В неділю ми разом із дружиною співали у Трускавці для відпочивальників. Це була наша пісенна духовна місія “З молитвою за Україну”.
У перших числах травня курорт буквально закишів людьми, порівняно з нещодавнім абсолютним затишшям. Приїжджі люди прогулювалися парком відпочинку, у вихідні також було багато місцевих жителів. Відповідно ж, цієї неділі ми мали більше слухачів, ніж зазвичай, вони зупинялися біля нас і слухали старовинні канти й псальми, які наш дует “Стрітення” співав у супроводі шестиструнної кобзи.
Ближче до закінчення місії послухати духовну пісню зупинилися декілька чоловіків. Один з них котив перед собою інвалідну коляску з чоловіком без ніг. Ліворуч на грудях камуфляжу в інваліда був пришитий шеврон з написом “Укроп”. В іншого чоловіка за спиною у чохлі була гітара. Мабуть, компанія десь відпочивала на природі або зібралася на відпочинок.
Ми з дружиною співали давню паломницьку пісню “Як по Божій Горі”. Є там слова про страждання Ісуса Христа. З очей безногого чоловіка скотилася сльоза і він, ніби засоромившись своєю сентиментальністю, змахнув її рукою. Товариш, щоб утішити каліку, поплескував його по плечі. Я мимоволі глянув безногому чоловікові в очі – в них були сум, безнадія і відчай. Цього не можна було приховати. А що було за “лаштунками” свідомості чоловіка, що втратив обидві ноги в бойових діях на сході України, невідомо. Мабуть, він розуміє, що уже незадовго такі ж нещасні молоді каліки стануть тягарем для держави. З ними уже сьогодні обходяться, як з якимсь баластом – тягти важко, а викинути не виходить. То що буде далі, можна хіба здогадуватися. Бо з огляду на сумний досвід, від влади в Україні можна всього сподіватися. До того ж, вона, влада, не вічна, і на зміну сьогоднішнім правителям прийдуть інші. Традиційно, щоб стати до керівництва державою, вони дуритимуть українців якимись “цінностями”. Придумають щось нове, а про ті “європейські цінності”, що були на майдані, можуть забути або й зробити їх ворожими. Відповідно ж, можуть змінити ставлення до нинішніх подій на сході України. Про те, що сьогодні називають АТО, колись можуть сказати: непорозуміння, що призвели до бойових сутичок з людськими втратами. А хлопцям, що воювали там, просто скажуть, як свого часу “афганцям”: ми вас туди не посилали…
“Ой, дві рани на руках
І дві рани на ногах,
А із правого ребра
Текла кровця і вода…”
Безногий чоловік, дослухавши до кінця пісню у виконанні дуету “Стрітення”, уже не приховував сліз і товариш, втішаючи каліку, покотив його коляску вглиб алеї. За ними пішла уся невеличка чоловіча компанія, супроводжуючи в інвалідній колясці частку української історії. А також загадку: що буде далі?
Василь Кирилич, http://kyrylych.pp.ua
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень