Я ніколи не повірю, що люди безнадійні. В кожній людині, яка б вона не була, є щось світле, щось хороше, адже це є Боже створіння. Навіть в останнього злочинця, я впевнений, бувають моменти, коли він хоче просто стати іншим і просто поводити себе по-іншому. Але треба чітко розуміти: я не маю на увазі зло як таке. Зло – це зло, крапка. Я маю на увазі людину як Боже творіння . Впевнений: кожна людина від свого народження є світлою, а обставини, які її оточують та недовіра, яка її огортає – воно якраз творить те зло, яке потім починає з неї «вилазити», діяти. Тому в першу чергу нам треба навчитися полюбити один одного. Коли перестанемо недовіряти один одному, коли почнемо сприймати ситуації такими, які вони є, але у світлому спектрі – все зміниться. Адже промінь світла, який потрапляє на призму – дає райдугу, правда ж? А зло…воно не розпадається ні на що, воно монолітне і пусте, тож не має перспективи.
– А як оцінюєте ситуацію, яка склалась в нашій країні зараз?
– Ми в Україні зараз знаходимося в унікальному житті. Мова не про власне фізичне життя, а життя цілого суспільства. Зараз ми бачимо як по-справжньому бореться добро зі злом і як добро потихеньку, але впевнено перемагає. В усіх іпостасях! Ви подивіться, здавалося б, мали б здатися, опустити руки – бо «пропав» Крим, йде бійня на Сході України… Але ж ні! Українці, як народ, об’єднуються! І тут, в суспільстві, де є добро і світло, самі-по собі починають зникати такі нежиттєздатні рухи, як комунізм та ін.., що базуються на брехні. А подивіться, як зараз об’єднуються релігії. Тому приклад – випадок, який днями стався на Рівненщині, коли всі релігійні організації підписали своєрідний договір. Подивіться як культури об’єдналися, мови об’єдналися.
Ми починаємо мислити іншими категоріями, починаємо розділяти культуру зла від культури добра, світло від темряви.
Тепер усі чітко розуміють, що Путін уособлює темні сили, а наш народ – світлі сили. І наш народ став стіною перед тим третім пришестям антихриста. Я впевнений, що оте, що зараз відбувається, якраз було описане в пророцтві. І ми повинні оце витерпіти, перебороти. Адже якщо поступимося – це може призвести до краху усього цивілізаційного світу. А тому ми, українці, маємо чітко розуміти – боронити і перемагати – наша місія!
На щастя, бачимо, що розуміння цієї ситуації з’явилося і у всесвітньому масштабі. От, наприклад, Саміт G20 в Австралії. Світ піднявся на наш захист, показав одностайну підтримку українців у їх боротьбі зі злом. Це унікально – коли на вулиці вийшли навіть народи Австралії. Не просто українці в Австралії, а місцеве населення, аборигени. В цьому великій історичний момент істини.
– Ви пішли на фронт. Добровольцем. Зараз готуєтеся до чергової ротації. Що Вас спонукало до цього кроку?
– По-іншому я просто не міг. Я себе відчував пустим… Коли побачив як гинуть лікарі, коли побачив пораненого анестезіолога, який розповідав що там і як коїться.. Це не були емоції, а холодне, чітке розуміння, що ти там потрібен більше, ніж зараз тут.
Знаєте, коли я, ще будучи волонтером, приїжджав на схід до наших хлопці, від них чув «Старий, ти маєш бути на своєму робочому місці. Тут є кому працювати, є кому воювати. Ти маєш бути там». Ці аргументи мене не переконали, бо розумів що маю бути поруч.
Крім того, думав, що будучи там, зможу переконувати місцеве населення, щось їм підкажу, спробую навчити жити по-іншому. Але, на жаль, коли приїхав туди – побачив, що дійсно є зло, яке настільки вжилося в людях, брехня настільки глибоко впустила своє коріння, що треба не «підрізувати кущик», пробувати надавати йому якусь форму, а слід видирати його з корінням. І це був для мене дуже важкий момент, бо я ніколи не думав, що добро може бути таким жорстоким. А там я чітко побачив, що люди, щоб зберегти добро, врятувати інших людей, змушені поводити себе жорстоко. І ця жорстокість виправдана.
