«Світе, прокинься, ти вже виріс і став дорослим, візьмись за справжню справу та дій! Адже ти декларуєш свободу, рівність і мир для всіх однаково, тож виконуй свої обіцянки, не маскуйся за вдаваним спокоєм, благополуччям та шляхетністю. Вставай, допоки є ще час, досить розбухати від власної пихи, марнославства і хвастощів, бо можеш зненацька лопнути, мов надувна кулька, і перетворитись на порожнє місце. Буде шкода… Світе, вже давно настала пора, прокидайся, розплющ очі, подивись на себе!..».
Навряд чи є потреба пояснювати чи коментувати ці слова талановитого митця з Дрогобича Василя Лялюка, розміщені в буклеті, присвяченому його творчості. Виставка його робіт (цифрове мистецтво) відкрилася в музеї історії міста-курорту Трускавця у неділю, 2 липня. Так само навряд чи варто пояснювати чи коментувати роботи митця – кожен в них знаходить щось своє, близьке, зрозуміле, кожен пояснює їх так, як бачить та сприймає.
Вперше з Василем Лялюком мене звела доля під час засідань Дискусійного клубу Дрогобича в 2011 році. Тоді він спільно з іншими найактивнішими громадськими діячами Дрогобича (Хосе Турчик, Ярослав Янишин, Олег Косик, Богдан Юзефів, Олександр Магльона, Володимир Кондзьолка, Богдан Гринчишин та ряд інших) брав активну участь в обговоренні важливих для Дрогобича та Дрогобиччини питань. Але настав 2014 рік, коли треба було не говорити, а діяти. Дискусійний клуб фактично припинив своє існування, а його учасники стали активно допомагати спочатку Майданові, а далі нашим воїнам на Сході. Допомагали хто чим міг. Василь Ляюк теж не стояв осторонь.
Переді мною – подаровані мені Василем Лялюком його бони «На підтримку Майдану». На них, як зрештою і на багатьох картинах митця, переважають барви нашого національного знамена. Революція Гідності пробудила у вчителеві та музикантові ще й художника. Як розказує під час відкриття своєї виставки у Трускавці сам митець, малювати він розпочав пізно. Але наздогнав упущене – в один голос запевняють друзі, колеги, мистецтвознавці.
Свою виставку Василь Лялюк назвав «Входження в суєту». Та для багатьох його твори є можливістю вийти з суєти, забути про неї, опинитися віч-на-віч з мистецтвом, з собою, з Богом, з роздумами про минуле, теперішнє, майбутнє.
Тризуб, який палахкотить, але не згорить ніколи. Мудре дерево як дух-охоронець лісу. Різдвяна зірка і два кораблі як символ парності сущого. Вогненні язики, в яких вбачаються постаті людей. Селянин за плугом – вічний двигун прогресу та людського існування. Спокута та мандри душі. Майдан. Символізм кожної картини ніби й очевидний, але при повторному (і третьому, четвертому etc.) розгляді завжди бачиш ще якусь нову деталь, яка теж не є випадковою на малюнку. Отаке воно, цифрове мистецтво Василя Лялюка.
Під час презентації на добрі слова на адресу Василя Лялюка не скупилися директор музею Галина Коваль, краєзнавець Іван Скибак, громадська діячка та волонтерка Олександра Лисак. Невеликий дощ за вікном ще дужче гуртував в одну сім`ю тих, хто в цей недільний пополудень прийшов на зустріч з мистецтвом. Декому пощастило більше – частинку цього мистецтва він зміг забрати з собою додому. Так, під час презентації виставки була проведена безкоштовна лотерея, під час якої митець подарував деякі свої картини. Щасливчиками стали відеооператор з Дрогобича Ігор Чиж та краєзнавець з Трускавця Ігор Ліщинський. Але напевно щасливими від спілкування з приємними людьми виявилися всі присутні.
Василь Лялюк, який своїм спокоєм, впевненістю і якоюсь незримою благодаттю немов випромінював світло, задоволений з того, що в нього так багато друзів. І вдячний Богові за талант, який розкрився не так давно. Талант, яким він ділиться з іншими…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень