У понеділок, 28 листопада, після засідання Комітету опору диктатурі лідер “Фронту змін” Арсеній Яценюк заявив, що вже в лютому наступного року будуть опубліковані списки кандидатів у народні депутати від національно-демократичних сил по мажоритарних округах.
За його словами представник від “Батьківщини”, “Свободи”, “Фронту змін” чи “Нашої України” протистоятиме представникові Партії регіонів, а той, хто не підпорядкується рішенню націонал-демократів щодо єдиного кандидата, розглядатиметься як той же представник провладних сил. Отже, як бачимо, той же вождизм, без врахування думки простих людей – і не має значення, чи ти при владі, чи в опозиції.
Політична романтика, мрійництво завжди заводили народ у болото. Важко собі уявити, щоби націонал-демократи забули про свої гетьманські булави й об’єдналися раніше, ніж за п’ять хвилин до розстрілу.
Але помріймо вслід за Арсенієм Яценюком і спробуймо спрогнозувати, що може трапитися на Дрогобицькому виборчому окрузі, якщо би націонал-демократи спробували висунути єдиного кандидата.
Будемо виходити з того, що мова йде про місцевого партійця, а не “парашутиста” із Києва. Сподіваюсь, що це розуміють і лідери опозиційних партій, бо навіть якби на Дрогобиччині балотувалися Тягнибок чи Яценюк, Ющенко чи Турчинов (за імовірної відсутності Тимошенко), то ще не факт, що мешканці Франкового краю проголосували би за них.
Отже, що маємо на сьогоднішній день? Яскравим представником від “Свободи” є Михайло Задорожний, якого найбільше знають у Дрогобичі та Дрогобицькому районі. Від “Батьківщини” може балотуватися Роман Ілик, лідер її обласної організації, якого знають у Дрогобичі та Бориславі. “Фронт змін” може висунути кандидатуру обласного депутата Володимира Голобутовського із Борислава або трускавецького міського голову Руслана Козира, популярність яких обмежується лише цими містами. Щодо “Нашої України”,то за мандат нардепа міг би позмагатись Тарас Курчик від Стебника. Партія захисників Вітчизни може висунути Павла Барнацького, інші політичні сили з числа націонал-демократів – своїх кандидатів, які, однак, не складуть конкуренції вищеназваним партійцям.
Отже, що маємо в сухому залишку? Чисто теоретично найбільші шанси на перемогу може мати Михайло Задорожний. Але “Свобода” на Дрогобиччині не має такого авторитету, як, скажімо, у Львові чи на Тернопільщині. Навіть якщо Романа Ілика включать до партійного списку і “Батьківщина” погодиться підтримувати “свободівця”, то ще не факт, що авторитет прихильників Юлії Тимошенко на Дрогобиччині буде настільки вагомим, аби забезпечити перемогу єдиному кандидатові. Та й “Фронт змін” за рік свого керівництва у Трускавці та Бориславі, діяльності депутатів у Дрогобичі та Дрогобицькому районі не показав визначних результатів, аби виборці дослухалися до їхнього слова і беззастережно підтримали Михайла Задорож-ного.
Крім того, я сумніваюся, що національно-демократичні сили щиро агітуватимуть за “чужого”, яким у цьому випадку виступатиме представник “Свободи”, ніж за “свого”. Формально все буде гаразд, а насправді?
З іншого боку, велике значення має навіть не те, кого висунуть націонал-демократи, а те, хто представлятиме партію влади на Дрогобиччині, і, головне, чи вкотре наш нарід не продасть свої ідеали за шмат гнилої ковбаси.
Партія регіонів, розуміючи, що великою популярністю їхня політична сила на наших теренах не користується, може висунути номінального кандидата, а насправді підтримувати буцімто незалежного. Скажімо, чому б регіоналам не позмагатися за Олексія Радзієвського, який хоч і заявив, що не балотуватиметься, але може й “передумати”, якщо здоров’я дозволить. Не слід відкидати з рахунків і Михайла Сендака, якого можуть висунути, аби позабирати якомога більше голосів від Михайла Задорожного (і це ще одна пересторога націонал-демократам щодо цієї спільної кандидатури). Не слід забувати і Лева Грицака від Партії регіонів, за яким піде значна частина Трускавця. Розпорошити трускавецькі сили може й Олександр Чебаненко від Народної партії Литвина. Якщо ця політична сила до часу виборів і ввіллється до Партії регіонів, то хто сказав, що Олександр Іванович не може самовисунутися, як це передбачає новий закон про вибори?
До речі, про самовисуванців. Вони можуть внести сум’яття і розкол як в лави націонал-демократів, так і в провладні сили, змішавши всі карти. Звичайно, будуть такі, які сплять і бачать себе народними депутатами в оточенні референтів і секретарок з ногами, що ростуть від вух, але найбільше слід очікувати на так званих технічних кандидатів, причому висуватимуть їх з обох боків – як від націонал-демократів, так і від Партії регіонів. Механізм простий, як борщ: відібрати голоси від тих, хто може перемогти на виборах, аби забезпечити перемогу “своєму” кандидатові.
“Темною конячкою” на цих виборах може вигулькнути Ігор Курус, який через свою газету “Каменярі” гуртує можновладців на розв’язання регіональних проблем, хоча, за великим рахунком, їм того не треба, бо стане видно, що без допомоги Києва вони нічого не варті. Формально він може піти від партії “Удар” Кличка, яка ніяк не може визначитися з членством у Комітеті опору диктатурі, а тому, за логікою Яценюка, розглядатиметься як провладна сила, або самовисунутись. І поки “важковаговики” змагатимуться між собою, втрачаючи очки, тихесенько набере собі достатньо голосів виборців, аби стати народним депутатом України. А вже до якої політичної сили він притулиться в парламенті й як голосуватиме, покаже час.
Але найбільша небезпека для перемоги єдиного кандидата від національно-демократичних сил таїться в самому виборцеві Дрогобиччини. Мова навіть не йде про адміністративний ресурс, який насправді є не таким всесильним, а, навпаки, дає протилежний результат, якщо занадто сильно натиснути на наших людей. Я маю на увазі насамперед продажність, те, що називають рагулізмом галицьких хрунів. І кажу про це без жодного жалю до тих, хто обирав лавриновичів, димінських і ющенків, а тепер не хоче нести відповідальність за свій вибір. Що, Сендак мав і має аж таку велику популярність у районі, що його обрали обласним депутатом, – чи все-таки підкуп виборця мав місце? Чи користувався великою популярністю “Фронт змін” у Бориславі, що від нього нині відхрещуються найбільші його прихильники, коли завоював крісло мера, заступників, більшості депутатів у міській раді і двох депутатів в обласній раді, – чи все-таки підкуп виборця мав місце?
Я не здивуюся, коли наступного року представником Дрогобиччини у Верховній Раді України може стати людина, за яку нам буде соромно. Я не вірю в те, що націонал-демократичні сили на теренах Дрогобиччини зможуть щиро об’єднатись. Я не вірю в те, що ми можемо завадити галицьким рагулям і хруням зробити свою чорну справу. Тому перемога провладних сил на Дрогобицькому виборчому окрузі є цілком імовірною.
Єдина надія на те, що ситуація в країні наступного року кардинально зміниться й абсолютна більшість людей зрозуміє, що антинародний режим Януковича веде нас до загибелі – не фігуральної, а реальної, що саме конкретній людині треба вийти із темряви на світло, відстоювати своє право на життя не лише словами.
Але навіть і в цьому випадку, якщо Дрогобиччина спроможеться зробити неможливе і проголосувати за гідного кандидата, він не зробить погоди у Верховній Раді, допоки не поміняємо прогнилу систему в Україні, не зметемо радянську владу, як писав Степан Бандера. Але це вже тема для іншої розмови.
Анатолій Власюк, часопис “Тустань”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень