Стебничанина Тараса Вариводу часто можна побачити у Трускавці, особливо в центральній частині міста, в курортному парку. Саме тут і спілкуємося з ним погожої днини 16 вересня.
– Пане Тарасе, сьогодні 15-та річниця від дня смерті Георгія Ґонґадзе. Мені відомо, що Ви з ним були знайомі особисто…
– Так, це правда. Певний період життя я працював на Львівському телебаченні і в цей час там теж працював Георгій Ґонґадзе. Це був 1993-1994 рік. Я працював у музичній редакції, а він – в інформаційній сфері телебачення. Він був імпозантний чоловік, високий, красивий, помітний на телебаченні.
Нас двох єднала одна мета – реформувати Львівське телебачення. На той час воно мало невисокий рейтинг, з ЛТБ навіть підсміхалися. Тому було бажання щось змінити.
Але тоді нам це зробити не вдалося. Згодом наші шляхи з Георгієм Ґонґадзе розійшлися – він поїхав працювати в Київ, а я повернувся на рідну Дрогобиччину, звідки я родом, щоб тут теж організувати телебачення.
З хлопцями ми організували дрогобицьке приватне телебачення – «АЛСЕТ», яке існує і виходить в ефір дотепер. Назва походить від перших літер імен хлопців, які його організовували.
– Тобто, остання літера в назві «АЛСЕТ» – від Вашого імені?
– Так. Та співпраця в нас не вийшла. Вони були техніки, тільки я один творча людина. В той час дикого капіталізму вони хотіли все й одразу, а творчості поменше. Тому там я не міг себе реалізувати належним чином.
Тоді я вирішив сам організувати телебачення, пішов у Трускавець, де зустрівся з головним лікарем санаторію «Карпати» Левом Грицаком. Ми говорили про те, щоб був трускавецький телеканал, щоб люди отримували інформацію про Трускавець, щоб була реклама курорту, санаторіїв. Він погодився на мою пропозицію і так ми організували телебачення в Трускавці.
З часом він це телебачення продав.
Взагалі в мене була ідея організувати на Дрогобиччині регіональне телебачення, щоб люди отримували об`єктивну інформацію, планувалося робити мистецькі передачі. Та не вдалося, бо на провінції важко організувати телебачення такого рівня.
– Перший свій фільм Ви зняли про Івана Франка?
– Коли я працював в проектному інституті нафти і газу в Дрогобичі, то мав можливість знімати на кінокамеру. Це був 1988-1989 рік. Тоді я зняв свій перший фільм, його назва «До Франка». Це був фільм на стрічці, бо тоді ще відеокамери не використовувалися. Фільм «До Франка» високо оцінили у Львові на фестивалі любительського кіно
Коли відзначали 145 років від Дня народження Франка, цей фільм взявся показати на Львівському телебаченні Ігор Шурма, який згодом був народним депутатом.
Так вийшло, що він взяв цей фільм і так мені не повернув. А копії в мене не залишилося. Протягом десяти років я намагаюся забрати в нього цей фільм. Адже фільм «До Франка» зроблений не для мене і не для нього, фільм зроблений для громадськості. А Ігор Шурма мені цей фільм не віддає. Тому користуючись нагодою, звертаюся до тих, хто може вплинути на цього чоловіка, щоб він віддав мені мій фільм, або принаймні протранслював його.
– Хіба в теперішній складний час в Україні когось цікавить тема кіно?
– Кіно – це дзеркало. В Росії давно зрозуміли силу кіномистецтва, в них є фільми, в них виділяються на це кошти, бо це ідеологія. А ми майже залишилися без свого кіно, як не прикро про це говорити. І звідси проблеми.
Хочу сказати кілька слів про українське кіно. Знаємо, що у Трускавці проводиться Міжнародний фестиваль телевізійних фільмів «Корона Карпат». Хотілося б побажати організаторам цього фестивалю, щоб вони більше уваги звертали на відбір українських стрічок, щоб ми мали можливість розвивати українське кіно.
Біля кінотеатру «Злата» є Алея Слави, але на ній, на жаль, немає жодного українського фільму-переможця. Чому?
Треба звернути увагу і на місцевих кінематографістів, підтримати їх, щоб вони мали можливість знімати. Бо приїжджав Іван Драч і каже: «Хлопці, що ж ви на Західній Україні не робите кіно? У вас така історія, у вас такі традиції, звичаї, а кіно нема… Де ваше кіно?». Так що я просив би організаторів кінофестивалю звернути на це увагу.
Ще скажу, що до тої ситуації, яку ми зараз маємо на Сході України та в Криму, привело ставлення до української культури, у тому числі відсутність нашого українського кіно. Якщо б за всі роки нашої незалежності ми звертали більше уваги на Донецьк, Луганськ, Крим, то зараз ситуація могла б бути іншою…
– Недавно на Стебницькому кабельному телебаченні показували Ваш фільм про Стебник. Коли Ви його зняли? І про що він?
– Другий мій фільм – про Стебник, називається він «Є ще час». Він був відзнятий на початку 1990-х років. В ньому показані проблеми Стебника, які, до речі, залишилися і зараз, хоча вже пройшло 20 років від моменту зйомок. До речі, цей фільм недавно транслювався на Стебницькому кабельному телебаченні і люди гарно його сприйняли, про що свідчать відгуки.
Там показана така проблема Стебника як статус міста. Статус і досі невизначений, адже підпорядкування Дрогобичу накладає певні проблеми. Якщо щось треба стебничанам вирішити, то треба їхати в Дрогобич, через будь-яку дрібничку.
Стебник не має ні відділу культури, ні відділу освіти, місто перетворилося у «спальний вагон», бо в основному стебничани працюють у Дрогобичі, Трускавці, Львові.
Заходів культурологічного характеру теж обмаль. Що людям в Стебнику робити? Зайнятися нема чим…
Інша стебницька проблема – це екологія. В цьому фільмі сказано про аварію 1983 року, коли розсоли калійних добрив із Стебницького заводу ринули на поля сіл району. Це забруднило поля, річки. Хвостосховище тих солей залишилося до сих пір і це досі впливає на екологію. Екологічні проблеми, які були 20 років тому, існують і далі.
Зараз обговорюється тема реконструкції «Полімінералу». Та люди справедливо ставлять питання: «Якщо ми відновимо випуск солей, добрив, то чи не виникне знову екологічна загроза регіону?». Потрібно провести громадські слухання, привернути увагу громадськості до цього питання, висвітлювати цю тему в ЗМІ. Так що ця тема теж актуальна для Стебника.
Ще одна проблема Стебника, теж екологічна – річка Солониця. Річка забруднена, смердить, вибачте за слово, то звідки ж буде здоров`я? Хіба люди після роботи не могли б піти на берег річки, відпочити? Та такої можливості нема.
Ця проблема теж тягнеться десятиріччями. Основне забруднення йде від Трускавця, фекальні відходи Трускавця витікають у цю річку. Недавно в Болехівцях люди підняли шум, бо вже й криниці забруднені.
Є й інші проблеми, які піднято в моєму фільмі про Стебник і які актуальні досі.
– На Вашу думку, чому ці проблеми Стебника не вирішувалися протягом більше двадцяти років?
– Через підпорядкування Стебника Дрогобичу влада не завжди може вирішити ці питання. Хоча в цілому влада Стебника не справляється з покладеними на неї завданнями.
Дещо влада ніби й робить – от, наприклад, в цьому році взялися за ремонт доріг. Це ніби й добре, хоч дороги треба було робити вже давно.
Та питання стоїть і в іншій площині – якщо ми так відносимося до Стебника, до екології, культурних речей, працевлаштування, то люди покидатимуть Стебник. Треба думати на перспективу, щоб люди не виїжджали зі Стебника у пошуках кращого життя, а щоб можна було нормально жити тут.
Владі треба звернути увагу на людину, щоб та людина могла в Стебнику працювати, могла в Стебнику нормально відпочивати, задовольняти свої інформаційні, соціальні, економічні, культурні та інші потреби, словом, щоб почувала себе в Стебнику комфортно, могла жити повноцінним життям.
Питання територіальних громад, яке нещодавно постало, треба вирішувати негайно. У Стебнику кричали, що це будуть робити, але питання не вирішено досі. І далі обиратимемо депутатів до Дрогобицької міської ради, мера Дрогобича. Це негативно впливає і на Стебник, і на Дрогобич.
Зв`язка «Стебник-Дрогобич» не дає можливості нормально жити ні Стебнику, ні Дрогобичу. Цих сіамських близнят треба роз`єднати. Нехай дрогобичани самі собі обирають свого голову, а стебничани живуть повноцінним життям у своєму місті.
– У жовтні пройдуть місцеві вибори, в Стебнику вже визначилися основні кандидати. Ви вже зробили свій вибір на користь когось із них?
– Моя думка така – закон про вибори в Україні є недосконалим, бо він не дає можливість вибрати достойних людей. Я взагалі вважаю, що для України гарна форма вияву демократії – це Майдан. Ми приходимо на Майдан і бачимо хто є хто. Це показала Запорізька Січ, козацька рада, коли люди збиралися і знали хто є хто.
Я взагалі є прихильником парламентської республіки, коли парламент має вплив на уряд, як це є в Європі. І вважаю, що без інституту президента Україна могла б обійтися. Так що Україна пішла хибним шляхом з самого початку незалежності.
А якщо вже і є президент, то він має бути духовним лідером нації. А царів нам не потрібно. Кожна людина має бути царем для себе.
Щодо Стебника… Теперішня форма виборів не дає можливості вибрати тих, хто працюватиме на стебничан, хто має покликання служити людям. Це видно з того, що відбувалося протягом останніх 25 років. Талановита людина не буде кричати: «Вибери мене».
Кого би ми не вибрали, ситуація змінюватися не буде. Бо нам спочатку треба змінити статус міста. Час не чекає.
Щодо конкретних кандидатів, то я ще не визначився.
– Вас часто можна побачити у Трускавці, в курортному парку. Подобається наш курорт?
– Я майже кожен день буваю у Трускавці. Він дає можливість відійти від проблем, які насідають на людину, це дійсно місто, яке повертає здоров`я.
Трускавець – красиве місто. Я уродженець Стебника, зробив фільм про Стебник, але зробив і фільм про Трускавець. Перший мій фільм про Трускавець був знятий в 1992 році на замовлення головного лікаря санаторію «Дніпро» Олександра Чебаненка. До речі, це взагалі був перший відеофільм про Трускавець. Ми відзняли його англійською мовою.
А наступний мій фільм був про санаторій «Карпати», так він вразив мене своєю красою. Цей фільм я зробив на замовлення головного лікаря «Карпат» Лева Грицака.
Фільм зроблений про Трускавець, про лікувальну «Нафтусю», та акцент кладеться на «Карпатах» як на кращій оздоровниці в місті, де люди мають можливість зупинитися, відпочити, пролікуватися. «Карпати» – це один з кращих санаторіїв Трускавця.
Фільм про «Карпати» я назвав «Місто, що повертає здоров`я». Так що теперішній лозунг «Трускавець – місто здоров`я» придумав я.
– Плануєте ще знімати фільми?
– Хочу відзняти фільм про Дрогобич. Він був би присвячений 160-річчю Івана Франка і 925-річчю Дрогобича. Ці дати будуть відзначатися в наступному році. Сценарій у мене вже є, зараз працюю над пошуком меценатів.
– І останнє запитання. Чи любите Ви Стебник?
– Так, я люблю Стебник. І хочу, щоб він був повноцінним містом, щоб можна було ним пишатися.
Спілкувався Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень