Свобода слова – як вагітність: вона або є, або її нема.
В Україні нема свободи слова. Є можливість говорити те, що вважаєш за потрібне. Без особливих наслідків для себе. Без відчуття провини за відверту брехню. Олігархи окупували засоби масової інформації, ведуть тотальну війну проти українців, відстоюючи власні інтереси. Слово стає найпотужнішою смертельною зброєю.
Коли в Україні з’явився Савік Шустер, повіяло новизною. Це було як на початках горбачовської перебудови, коли здавалося, що можна все. Однак косметичний ремонт Системи швидко розвіяв будь-які сумніви щодо справжніх намірів ідеологів перебудови. Не можна нове вино наливати в старі міхи. Це ще в Біблії сказано.
Західні віяння, привнесені Савіком Шустером, нагадували золоті часи Влада Лістьєва. Однак нині улюбленець президента Януковича ризикує менше, ніж тоді, коли перебував у гарячих точках. Відбулась елементарна підміна понять, і нам замість свободи слова пропонують небезпечний для мізків сурогат, глянцева обгортка якого лише нагадує те, що мало би бути насправді.
В Україні Савік Шустер почуває себе комфортно. Особливо з Віктором Януковичем. Він уже навіть і не приховує, що працює на цю владу. Ні, зовні все виглядає нібито пристойно. Можна навіть покартати чергового речника Партії регіонів чи привселюдно показати тупість іншого. Але все робиться з озиранням на Гаранта Конституції, з його мовчазної згоди. Савік Шустер інтуїтивно відчуває потреби президента, робить маленькі кроки, аби підштовхнути його до розуміння якоїсь проблеми, але ніколи не переступає межі. “Чуйка” в нього фантастична!
Підміна свободи слова розмовами про неї почалась у Савіка Шустера зокрема і в Україні загалом ще за Ющенка. Переможцю Помаранчевої революції треба було показати на весь світ, що в Україні народилася свобода слова, що це завоювання саме нової влади. За великим рахунком, кардинальних змін у цій царині порівняно з кучмівським режимом не сталося, бо загальноукраїнські газети олігархів і далі гнули свою лінію, пристосовуючись до нових умов, а на місцях залишилася монополія мерів і голів райдержадміністрацій: газети писали те, чого потребували “замовники музики”.
Савік Шустер доволі швидко вписався в контекст тих подій, бо некомфортне існування в Росії загрожувало не стільки його фізичному, скільки матеріальному благополуччю. Путінський режим не потребує свободи слова. Навіть інакша думка – не обов’язково альтернативна чи опозиційна – йому не до вподоби. Бачення речей очима європейця, а, точніше, всесвітнього космополіта, людини без батьківщини і прив’язки до національного, не дозволяли Савіку Шустеру залишатися в Росії.
Інша справа Україна – терра інкогніта! Тут був непочатий край роботи, й інформаційному менеджерові Савіку Шустеру гріх було оминати такий ласий шматок. Спочатку його “заносило”, і представники тих сил, кого ми звично зараховуємо до національно-демократичних, висловлювали йому своє “фе” – і більше не потрапляли до прямого ефіру. Тепер вони притерлись один до одного – “вічні” депутати і Савік Шустер, – так що навіть представники “Свободи” є його бажаними гостями.
Навіть неозброєним оком можна помітити лише неприязнь з боку Савіка Шустера до комуністів, – і в цьому його “європейськість”. В усьому іншому – теж-європейські подвійні стандарти та ще “образа” на Росію, яка виштовхнула його зі свого інформаційного простору.
Якщо я скажу, що Савік Шустер не зчувся, коли став обслуговувати владу, – це буде неправдою. Він просто був запрограмований на це, бо зовнішній і внутрішній комфорт не схиляють до опозиційності. Можна піднімати гострі теми про вбивства, зґвалтування, навіть політичні репресії, – але це радше прерогатива так званої жовтої преси, котра хоче привернути до себе увагу. Завдання свободи слова трохи інше – докопатися до суті істини. Так виходить, що без жорсткого бичування влади – нинішньої і минулих, – винної у багатьох процесах, які нині відбуваються, це неможливо зробити.
Україна не завагітніла свободою слова. Боюсь, що вона вже втратила здатність до її народження…
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень