Нещодавно, в рамках закордонного турне, в нашому місті відбувся виступ легендарного колективу Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Григорія Верьовки. Оминути увагою таку неординарну подію було просто не можливо, от я й скористалася нагодою: незадовго до виступу зустрілася з головним балетмейстером, заслуженим діячем мистецтв України Валерієм Шкоріненком. І не дарма. У ході бесіди дізналася чимало цікавого, у тому числі про життя-буття відомого колективу, про те, як змінився світогляд та смаки глядача за останні десятиліття, а також про долю народного мистецтва в теперішніх реаліях
Виявляється, у колективі існує навіть певна традиція: вже майже 10 років поспіль він розпочинає свої закордонні вояжі з Трускавця. І кожного разу артисти втішаються теплим прийомом Палацу культури ім. Т. Шевченка і висловлюють щиру подяку персоналу та керівнику, Заслуженому працівнику культури України Михайлові Кіселичнику, за їхню велику працю та професіоналізм.
Одразу після завершення поїздки до Польщі з видовищною програмою «Пісні і танці народів світу» на колектив очікує турне Україною, а це – 11 концертів у різних містах держави, у тому числі на Луганщини та Донеччині. Але пан Валерій із сумом зізнається, що колись таких поїздок та гастролей було в десятки разів більше і вони були тривалішими у часі. Тож одразу на початку розмови виникло логічне запитання, яким було те «колись» у відомого хору? Що змінилося з того часу?
Керівник охоче розповів про те, що близько десятка років тому відомий далеко за межами нашої країни колектив пережив тривалу кризу жанру. Сталося це не водночас і відбувалося поступово. Та й причин для неї було більш ніж достатньо. З одного боку далася взнаки відсутність поширеного в радянські часи формату роботи колективів через державні промоутерські контори типу держконцерт, котрі планово забезпечували такі колективи роботою. Ба, навіть після розпаду Союзу пам’ять про іменитий хор роками давала можливість гастролювати і отримувати зиск і задоволення. Вдячна публіка впізнавала і сприймала «на ура» українську народну пісню. Однак на початку 2000-их ситуація змінилася: тривала відсутність закордонних гастролей спричинила втрату напрацьованих зв’язків. А місцевому глядачеві стало не до концертів. Настав такий час, коли на концерти майстрів народного танцю та пісні приходило усе менше глядачів. Саме тоді прийшло розуміння: слід шукати новий підхід до серця глядача. І при цьому всьому колектив мав зберегти свою сутність. Не відійти від своєї основи – народної автентики.
У пошуках нових шляхів вирі13шили робити шоу: поставили наголос на балет, але при цьому зі збереженням класичної триєдності вокалу, хореографії та оркестру. Пан Валерій пояснює: «Це не було надто складним завданням для колективу, бо ці речі завжди були притаманні українській культурі. Крім того, протягом тривалого існування хору, у нас з’явився вагомий досвід, багато напрацювань і само собою – чималий багаж знань, котрий нині став нам у пригоді. У численних закордонних турне ми постійно вчилися, переймали досвід інших культур світу. Ми вивчали нові елементи, танцювальні номери, особливості вокалу того чи іншого народу. Тепер увесь цей зібраний колись матеріал ми об’єднали в одну програму. Дали їй назву «Пісні і танці народів світу».
Ця програма особлива: вона звучить різними мовами, вражає творчим багатством культур різних народів світу. У ній є все для вибагливого глядача: яскраві костюми, майстерна хореографія, душевна пісня, віртуозний музичний супровід оркестру. І уся ця зміна антуражу, номерів, костюмів не дає можливості глядачу ні на мить відволіктися від дійства на сцені. «У нас є й інші формати виступів, які об’єднують в собі окремі хорові концертні номери, або лише хореографічні. Свою окрему програму має оркестр», – розповідає Валерій Шкоріненко.
Для поїздок чи турне художні керівники завжди намагалися об’єднати найяскравіші хореографічні, вокальні та інструментальні виступи, піклуючись про те, щоб глядач по-максимуму міг насолодитися талантами майстрів. Звісно, зізнається балетмейстер, такі поїздки дещо обмежують творчі можливості колективу, бо зазвичай у турне їздить лише частина виконавців і кілька людей обслуговуючого персоналу. Однак їх, цих поїздок дуже мало.
«Хоч фінансування завжди було мізерним, але раніше ми знаходили можливість залишатися, як то кажуть, в тренді. Ми навчилися виживати в тих умовах, які диктував час, навчилися шити самі собі костюми, шукати можливість для реклами і промоції. Закордоном такі речі вже давно фінансуються меценатами. У нас, на жаль, меценатство ще не практикується. А тому сьогодні ми і далі шукаємо шляхи для розвитку, підлаштовуємося під сучасні реалії, шукаємо в себе нові ресурси та можливості, щоб стати ще більш цікавими і популярними. Для прикладу, колись ми мали лише декілька хореографічних номерів, тепер – маємо можливість виступати окремою програмою лише з одним балетом. Ми робимо спектаклі, виступаємо в режимі «хор-балет», практикуємо тематичні постановки, в яких бере участь і хор, і балет, і оркестр. Але знову ж таки, основою нашої творчості завжди залишається народна творчість і фольклор», – запевняє головний балетмейстер.
Цікавимося також, чи змінилося за останні десятиліття сприйняття іноземцями нашої української культури. Як ставлення сьогодні у світі до України?
«Змінилося не ставлення до нас, а ставлення до культури, як такої, – упевнений балетмейстер. – Фінансова криза торкнулася різних країн і економити люди почали саме на мистецтві. Були часи, коли ми виїжджали за кордон на кількамісячні масштабні тури, тепер це триває лише кілька днів, максимум – тиждень. Хор Вірського у цьому відношенні знаходиться у вигіднішій ситуації, бо керівники зберегли старі зв’язки і напрацювання. А щодо сприйняття нашої культури і пісні, то ситуація не змінилася. Українська пісня завжди була популярною за кордоном. Ми завжди вражали нашого глядача яскравим костюмом, неперевершеною хореографією, душевною піснею. Нас і колись, і тепер сприймали і сприймають добре. Іноді буває, зустрічають з пересторогою, однак потім аудиторія «відкривається», з’являються посмішки, щирі аплодисменти».
В Україні колектив Григорія Верьовки упізнають і активно відвідують концерти представники середнього та старшого покоління. Це було помітно під час концерту в ПК ім. Т. Шевченка, це саме той глядач, котрий добре пам’ятає і шанує народну творчість, українську пісню. Та, не зважаючи на це, в Україні з’являється чимало нових народних хорових колективів. Зараз є чимало сильних хорів, котрі, зі слів пана Валерія, конкурують на рівні з відомими і заслуженими. І, на щастя, це саме той вид конкуренції, котрий стимулює якість. Направду у такому середовищі все вирішує лише рівень майстерності і талант, адже народний фольклорний колектив має свої особливості – він не може бути низькопробним чи штучним. А ще він має вимогливого глядача, який не терпить фонограм чи «халтури». «У нашому колективі від дня його існування і до сьогодні на ці речі – суворе табу. Так вчили мене. І так я вчу своїх учнів: завжди і при різних обставинах «викладатися по повній». Ніякої «халтури» чи танцю «у пів ноги»! Навіть коли у залі сидить троє глядачів! Тому, що ці троє глядачів для нас так само важливі, як і триста, чи три тисячі. Бо саме вони розкажуть іншим, а ті ще іншим, про те, що хор Григорія Верьовки – це якісно, це видовищно і професійно. І усі ті, хто у цьому переконається, приведуть інших. На якісне мистецтво і на таланти завжди буде попит», – переконує головний балетмейстер.
Звісно це аксіома, яку не треба спростовувати. Інша справа, що справжніх поціновувачів якісного мистецтва завжди була меншість. Конкурувати в таких умовах складно, хоча і можливо. І універсальний рецепт для цього вже є. Валерій Олександрович пояснює: вийти на новий рівень, отримати більшої популярності славетний хор може і без втручання держави чи якихось значних фінансових вливань, хоча і це б не завадило. Усе, що потрібно – якісне продюсування та реклама. Нам вкрай потрібно відновити старі і давно забуті практики обміну колективами. Колись такі обміни практикувалися на міжобласному і на міжнародному рівнях. Тож можливо і сьогодні прийшов час повернутися до хороших забутих ідей», – ділиться роздумами Валерій Шкоріненко.
А ще він упевнений, що усі минулі і теперішні досягнення колективу – то є важка титанічна праця, помножена на яскраві таланти легендарного і неповторного народного хору України імені Григорія Верьовки.
Довідка.
Хоровий колектив заснований 11 вересня 1943 року в Харкові. Від 1944-го колектив базується в Києві. Організатором і першим керівником колективу був Григорій Верьовка.
1965 року хору присвоєно ім’я його засновника. 1965 року колектив очолив Анатолій Авдієвський.
З 1965 року хору надано звання заслужений, з 1974 — академічний, у 1997-му надано статус національного.
До першого складу хору увійшли 134 виконавці: 84 хористи, 34 артисти оркестру, 16 артистів балету.
Станом на 2016 рік у колективі понад 150 чоловік — це найбільший український професійний хор. Він має три групи: хорову, оркестрову та хореографічну, де на провідних ролях народні й заслужені артисти України, заслужені діячі мистецтв України.
Хор Верьовки гастролював у Мексиці, Канаді, Франції, Швейцарії, Росії, Білорусі, Польщі, Німеччині та низці інших країн світу, він традиційно є учасником великих українських державних заходів.
Галина Носова, ТрускавецьІнфо
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень