Сьогодні під наш приціл потрапила Уляна Малиняк – зірка, що засяяла на всю Україну, студентка Київського інституту музики імені Р. М. Глієра. Дівчина родом із Борислава, але тепер вчиться і проживає у столиці. Вона брала участь у багатьох музичних кастингах. Про те, чим живе, цікавиться і про що мріє, дізнаємося із перших вуст:
– Цікаво дізнатися чим ти зараз живеш?
– Живу чудовим життям, займаюся тим, чим завжди марила. Зараз навчаюся у чудового педагога Тетяни Миколаївни Русової, викладачки таких зірок, як Тіна Кароль, Злата Огневич, Євгенія Власова, Іріс, Катя Бужинська. Музиканти – найкраще середовище для мене.
– Чи тривожить ностальгія за Бориславом?
– За домівкою сумую відносно, а от за батьками так. Люблю приїжджати в рідне місто і бачитись зі старими знайомими. Але, на мою думку, цього не потрібно робити часто – мені подобається сумувати за людьми, тоді більше цінуються зустрічі.
– Ти зараз живеш у Києві. Є там такі люди, які стали важливими у Твоєму житті?
– У цьому прекрасному місті знайшла справжніх друзів і за це я дуже вдячна Богові.
– Де в столиці можна побачити Уляну Малиняк?
– Співаю в кавергрупі «Діді бенд». Якщо стежити за моєю сторінкою та оголошеннями на ній, можна мене зустріти в якомусь клубі, ресторані чи кафе.
– Який твій теперішній репертуар?
– Співаємо різну музику – від джазу та совкових пісень до сучасної популярної музики. У складі нашого гурту є саксофоніст, який надає музиці неймовірного звучання. Взагалі дуже люблю цей інструмент.
– Був період, коли Тебе почали помічати на різноманітних музичних кастингах. Що підштовхнуло Тебе взяти в них участь, адже Ти майже професійна співачка?
– Коли ти не знаєш, з чого розпочати, а поряд немає людей, які б допомогли тобі щось здобути, починаєш робити все, що від тебе залежить. Взагалі я дуже хотіла потрапити на третю «Фабрику Зірок». І ось я чую, що у Львові має відбутися кастинг на проект «Україна має талант». Туди я подалась просто здобути досвід поведінки в кастингах, щоб на фабриці себе спокійніше почувати. Скажу: до цього я не мала досвіду у проходженні кастингів. Як результат, в «Україна має талант» увійшла у сотню кращих. І ось моя омріяна «Фабрика» у Львові. Та через виступ нашого балету поза межами міста – я туди спізнююсь. Моєму розчаруванню просто не було меж. Я в той же вечір їду на вокзал і за зароблені у цей день гроші купую квиток на Дніпропетровськ, де мав відбутися останній кастинг фабрики. Там я проходжу до третього туру і потрапляю у тридцятку найкращих. Але знову ж до мрії так і не доторкнулась. Як розповів мені Костянтин Меладзе: «Я мітив тебе на фабрику, але після побаченого інтерв’ю зрозумів, що тобі або зарано, або не на той проект. Ти ідеальна артистка, але ти не підходиш для фабрики…». Мабуть, я себе якось не так презентувала під час цього інтерв’ю. Або була занадто скромною, або занадто чемною. Після другого кастингу у мене пробудився такий собі спортивний інтерес: там увійшла в сотню кращих, тут у тридцятку. Та перед «Суперзіркою» я думала, йти чи не йти, адже коли ти не проходиш – переживаєш певний стрес. Та все ж я прийшла туди останньою в другий відбірковий день і пройшла в ТОП 100. Ось така моя історія кастингів. Наразі можу сказати, що взагалі не шкодую про участь у цих кастингах, оскільки це досвід, і після їхнього проходження починаєш вірити у власні сили.
– Які плани на майбутнє?
– Планів багацько, час ще є, але треба поспішати.
– Що би могла порадити починаючим «зірочкам»?
– Дуже важливо зробити бар’єр у непотрібних порадах. Передовсім, знайти межу між «не хочу слухати нікого», «сама все знаю» та «наодинці нічого не вийде». Я не знаю, як це коротко пояснити. Просто є
багато людей, які можуть «заразити» своїм песимізмом, своїми нездійсненними мріями. Коли хтось мені починає говорити, що в мене щось не вийде, що все не так просто, я намагаюсь забувати такі слова одразу після того, як їх почула. Коли в мене щось не виходить — читаю історії талановитих людей-легенд. Мені цікаво, як вони прийшли до успіху. Такі історії мене надихають.
– І насамкінець, чого не варто робити на шляху до успіху?
– Це, мабуть, для кожного особисте. Кожен має свою життєву позицію: те, що для когось нормально, для інших – табу. Важливо бути правдивим із собою. І на будь-якому етапі не варто хворіти зірковою хворобою. Це справді для мене табу!
Олеся Мельничок, студентка ЛНУ ім. І. Франка, газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень