В ХХІ столітті говорити про шляхетність, гонір, честь, совість не дуже модно. А якщо точніше, то може про це і говорять, але тих, хто дбає про розвиток цих якостей, вкрай мало. А з іншої сторони, що таке шляхетність, які відтінки має слово «гонір», чому слово «шляхтич» зазвичай сприймається як негативний термін?
Сьогодні нашим гостем є Ігор Булинський, людина непересічна і добре знана у Трускавці, котрий відповість на ці та інші запитання.
– Пане Ігорю, Ви є активним учасником одного з шляхетських товариств у Трускавці. Чи можете розказати детальніше, що це за товариство, яка його мета, хто до нього належить, які правила вступу?
– Дякую, пане Володимире, що Ви піднімаєте таку дуже важливу для нас тему. Максим Рильський писав: “Хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього. Хто не шанує визначних людей свого народу, той сам не годен пошани”. На сьогоднішній день маємо визнати, що українська шляхта – це біла пляма нашої історії.
Я дійсно є членом “Українського шляхетського товариства”, мета якого в першу чергу об’єднання нащадків роду Драго-Сас, для відродження шляхетства та необхідності поглиблення й посилення родинних зв’язків задля збереження родового генофонду, підтримки один одного при необхідності. Мовиться і про доцільність виявлення замків, фортець, інших давніх споруд, так чи інакше пов’язаних з історією того чи іншого роду, задля їх реставрації й відповідного облаштування, можливості відкриття музеїв для пропаганди шляхетського способу життя і відродження духовності, створення своїх друкованих видань та веб-сайтів, видавництво тематичної літератури, матеріальна підтримка обдарованих дітей, тощо.
Для вступу в наше товариство необхідно подати письмову заяву встановленого зразка, бажано представити документи, які стверджують ваше шляхетське походження і вказати, до якого гербу належить ваша родина, після цього необхідно пройти співбесіду. Якщо ваше прізвище Балицький, Баньківський, Бачинський, Білинський, Бориславський, Винницький, Височанський, Вовчанський, Гординський, Гвоздецький, Долинський, Загвойський, Зелінський, Зубрицький, Ільницький, Козловський, Колодницький, Комарницький, Корчинський, Кропивницький, Кульчицький, Ластовецький, Левицький, Літинський, Лопушанський, Лужецький, Матківський, Монастирський, Нанівський, Ортинський, Погорецький, Попель, Риботицький, Рудавський, Рудницький, Сас, Середницький, Стрельбицький, Тарнавський, Татомир, Терлецький, Токарський, Тустановський, Устріцький, Хохловський, Чайковський, Шептицький, Шумлянський, Яворський, а таких прізвищ гербу «САС» є більше 350, то ви вже майже наш побратим.
Також зараз працюємо над тим, щоб приймати в товариство асоційованих членів, тобто людей, які без шляхетського походження, але маючи належний світогляд, підтримують статутні вимоги товариства.
– Прізвища, які були названі, майже всі польські, чи не так?
– Ви маєте рацію, не раз доводилося чути від наших людей, що всі ми, у кого прізвища мають закінчення на “ський”, не є щирими українцями, якщо не поляками, то польськими запроданцями, не дуже надійними людьми, які для нашої неньки-України нічого доброго не зробили.
Хто дійсно цікавиться історією нашої держави, давно вже мабуть зауважили, що майже 2/3 видатних людей минулого мають прізвища якраз з закінченням на “ський”, “зький”, “цький”, або дотичні за своїми родинними відносинами до таких людей, що говорить в першу чергу про їхнє шляхетське походження, і безумовно – українське.
Вирішуйте самі – у Степана Андрійовича Бандери бабця – Розалія Білецька, мати -Мирослава Глодзінська, дружина – Ярослава Опарівська, теща – Юлія Ганьківська, я вже мовчу про те, що спадковість, як стверджують вчені, передається більше по материнській лінії.
До речі, дружина командуючого УПА Романа Шухевича – Наталія Березинська, мати символу української нації Євгена Коновальця – Марія Венгриновська, ідеолог державної самостійності України – Микола Міхновський, історик і державний діяч, голова Центральної Ради – Михайло Грушевський, громадсько-політичний діяч, митрополит УГКЦ – граф Андрей Шептицький, онук гайдамацького курінного отамана Грушівського – Тарас Шевченко.
Ще один приклад: мати Івана Франко – Марія Кульчицька, дружина – Ольга Хорунжинська. Вивели в люди Івана Яковича шляхтичі – дядько Павло Кульчицький, який навчив його читати й писати українською мовою, та тітка Людвіга Кульчицька, яка походила із “загонової шляхти” і розповідала малому про польське повстання 1863 року, вселивши дух революціонера.
Дідусь лідера ВО «Свобода» Олега Тягнибока – український священик Артемій Цегельський, рідний брат бабці Тягнибока Марти Цегельскої – лікар Петро Стебельський. Прадід Тягнибока – Льонгин Цегельський був заступником міністра зовнішніх справ Української Народної Республіки, і таких прикладів можна наводити дуже багато…
Тому хочу порадити нашим читачам добре ознайомитися в літературі з матеріалами про походження українських прізвищ, а не намагатися всіляким способом принижувати нас – нащадків шляхетних українців.
– В радянський час нас вчили, що шляхта – це дрібні пани, на відміну від магнатів – панів великих. І одні, й другі – гнобителі народу, кровопивці-експлуататори. Як позбутися цього стереотипу?
– Позбутися цього стереотипу дуже просто – вчіть правдиву історію України, читайте відповідну літературу. Щодо того часу, про який ви згадали, то якраз за нього було знищено найбільше українців і пролито крові, а вся радянська ідеологія працювала на те, що шляхта завжди «зраджувала, пригноблювала, експлуатувала».
Втім «шляхта» – анафемне поняття для українців. За моніторинговими спостереженнями, це слово, як і всі похідні від нього, майже не використовують у мас-медіа, воно фактично табуйоване, заборонене для вжитку. Ще російський імператор Микола Перший у 1831 році заборонив використовувати це слово в офіційних документах, а для знищення самого шляхетського стану застосував усю потугу своєї держави, маючи за мету приниження і знищення всього українського, що з успіхом робиться і сьогодні, нав’язуючи нам синдром меншовартості.
Найвищий щабель суспільної піраміди українського суспільства посідала родова українська знать – шляхта. Слово «шляхта» позначає аристократію – привілейований стан людей здебільш відомого та благородного походження.
Цікава етимологія назви «шляхта». Це слово походить від давнього північнонімецького «slacht» (сучасне Geschlecht – рід, порода). Тобто, позначає окрему касту в людській спільноті або ж, інакше кажучи, звістує про лицарський рід. Приміром, шляхтичі роду «Сас» – одного зі славетних, найбільших на наших теренах гербів, брали участь у хрестових походах, у Грюнвальдській битві проти тевтонів, тощо…
Верхівку шляхетської ієрархії посідали князі. За ними йшли пани, потім середня та дрібна шляхта. Така структура панівної верстви утвердилася в Україні з XV ст. й була поширена на Волині та центральній Україні до середини XVII ст.
Слово «пан» у XVI ст. позначало своєрідний титул. Так, у Київщині й Брацлавщині першої половини XVI ст. серед 450 шляхетських родів панськими називалися близько сотні. Головною ознакою пана було те, що він володів хоч і невеликою, але власною, з діда-прадіда, отчинною землею.
Нижчий стан шляхти утворювали представники військових, які перебували на службі у князів, – дрібна й середня шляхта. До цієї категорії потрапляли вихідці з різних верств, наприклад, дрібною шляхтою ставали міщани або селяни, які виконували військові обов’язки.
За Першим (або Старим) Литовським статутом 1529 р. шляхті було гарантовано, що її не можна карати без суду. Закон забезпечував шляхті також володіння землею, яку не можна було відібрати «без вини».
У Другому литовському статуті (1566 р.) новим стало зрівняння у правах нижчої ланки боярства-шляхти з князівсько-магнатською аристократичною верхівкою.
На жаль, протягом XIV – XVI ст. в українському суспільстві відбулася зміна традиційних суспільних ролей. Шляхта, яка споконвіку тримала державні важелі, почала втрачати здатність вирішувати долю батьківщини.
Одначе, міцно тримаючи владу на місцях, вона ще довго зберігала звичний для України від княжих часів спосіб життя, а за умов бездержавності зберегла державні традиції княжого Києва й передала їх козацтву – провідній верстві українського суспільства нової доби.
– Що для Вас означає термін «шляхетна людина»?
– Шляхетність і нешляхетність розрізнити неважко, люди шляхетні безстрашно йдуть назустріч небезпеці і вмирають десь у полі або в лісі, захищаючи свою країну чи рятуючи життя інших людей. Наші ж плебеї, високі чиновники, одразу ж після чорнобильської аварії відсилають своїх діток в «Артек», а самі поховалися від радіації, не забувши виробити собі посвідчення ліквідаторів. Людина шляхетна зазвичай є безпорадною у практичних життєвих ситуаціях, а її висока духовність заважає зробити відповідні кроки у боротьбі за виживання.
Відразу хочу зауважити, що шляхтич і шляхетна людина, на жаль, не завжди є словами тотожними. Народившись шляхтичем, ще потрібно стати шляхетною людиною, людиною з високими моральними якостями, добрим виховання, благородним серцем. До речі, це не так важко – коли на першому місці маєш Бога, то все решта стає на свої місця.
– Чи для того, щоб бути «шляхтичем», потрібно мати якісь «папери», тобто, докази свого родовитого походження, чи може просто тільки треба поводитися по-шляхетному?
Поводитися «по-шляхетному» нам потрібно всім, незважаючи на своє походження, якщо ми бажаємо жити в цивілізованій державі. Що стосується «паперів», то дійсно, на жаль, останнім часом багато ділків і діячів різного роду, за свої брудні гроші, намагаються зробити собі свідоцтва свого «виняткового» походження, таким чином дискредитуючи інших.
– Український вчений В’ячеслав Липинський відстоював ідею, що державою повинна керувати еліта, аристократи, що допускати до влади люмпен не можна в жодному разі. Чи погоджуєтеся Ви з його поглядами і як можете охарактеризувати теперішню ситуацію в українській державі?
– З вченими людьми сперечатися важко, але не потрібно мати великий розум щоб зрозуміти: посадивши дерево догори корінням – марно сподіватися на його плоди. Відгомін подій перевороту 1917 року ми будемо відчувати ще довго. Відносно ситуації в державі, то тут все просто – ми ще не маємо держави, а є тільки відповідний проект, під відповідною назвою, який ніхто не в стані наповнити змістом. Якщо згадувати наших президентів, то спочатку не знали що і як будувати, то були не спроможні щось робити, або взагалі не розуміємо, що таке держава, тому і маємо відповідні наслідки.
– Чи багато у Трускавці шляхетних людей, як Ви думаєте? І ще одне. Інтернет-виданням «Трускавецький вісник» було засновано в 2011 році премію імені отця Олекси Пристая, вже 24 осіб удостоїлися її отримати. Хто, на Вашу думку, є достойний цієї відзнаки, а ми про цю людину не згадали?
– Так, багато. Серед них яскравим прикладом для мене є Лев Ярославович Грицак, людина, яка давши мені слово, незважаючи на всі обставини, дотримала його. Це яскравий приклад шляхетності, під враженням від якого я вже є багато років.
Люди завжди мають мати якусь мотивацію і премія отця Пристая одна з них. Я радий, що номінантом минулого року заснованої вами премії є і член нашого товариства, Почесний громадянин Трускавця, Мирон Бучацький. З Вашого дозволу, в номінації «Духовність» пропоную розглянути кандидатури подружжя Бега.
Що стосується шляхти, то, на жаль, сам Трускавець не входить до кола тих населених пунктів Дрогобицького району де в свій час оселилася шляхта, на відміну від таких як Борислав, Винник, Волоща, Грушів, Губичі, Добровляни, Літиня, Лішня, Мединичі, Нагуєвичі, Новий Кропивник, Опака, Попелі, Рихтичі, Сілець, Снітинка, Старий Кропивник, Ступниця, Тустановичі, Тустань, Унятичі, Уріж, Ясениця Сільна, і не тільки ці села, вся Галичина зокрема, мають дуже багато яскравих людей, колоритну і давню історію, якою майбутні покоління можуть сміливо пишатися, де галицька шляхта традиційно завжди відігравала провідну роль і цей факт є незаперечним. Зараз немало шляхетських родин проживає або працює в Трускавці, і ми робимо все можливе, щоби залучити цих людей до нашого товариства, тим самим давши можливість усвідомлення ними свого значення в історії України, віднайти своє родинне коріння, яке має більш ніж 400-літню історію.
Хочу додати, пане Володимире, що ваше рідне село Ямельниця також належить до низки шляхетських сіл Сколівського району, таких як Верхня Рожанка, Грабовець, Гребенів, Коростів, Корчин, Крушельниця, Либохора, Нижня Рожанка, Опорець, Орява, Погар, Підгородці, Росохач, Риків, Тернавка, Тухля, Тухолька, Урич. А додавши до назви окремих сіл «ський», ви відразу впізнаєте дуже багато знайомих нам прізвищ, чи не так?
– І на закінчення, пане Ігорю, хотілося б почути Вашу думку про нашу владу – загальноукраїнську, обласну, місцеву. Там багато чесних, порядних, шляхетних людей?
– Важко називати тих людей, які не є державниками – владою, тим більше «нашою», українською. Чесних, порядних, розумних і шляхетних людей є завжди багато, але, на жаль, вони не займають домінуючого становища в нашому суспільстві, є можливо занадто пасивними, тому наше об’єднання представників українських шляхетських родів виходитиме у своїй громадській діяльності з того, що не за горами час, коли до державного керма в Україні на всіх рівнях, мають стати нарешті представники правдивої еліти, ті, кому це належить за правом народження, або виключно тільки завдяки своїм неординарним розумовим здібностям.
– Дякую за розмову.
– Дякую і вам за надану можливість висловити свої думки, маю надію, що це не остання наша зустріч, а скориставшись нагодою, хочу навести приспів славеня нашого товариства, автором якого є Богдан Виханський, в моїй редакції:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива.
Служили Вкраїні завжди, як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!
Розмовляв Володимир Ключак
На фото: представники роду Драго-Сас з України, Польщі та Білорусії.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень