450 років тому Велике князівство Литовське й Польське королівство об’єдналися в Річ Посполиту. Що характерно, тоді це підписання відбулось внаслідок загрози з боку Московської держави. Ця подія увійшла в історію під назвою Люблінська унія. Внаслідок цього українські землі – Волинь, Поділля і Київщина – перейшли з литовської юрисдикції до польської, де вже перебувала Галичина. Таким чином, відбулося об’єднання українських етнічних земель під однією владою. До речі, теперішній українсько-білоруський кордон більш-менш нагадує той, який встановили в другій половині XVI століття.
Відношення до цієї події неоднозначне і у поляків, і у литовців, а також і серед українських істориків. У Великому князівстві Литовському руські землі не мали жодної автономії, не розглядалися як окрема одиниця.
Польський історик Анджей Сулима-Камінський написав книжку «Історія Речі Посполитої як історія багатьох народів», де йдеться про Річ Посполиту як багатоетнічну державу. І от він зазначає, що в 1659 році руська шляхта, а надто князі, могли вимагати, щоби Русь стала третьою складовою Речі Посполитої. Могли вже тоді порушити питання, щоб Річ Посполита стала польсько-литовсько-руською державою. І він дивується, чому князь Острозький, який тоді був дуже впливовою людиною, не порушив цього питання. І це питання стало на порядок денний через 90 років – під час Гадяцької унії.
Хоча автор щоденника Люблінського сейму написав: «Багато вимагали (руська делегація), але писати того не потрібно». Що вимагали руські князі й шляхта, що для вуха коронної шляхти було не потрібно? – ми не знаємо. Отримані на Люблінському сеймі привілеї були максимумом, на який наші землі могли розраховувати, і які стали підставою творення тієї ідентичності, яка вибухне на 1620-ті роки як окремий народ, рівний і паритетний литвинам та полякам.
Попри все Люблінська Унія стала дуже важливою подією для Європи взагалі, адже у добу династії Яґеллонів Річ Посполита розповсюджувала ідеї толерантності та взірець шляхетської свободи. “Рівні серед рівних, вільні серед вільних” – ось головне гасло цього об`єднання.
Папа Римський Іван Павло ІІ першим сформулював фразу «Від Люблінської Унії до Унії Європейської». І як зауважив в 2008 році тодішній міністр закордонних справ Польщі Радослав Сік орський, “принципи Люблінської Унії стануть реальними тоді, коли наші східноєвропейські брати, які прагнуть долучитись до Європейської Спільноти, стануть її частиною».
І святкування 450-ти річчя Люблінської Унії за участі представників парламентів Польщі, Литви, Молдови, Білорусі, Угорщини та дипломатів багатьох європейських країн, дякуючи Маршалку Сейму Мареку Кухцинському, було пронизане духом толерантності, свободи, рівності і надії.
В урочистостях взяв участь голова правління МЦ «Європейська інтеграція України» Іван Цегенько як представник неурядової організації, діяльність котрої направлена на втілення євроінтеграційних ідей.
– Я безмежно гордий, що дістав особисте запрошення на святкування цієї неординарної події від перших осіб Республіки Польща а саме: Маршалка Сейму та Маршалка Сенату. На мою думку, ця подія, всі ці урочистості – це черговий меседж для східноєвропейських країн щодо об’єднання перед зовнішніми загрозами, зокрема з боку північного сусіда. Переконаний, що в цьому повинні бути зацікавлені насамперед представники української влади. Адже Польща вчергове продемонструвала свою прихильність і підтримку європейського вектору України, – зазначає Іван Цегенько.
ТОП коментованих за тиждень