Раніше, коли я читав в Святому Письмі історію про те, що Ісус Христос був змушений ламати ринок і розганяти торгівців з храму, думав: ну Він же святий, Він ж мав себе якось по-іншому поводити. Це для мене була свого роду дискомфортна ситуація. А тепер розумію: бувають моменти, коли по-іншому не може бути, коли ти мусиш захищатися, при чому дуже потужно. Цей момент настав. Ми побачили перед собою відкрите зло. І це зло треба знищувати. При чому, знищувати не лише словом, розмовами, ідеологією, розумом, культурою. Це потрібно до того робити. А коли зло починає показувати свої зуби і кусатися – його треба знищувати фізично. І це, мабуть, те, для чого я пішов добровольцем – побачити на власні очі, відчути, зрозуміти, виправдати тих воїнів і їх дії в тій ситуації. Коли ти потрапляєш туди – в тебе з’являються абсолютно інші відчуття, і ти по-іншому починаєш розуміти і добро, і світло… Тепер я абсолютно впевнений що ми робимо праве діло і Правда, яка завжди перемагає, переможе. Просто, якою ціною буде досягнута та перемога… Хотілося б, щоб не ціною життів тих молодих людей, тих воїнів… Саме воїнів – я не називаю їх солдатами, а тільки воїнами – «воїнами світла». Я пам’ятаю, дівчатка принесли нам майки на блок-пости, і на одній з них було написано «Воїн світла». Я взяв саме її. Бо щиро вважаю, що всі українські солдати – це воїни світла, бо йдуть захищати найдорожче що є у їхньому житті.
Знаєте, я багато розмовляв і з «сєпарами» (ми їх так називаємо), і з тамтешнім місцевим населенням, і з нашими бійцями, яким іноді треба було проводити психологічне розвантаження. Знаючи зсередини, багато можу розповісти, про різні ситуації. Але це буде колись. Зараз – не на часі. Зараз ми ще не перемогли, ми ще не п’ємо пиво за 6 гривень на Червоній площі. Коли це станеться – тоді можна буде розповісти більше. А зараз маємо діяти і працювати так, щоб пришвидшити нашу перемогу.
– Ваш прогноз, скільки часу потрібно нам для того, щоб «пити пиво за 6 гривень на Червоній площі»?
– Я більш ніж впевнений: до двох років Росії як держави – не стане. Я не маю на увазі в фізичному плані. Говорю про ментальний план!
Знаєте, 60% вищого офіцерського складу РФ – це вихідці з України. Найкращі військові – це вихідці з України. І Путін це чудово розуміє. Переконаний: ген добра і українства є в кожному із тих солдатів. Тож якщо незабаром якийсь генерал-українець, який служить в РФ, розверне свої танки і піде на Москву – я цьому не здивуюся. Але це, в принципі, може статися – колись. А зараз… Зараз, ясна річ, ми маємо покладатися на себе, і робити все від нас залежне для нашої перемоги. Якщо кожна наша дія – чи на передовій, чи в тилу, буде спрямована на перемогу добра – той ген українства проснеться в тих солдат швидше. А зараз наші воїни, які стоять стіною і не пускають загарбника в Україну, демонструючи свою відвагу, мужність, віру – якраз розпалюють іскру, щоб запалити серця тих солдат-вихідців з України. Хочемо ми того, чи ні, але виток історії повернеться в іншому напрямку і буде все як має бути, як ми того завартуємо. Бо в іншому випадку – це все, це знищення цивілізації. Більш ніж впевнений: цього ніхто не хоче. І перші рухи, щоб не допустити цього, вже почалися: і солдати в Ростові кажуть, що їхати не хочуть, і офіцери, які мають іншу думку, отримують штампи, що вони неблагонадійні… Путін – як зло – під променями світла починає тліти, і скоро згорить. Під Путіним я розумію не фізичну людину ВВП, а всю оту людиноненависницьку ідеологію, яка матеріальні цінності, власні амбіції – ставить понад усе. Ота система повинна бути знищена. І ми таки будемо новими людьми.
Я щасливий, що дожив до того моменту, коли формується нова людина. От та молодь, яка навколо мене зараз – вона неймовірна! Я завжди думав, що молодь – пуста. Напевно, вже підстаркуватий (сміється) Мене дратувало, що вони йдуть з пляшкою пива чи якогось дрінку, думав, що в них немає нічого святого. А отут – БАЦ! – виявляється, що та молодь набагато краща, ніж я сам, що у них щирість і відкритість набагато більше розвинуті, ніж у мене і у мого покоління. І це дає надію! Бо ці діти зберегли в собі все краще, що їм змогли дати батьки, та помножили його.
Знаю: війна закінчиться, перемога буде за нами, а будувати оце нове суспільство, нову державу, нові відношення між державами – є кому! Також впевнений: після всього того, що переживає наша країна зараз, наше суспільство таким, як було досі, більше не буде ніколи.
Марія Кульчицька, для “Дрогобицького Майдану”, МедіаДрогобиччина
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень