У понеділок, 7 травня, Володимир Путін утретє прийняв присягу як президент Росії.
Фактично він керує вже дванадцятий рік, коли Єльцин поставив чекіста біля керма влади – в обмін на особисту недоторканість. Путін планує керувати ще мінімум дванадцять років, адже тепер термін президентських повноважень подовжено до шести років. Брежнєв з його вісімнадцятилітнім правлінням нехай сховається!
Нині Путін носиться з ідеєю створення Євразійського союзу. Навіть автор цієї ідеї, президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, відмовився від неї, зрозумівши, що вкладає в неї російський президент. Фактично мова йде про відновлення Російської імперії в нових умовах, де інородцям нададуть рабські права.
Особливе місце у планах Путіна займає Україна. Великодержавні російські шовіністи, до яких, безумовно, належить і Путін, розуміють, що без України новітня Російська імперія не відбудеться.
Україна потрібна Росії не як стратегічний, а тим більше рівноправний партнер, а як насамперед сировинний придаток, з якого можна випомпувати все задля власної вигоди. Недаремно вічний кандидат у президенти Росії Володимир Жириновський, який періодично озвучує найбільш одіозні плани Кремля, висунув ідею про створення двох федеральних округів Росії на теренах України.
У цій ситуації закінчився спокійний час для українського президента Віктора Януковича. Вже 15 травня він матиме зустріч з Володимиром Путіним. Звісно, все не зведеться до банальних привітань та святкувань з нагоди вступу на посаду російського президента.
З наскоку не розв’язавши питання ціни на російський газ, тепер Януковичу слід очікувати більш рішучого натиску з боку Росії. Це і проблема здачі української газотранспортної труби, і проблема введення російської мови як другої державної, й інші проблеми. Як далеко він піде на поступки, можна лише здогадуватися. А поступки будуть однозначно.
Путін має принаймні півроку, допоки відбудуться вибори і сформують новий склад Верховної Ради України, аби витиснути з Януковича все, що можна. Обставини для цього складаються сприятливі. Опозиція попри гучні заяви про об’єднання й майже стовідсоткову упевненість в перемозі на парламентських виборах насправді роз’єднана, як ніколи, і кожна політична сила думає про якнайбільшу кількість депутатських мандатів. Є лише ідея створення більшості і повалення діючої влади, але жодної ідеологічної складової ніхто не називає. Опозиція діє за тим же принципом, що і Партія регіонів: влада заради влади, а після нас хоч трава не рости.
Напередодні президентських виборів у Росії Путін надрукував ряд статей у різних газетах, в яких виклав своє бачення розвитку ситуації. Складається враження, що опозиція цього не читала. Принаймні серйозного аналізу написаного Путіним, спроби критики чи бодай дискусії з ним (а було ж достеменно відомо, що він стане президентом, і тут жодних ілюзій не могло бути!) не відбулося. Навіть неозброєним оком видно, що опозиція, якою б войовничою вона не видавалася навіть у власних очах, все ж боїться Росії. Бо, маючи намір захопити владу, доведеться зіштовхнутися з імперськими амбіціями і войовничими намірами Росії, а в опозиції наразі не видно ні тактичного, ні стратегічного плану протидії. Можна, звісно, казати: не віддамо газову трубу, – а механізмів цього нема. Та й проросійська завуальованість української опозиції не дозволяє виробити єдиний план дій.
Ситуація в Росії не є вже такою сприятливою для Путіна, як, скажімо, ще рік тому. Медведєв, обдуривши ліберальну громадськість, яка повірила у його демократичність, виплодив для Путіна нову проблему, якої не було: широкий спротив тієї ж ліберальної громадськості. Тому Путіну важливо зламати спротив України ще до того, як всередині Росії почнеться справжній бунт проти його режиму. Сподіватися на демократизацію Росії не доводиться, бо диктатор, яким, безумовно, є Путін, ніколи не віддасть свою владу добровільно. Його не страхатимуть приклади Чаушеску чи Каддафі, бо всередині кожного диктатора живе надія, що він не такий, що він не допустить до такого розвитку подій, що він, у крайньому випадку, зможе зберегти своє дорогоцінне життя.
Україна своєю безкомпромісністю могла би підтримати демократичну Росію, яка виступає проти режиму Путіна. Проте російський диктатор переконаний, що йому вдасться зламати Януковича. Останні події, на жаль, свідчать, що він має рацію. Перед Януковичем фактично постав вибір усього його життя: або він стає патріотичним президентом України, або погоджується на роль генерал-губернатора, як це було під час підписання Харківських угод чи угод по Чорноморському флоту.
Врешті-решт, у Януковича повинен спрацювати принцип самозахисту і самозбереження, якщо вже інших гальмівних процесів у нього не відбувається. Вся історія українсько-російських відносин свідчить про теорію “молодшого і старшого брата” і завжди закінчувалася побиттям малоросів. І лише коли Україна показувала гідність і силу, Росія змушена була з цим рахуватися. При цьому мова йде саме про гідність і силу, а не впертість і злосливість Януковича.
Як би там не було, а найближчим часом нас чекають непрості стосунки з Росією.
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень