Чи стане Юлія Тимошенко наступним президентом України? Швидше за все, ні. Але, як не парадоксально це звучить, шансів у неї зараз більше, ніж це було у двобої з Януковичем 2010 року.
Фактично її президентська кампанія розпочалася 31 серпня, коли Верховна Рада України прийняла в першому читанні зміни до Конституції України в частині децентралізації. Тоді Юлія Володимирівна повела себе як мудрий політик, що презентує не провладну (хоча й у коаліції), не опозиційну (як вже наступного дня Радикальна партія Олега Ляшка), а третю силу. Очолювана нею фракція “Батьківщини” проголосувала проти змін до Конституції України, але підтвердила участь в коаліції. Голосом мудреця Юлія Володимирівна закликала приймати подібні рішення лише тоді, коли буде одностайність у суспільстві. А вже поза парламентом вона розвинула думку, що формат “нормандської четвірки” має бути змінений, аби Європа та США більш предметно тиснули на Росію.
Щоправда. Юлія Володимирівна зробила один маленький прорахунок, який потім їй може вилізти боком. Фактично звинувативши США у м’якотілості в стосунках з Росією, вона тим самим викреслила себе зі списку тих, кого підтримує держдеп. Звісно, ситуацію можна буде виправити, але до президентських виборів в Україні, коли б вони там не відбулись, Юлії Тимошенко в цьому питанні слід докласти чимало зусиль. Хто б там що не казав, про руку Кремля, Вашингтона чи Брюсселя, але якщо США є стратегічним партнером України у протистоянні з Росією, то нехтувати заокеанською підтримкою, навіть якщо вона є номінальною, а не фактичною, все ж не слід.
Вибираючи для себе стратегію третьої сили, рівновіддаленої від влади й опозиції, критикуючи владу, але не стаючи до неї в опозицію, бо не бачить у нинішньому керівництві країною альтернативи, в тім числі поки що й себе, Юлія Тимошенко багато чим ризикує. Насамперед слід зазначити, що третя сила ніколи реально не приходила до влади. Керівна верхівка використовувала її, але лише доти, доки третя сила була потрібна. Як тільки ситуація змінювалась і третя сила вже була не потрібною владі, з нею прощались. Так трапилося нині, скажімо, з Радикальною партією Олега Ляшка, так може статись і з “Самопоміччю”, якщо львівські хлопці не зрозуміють, що опозиційність до влади не принесе їм бажаних додаткових відсотків на місцевих виборах. Ляшко міг дозволити собі екстравагантний поступок, бо прострочені консерви мають здатність не лише псуватись, але й вистрілювати. Ось так звані радикали й вистрелили. Садового ще рано списувати з політичної арени, а тому йому не дозволять піти шляхом радикалів.
Юлія Тимошенко, сповідуючи ідею третьої сили, фактично не запропонувала реальної альтернативи президентським ініціативам. Вона не володіє повноваженнями й адміністративним ресурсом, аби її думки можна було втілити в життя. Тому їй однозначно доведеться грати на боці Порошенка, корегуючи в міру сил і можливостей його позицію, бо відверта опозиційність не призведе до перемоги. Знову ж таки, відверту опозиційність може дозволити собі Ляшко, бо термін політичного проекту його імені спливає. Єдине, що може виграти в даній ситуації Юлія Тимошенко, це якщо Петро Порошенко прислухається до деяких її пропозицій, що не матимуть суттєвого значення і не здатні змінити курс. Це дасть змогу при другому читанні поправок до Конституції України щодо децентралізації заручитися голосами “Батьківщини”, бо триста депутатських штиків таки треба назбирати.
Ідею третьої сили можна використовувати тактично, як це зробила Юлія Тимошенко 31 серпня, але аж ніяк не стратегічно. Для перемоги на президентських виборах вона має стати вже зараз другою після Петра Порошенка, а там вже як карта ляже.
Анатолій Власюк, Тустань
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень