В польському політикумі та і в польському суспільстві в цілому тепер часто можна почути вираз “польсько-польська війна”. Стосується він як протистояння між двома найголовнішими конкурентами (правлячою “Громадянською платформою” та опозиційною партією “Закон і справедливість”), так і участі в політичних іграх дрібніших політичних сил.
У Трускавці на даний момент діє певне політичне затишшя, проте цілком очевидно, що чим ближче буде до виборів, тим активніше розгорятиметься “трускавецько-трускавецька війна”. Найближчі вибори в Україні – парламентські, традиційно вони, як і президентські, не несуть в собі таких емоцій на містечковому рівні, як вибори мера та депутатів до органів місцевого самоврядування. Проте і на парламентських виборах кожен з політиків на місцях захоче спробувати, наскільки він особисто та його команда зможе активізувати, переконати чи обробити електорат, нейтралізувати головних супротивників. Цілком очевидно, що протистояння буде не так між партіями-антагоністами типу “Свобода” і “Партія Регіонів”, як між тими, чиї позиції досить близькі. З історії добре пам’ятаємо вибори 2006 та 2007 років, коли протистояння було більше власне між “Батьківщиною” та “Нашою Україною”, ніж між кожною з цих партій та ПР чи КПУ. А місцеві вибори 2010 року показали у Трускавці, що на одному електоральному колі топчуться і “Фронт змін”, і “Наша Україна”, і “Батьківщина”, і УНП, і навіть “Свобода”, тоді як у Партії Регіонів фактично конкурентів не було.
Та відійдемо від марного філософствування, досить вже нам філософів у мерії, а перейдемо до конкретики. Отже, трускавецько-трускавецька війна – це боротьба за те, щоб одна група трускавчан верховодила над іншими, це боротьба за владу та можливість її контролювати. Втім, під контролем тут розуміємо не прозорий контроль громади як сукупності індивідуумів та організацій, а кількість ниточок, за які можуть смикати впливові особистості міста, щоб голівки маріонеток поверталися в ту чи іншу сторону. А під групами трускавчан, які борються за владу, розуміємо зовсім не простих жителів Трускавця, а потужні угрупування, котрі мають в нашому місті-курорті свої інтереси, а таких чимало.
На війні як на війні – буває і затишшя, проте бувають і жорстокі бої. Трускавецько-трускавецька війна знає одне та друге, затишшя більш характерні в поствиборчі періоди, а бої спалахують не лише перед виборами, а коли відбувається конфлікт інтересів. А оскільки у війні головне перемогти, то і старається кожен перемогти, воюючи без правил, використовуючи удари неетичні, якщо не сказати аморальні. Приклад того, яку друковану продукцію випускала теперішня влада Трускавця, щоб перемогти суперників на виборах у жовтні 2010, показує, що іноді дійсно мета виправдовує засоби.
Отже, вибори наближаються і цікаво, який же розклад сил буде на майбутніх фронтах. Цілком очевидно, що не такий, як він є тепер. Про якихось фаворитів говорити зарано, проте вже тепер зрозуміло, що переможцям-2010 на виборах у Трускавці не буде чим особливо хвалитися. А те, що вони показуватимуть як “плюс”, насправді є заслугою влади вищої, рівня обласного чи загальнодержавного. Приклад – ремонт доріг у рамках підготовки до Євро-2012 чи наплив туристів, якщо такий буде. Проте відсутність показників роботи не означає, що від “Фронту змін” відхрещуватимуться всі їхні теперішні союзники. Окремі старатимуться працювати на два фронти, щоб втриматися на плаву, особливо це стосується дрібних та не дуже брендових політичних сил. Рекламувати їх у цій статті немає сенсу.
Щоб заручитися підтримкою в депутатському корпусі, фронтозмінівська влада Трускавця вдалася до подачок та поступок. Так, “Батьківщина” отримала посаду голів двох депутатських комісій (бюджетної та з питань ЖКГ), посаду керівника КП “Трускавецьтепло” для лідера міського осередку партії, усування перешкод для ведення бізнесу взамін за підтримку політики влади (беззаперечну, причому) та як своєрідну компенсацію за ненадання портфеля секретаря ради. “Права воля України” показала свою силу, коли з першої подачі не пройшов на посаду секретаря ради Петро Шумин – тоді “ФЗ” зрозумів, що домовлятися варто з усіма. Олександру Ткаченку дали посаду керівника всіх ЖЕКів у новоутвореному КП “Трускавецьжитло” та солідну кількість вакансій у складі виконкому (3 з 19, для порівняння, “Батьківщина” чи “Свобода” мають по 1 представнику). Не обійшли увагою і “Народну Самооборону” (посада голови комісії з питань законності для лідера партії на місцевому рівні, лобіювання депутата-представника цієї політичної сили на пост головного лікаря міської лікарні, щоб нейтралізувати цього сильного кандидата на майбутніх виборах мера та як подяка, що він не брав участі в цих виборах попереднього разу).
Щодо інших, то можна сказати, що “Наша Україна” йде у фарватері єдино вірної та направляючої партії Трускавця, “Свобода” дещо обділена, але один в полі не воїн, а “Удар” та “Європейська партія України” чітко виконуватимуть вказівки вищого керівництва ЗАТ “Трускавецькурорт”. Поодинокі депутати або не грають ролі, або самі лягли під більшість, або ще чекають, коли вони пригодяться.
Такий, на нашу думку, розклад сил у період теперішнього затишшя. Та от ближче до виборів кожен набиватиме собі ціну, а апетити зростатимуть настільки, що “ФЗ” не зможе їх вдовольняти, тож і коаліція розпадатиметься. Не знаємо тільки, чи буде це бурхливий разовий процес, чи поступове обсипання, наче з пісочного годинника.
Напевно, що реванш захоче взяти Партія Регіонів, яка на даний момент незрозуміло чи є у владі, чи в опозиції. Судячи із планів міської влади зняти з голови ОСББ “за ініціативою мешканців будинку 5 по вулиці Данилишиних” депутата від цієї політичної сили, “ФЗ” хоче дистанціюватися від ПР. Та от довести те, що Фірташ чи Коломойський не фінансують Яценюка, трускавецьким “ефзетам” навряд чи вдасться. Як і переконати, що сам “ФЗ” не є проектом кишенькової опозиції для Партії Регіонів.
Не захоче віддавати опозиційну нішу і “Батьківщина”. Її керівник Руслан Крамар є розумною та хитрою людиною, незважаючи на спеціально творений імідж простакуватого “свого” трускавчанина. А те, що керівник львівських бютівців Роман Ілик (дрогобичанин) балотуватиметься до ВРУ, в тому числі і по мажоритарці, змусить Руслана Ярославовича дещо дистанціюватися від “ФЗ”. Тим більше, що він прекрасно розуміє – від цих виборів його майбутнє залежатиме значно більше, ніж від попередніх.
Вже від тепер “Свобода” у Трускавці дає ясно зрозуміти, що з “ФЗ” їй не по дорозі. Це й не дивно – як патріоти та націоналісти можуть йти в ногу з лібералами та тими, хто національні інтереси ставить далеко не на перший план? Із запитів обласного та міських депутатів від “Свободи” видно, що кожна нагода підловити владу на промахах та помилках ними не нехтується, а використовується по повній. Тим більше, що “Свобода” при всіх розподілах була явно обділена і це не забудеться – ще в радянські часи говорили, що “ніхто не забутий, ніщо не забуте”. Проте і говорити, що “Свобода” стане головною опозиційною силою до влади Трускавця, якось наразі не випадає – не видно, як це можна організувати, принаймні поки що.
Не виключено, що перед виборами окремі політики знову змінюватимуть партійні прапори – це вже стало традицією і не лише для Трускавця. Звичайно, мова йде в першу чергу про тих, хто представляв політичні сили, які вже нічого не значать для пересічного виборця і які формувалися суто під попередні вибори і тепер де-факто не діють. Прізвища називати поки що рано, хоча вже відтепер чомусь здається, що Олександр Ткаченко йтиме явно не від “Правої волі України”, подібно як і окремі представники Народної чи Європейської партій, а також “Відродження”, “Народної Самооборони”, хоча ми можемо і помилятися в цьому питанні.
Фактично підготовка до виборів-2012 як репетиції на вибори-2015 до місцевих органів влади у Трускавці та регіоні стартувала вже. Причому у Трускавці вже традиційно війна буде більш жорстка та запекла, ніж у сусідніх Дрогобичі, Бориславі, Стебнику. Доказувати це, гадаємо, потреби немає. За милими масками у формі посмішок ховаються задумливі, а інколи і озлоблені обличчя. Одні хочуть владу зберегти, інші повернути, ще інші здобути, бо не мали її ніколи. Цим останнім навряд чи щось дуже світить. В час, коли правою рукою політики вітаються, лівою вони завжди готові витягнути із-за пазухи камінь, щоб шпурнути у голову неприятеля. Під благородними образами ховаються як благородство одних, так і гнилизна інших, але визначити що де так просто не можна.
Слово “війна” в багатьох асоціюється із рушницями та гарматами, солдатами, нальотами авіації, зброєю масового ураження. У трускавецькій війні є свої полководці і своє гарматне м’ясо, є ЗМІ (зброя масової інформації), є свої міни і свої бомби, свої стратегія та тактика ведення бойових дій. Замах на Лева Грицака у червні 2010 року, коли на подвір’я тодішнього мера невідомі вкинули гранату, показує, що в окремих випадках війна з площини політичної може реально перейти у площину бандитських, кримінальних переслідувань і цього допустити не можна. Але повторимося – є такі, хто діє за принципом “мета виправдовує засоби”, а отже, прагне здобувати перемогу будь-якою ціною, всупереч моральним засадам, хоча про яку мораль ми говоримо…
Si vis pacem – para bellum. Шкода, що не йде мова про війну громади проти політиків, а про війну між політиками. У війні зазвичай є переможці та переможені, в нашому випадку переможеною чомусь найчастіше виявляється трускавецька громада…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень