Головною особливістю цьогорічного відзначення Дня незалежності стане так зване «неоднозначне ставлення» до цієї дати з боку українського політикуму. На жаль, є і будуть такі політичні сили і політики, які стверджуватимуть, що незалежність України принесла українцям велике лихо, «проект незалежна Україна не відбувся» і взагалі цю дату не можна називати святом.
Будуть, звичайно, протилежні твердження, адже для значної кількості наших громадян цьогорічний ювілей – це велике національне свято. У будь-якому випадку існує потреба дати оцінку ювілею.
1.Незалежність України, 20-ту річницю якої відзначаємо, не була «манною небесною», подарунком долі, і аж ніяк збігом історичних подій пов’язаних із розвалом радянської імперії. Незалежність – це закономірний результат тривалої боротьби українського народу за своє право бути господарем на власній землі. При цьому шлях до Незалежності для українців був не лише тривалим, але й тернистим. За право мати свою державу заплачено високу ціну: життя мільйонів українців, в тому числі життя тисяч членів ОУН і УПА, які у минулому сторіччі зі зброєю в руках боролися за самостійну Україну.
2.Незалежна Україна, якій уже 20 років, аж ніяк не може вважатися реалізованим національним ідеалом. Більше того, існують усі підстави вважати, що нинішня Українська держава кардинально відрізняється від тої візії, яку зберігали у своїх серцях цілі покоління борців за національну державність.
Передусім нинішня Україна – не є державою української нації, національною за змістом, формою і духом країною. Проте, навіть така Україна для нас є великою цінністю, суверенітет і соборність якої ми будемо захищати усіма доступними нам методами. Інша позиція, зокрема та, яка зводиться до заклику «треба ще вибороти незалежність» – безперспективна і шкідлива, оскільки відкидає українців на маргінес сучасного суспільно-політичного життя, а отже не дає можливості включитися у реальну боротьбу за «українську Україну».
3.На жаль, сьогодні у суспільстві панує здебільшого «шлунковий» підхід для оцінки найбільшого державного свята. Його важливість чи не важливість окремими діячами сприймається виключно у розрізі набуття матеріальних благ. Так мислять хохли, малороси, або ж колаборанти і зрадники.
День Незалежності України, зокрема 20-річницю слід розглядати передусім у розрізі історичної зрілості українського народу, його місії і призначення. Так от, 20 років незалежності означають, що, нарешті, з’явилося нове покоління українців, ровесників незалежності, які не обтяжені радянським минулим, імперськими догмами, а головне не уражені комплексом національної меншовартості. Саме це покоління, рано чи пізно, опиниться білля керма країни та забезпечить її подальший розвиток як національної і сучасної європейської держави.
4.День Незалежності, без сумніву, має спонукати до означення нових національних цілей. Як не парадоксально це звучить, але головна мета для нації і держави та ж, що й 20 років тому. На часі – збереження та зміцнення державного суверенітету та територіальної цілісності України. Але якщо 20 років тому загрози суверенітету і територіальній цілісності в основному виходили з-поза меж держави, то сьогодні головна небезпека – внутрішня, а саме існування потужної «п’ятої колони», відсутність консолідуючої ідеї-мети. Якщо українське суспільство, влада, політикум зможуть дати гідний виклик цій основній загрозі, Україна отримає усі можливості утверджуватися як національна і могутня держава.
5.На двадцятому році незалежності особливо гостро відчувається криза національної ідентичності. Безліч економічних, соціальних, зовнішньополітичних проблем в державі, не кажучи вже про проблеми культури і духовності, напряму пов’язані із неналежним рівнем національного самоусвідомлення. Двадцять років незалежності – достатній час, аби переконатися в абсолютній істині: не може бути успішною нація, яка не розуміє, не усвідомлює, або ж ігнорує проблеми власної ідентичності. Нація без історичної пам’яті, своєї помісної Церкви, рідної мови, культури, духовності і традицій нікому не цікава і безперспективна. І тут не обійтися без націоналізму, який неминуче стане головним чинником утвердження державності нашої нації.
Нещодавно Інститут соціології НАН України оприлюднив невтішну статистику. Виявилося, що на 20-му році незалежності кількість прихильників суверенітету України зменшилося майже вдвічі порівняно з 1991 роком.
Отже, бій за самостійну Україну триває, і немає сумніву, що українська нація переможе. Підставою для такого оптимізму були і будуть слова великого О. Ольжича, які він написав з нагоди іншого ювілею – 20-ї річниці Української революції 1917 -1920 років: «Найбільшим скарбом, який винесла українська нація в 1917-1920 рр., є духовна суверенність. Україна перестала бути ідейною провінцією, її духовність відтоді – самобутня і самодостатня; реалізація цієї духовності – в майбутньому. Віднайшовши героїчний життєвий ідеал, Нація не боїться вже ніяких фізичних ударів. З почуттям вищого благословення на чолі, назавжди упевнена на своєму шляху, в революції народжена сучасна Україна спокійним ликом зустрічає негоду й бурі, знаючи, що вони розвіються, а Вона Буде!»
Богдан Червак,
Київ
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень