Вбий москаля!

26.05.2010 | Filed under: Некатегоризовано

(продовження публікації уривків циклу автобіографічних оповідань «Моя історія совка»)

З першою частиною можна ознайомитись тутечки.

Майже 15-річний геологічний період мого життя-буття був переважно російськомовним. Бо не дуже то й поспілкуєшся українською вдалині від рідної землі в іншомовному середовищі. Втім, навіть по далеким сибірським тайговим закуткам і на нині марсіанське недосяжних Курилах мені доводилось стикатися із прикладами не лише бережливого, але подеколи якогось фанатичного ставлення українців до своєї мови, традицій та й взагалі особистого українства.

Вже далекого 1979-го року мені довелось працювати в на Підкам*яній Тунгусці начальником геолого-пошукового загону. Ось там я і познайомився з Володею Утенковим, теж на той час начальником ГПЗ, з котрим мій загін освоював сусідні території і тому ситуативно ми майже увесь польовий сезон базувались одним табором.

Володя був – людиною надзвичайно обдарованою, колоритною і неординарною. Він походив із родини репресованих переселенців із Західної України 39-41 рр. Народився вже в Сибіру десь в середині 40-х. Потім було повернення додому, але згодом Володя, вивчившись на геолога, знову повернувся підкорювати тайгові простори.

Утенков спілкувався переважно українською. Коли хтось намагався йому зауважити, мовляв, ти не в себе в Хохляндії – розмовляй на общєдоступном, він лише здвигав плечима і казав: «Мене не розумієш – вивчи мову, я підкажу, хочеш спілкуватися російською – спілкуйся, я тебе зрозумію, хочеш почути щось адекватне у відповідь – тайга велика, а в ній ведмедів повно» -, він обводив навколо рукою, якби показуючи безмежність тайгових просторів і відповідних вербальних мовно-лінгвістичних можливостей в них, і схилявся над черговою книжкою чи часописом. Він страшенно любив читати і кожну вільну хвилину віддавав цьому захопленню.

Втім, Володю мало хто наважувався турбувати. Принаймні із незнайомих. Здоровезний як ведмідь, кудлатий, бородатий, з обличчям якогось Крисобоя, в якому ледве вгадувались, глибоко посаджені під потужні надбрівні дуги, маленькі оченята, постійно до пояса оголений він і сам нагадував «хозяіна тайгі». Та й в тайгових умовах мало чим від «хозяїна» відрізнявся: в маршрути, попри заборону одиночних виходів, ходив один; скільки його пам’ятаю з квітня – ще сніг лежав і до жовтня – вже снігові запали починались, а річки крижаними заберегами брались вештався босоніж і напівголий; спав поверх спальника кинутого на заледве отесане піхтовиння.

Але, повторюсь, попри дикунський вигляд і замашки Володя був людиною надзвичайно освіченою, ерудованою і цікавою – сьогодні таких звуть інтелектуалами. Тоді ж їх звали диваками. До речі, на сєвєрах в ті часи я таких зустрічав багато. Наприклад, в загоні того ж таки Утенкова працював кашоваром доктор філософії МДУ на мультяшне прізвисько Боніфацій, котрий кожного року витрачав свою чималеньку професорську відпустку аби пожити в тайгових польових умовах. Вони частенько сперечалися із Володею на якісь тільки їм зрозумілі теми.

І от що дивно – сперечались кожен своєю мовою і чудово одне одного розуміли.

Так от, саме від Утенкова я вперше почув оте саме: «Вбий, москаля!». Коли ми тільки познайомились і перекинулись парою слів, він запитався в мене звідки я. Почувши, що із Харкова, він уважно, якось із жалем подивився на мене і спитав:

– Земляк значить, з України? Що зовсім погано там у вас?

– Чому це? -, здивувався я.

– Так, мовою ж не розмовляєш. Російською шпрехаєш. Мабуть зовсім зле?

– Та ні, володію -, я перейшов на українську, не ставши уточнювати з приводу чому і кому «зле».

– Так якого ж біса, ти, навіть чуючи, якою мовою до тебе звертаються, знаючи її продовжуєш розмовляти чужою говіркою? А ну, вбий москаля! -, Володя тицьнув пальцем кудись, як мені здалося, за спину. Я роззирнувся навкруги шукаючи того клятого москаля, котрого Утенков пропонував мені прибити. Але нікого поблизу підходящого не вгледів. Тоді, побачивши мою розгубленість, Володя тицьнув пальцем досить боляче в груди.

– В собі, в собі спочатку вбий москаля, а потім вже будеш жертву шукати…

Згодом ту приказку я чув від нього частенько і з різних приводів. Коли, наприклад, Володі пропонували випити, він, чомусь скрушно зітхаючи, відмовлявся: «Цього москаля я якщо не вбив, то вже придушив.» Якщо треба було вирішити якусь виробничу проблему, наприклад, зашурфувати ділянку він, відправляючи копачів на завдання, міг наказати старшому: «І дивись мені, аби через три дні вбив москаля» -, тобто виконав роботу і вирішив проблему.

Я вже згадував, що Утенков надзвичайно багато і швидко читав. Кожного разу, коли до нас прилітав експедиційний гелікоптер з ним передавалась і пошта. Так от Утенков отримував її здоровезними пакунками – йому хтось дбайливо передавав усю його підписну періодику. Коли я якось заглянув до того пакунку в мене просто очі розбіглися – там були майже всі відомі на той час «товсті журнали», в тому числі і українські «Всесвіт», «Дніпро», «Донбас», «Прапор», «Україна». Але не тільки – була й купа спеціальних часописів на кшталт «Геотектоніки» чи «Вулканології».

Так от забираючи пакунок з періодикою і прямуючи до себе в намет, Володя знову казав: «Піду вб’ю москаля!» -, що, я так думаю, означало підвищу освітній рівень.

Втім, попри всі свої, як багато-кому із оточуючих, а особливо начальству тоді здавалось, бзики, Володя був геологом від Бога – про таких як він я до того часу лише читав у Олега Куваєва в його сакраментальній «Території». Наприклад, як я потім з’ясував, саме він наполіг на перспективності (саме в тих місцях, де ми працювали) золотоносної так званої Німчанської світи, і саме йому потім завдячувала вся експедиція, коли на неї пролився рясний дощ нагород та премій. Тому в Мотигінській експедиції, де ми тоді працювали – його надзвичайно цінували, а із «дивацтвами» Утенкова рахувались. Але це до слова…

Якось я після важкого чотириденного маршруту вирішив відкайфувати. Повечерявши, заварив густий, майже чефіристий чайок, зручно облаштувався біля багаття і дістав був біломорину. Володя, що присів поруч несподівано порадив:

– Я б на твоєму місці кинув цю гидоту -, він постукав пальцем по пачці «Біломору»

– Та знаю, що шкідливо, але хто не палить і не п’є – той здоровеньким помре -, віджартувався я.

– Справа навіть не в шкідливості. Будь-яка несвідома прив’язка до будь-чого небезпечна. Мало того вона гальмує розвиток і спонукає до помилок. В цьому сенсі людина мусить бути максимально вільною.

Я тоді не зовсім зрозумів Володю. Тобто на філософському, світоглядному рівні сенс його сентенції, якщо не відразу, то трохи згодом до мене дійшов. Але тоді ж я відчув якийсь прихований, предметний зміст сказаного. Та й не лише мовленого, але й самого характеру, способу життя Утенкова. Дещо мені привідкрилося згодом, коли ми подружились і наше спілкування стало відвертішим.

Дійсно його згадка прив’язки до тютюну виявилась не випадковою. Його дядько, учасник, трохи менш відомого ніж описане Солженіциним Воркутинське Річлагівське , Горлагівського Норильського або ж «бандерівського» повстання розповідав, що одного із захоплених адміністрацією концтабору керівника повстанців зламали на елементарній речі – позбавили на тиждень тютюну, а потім запропонували цигарку…

Між іншим, попри все я так палити і не кинув, але затямив інше – хочеш відстоювати якісь принципові речі в тому числі і ментальні – стань і будь професіоналом в своїй основній професії. Це з одного боку. З іншого – хочеш бути патріотом, не просто будь ним, а будь сильним у всіх відношеннях. А не доводь свій патріотизм, вдягаючи шаровари із вишиванкою чи відпускаючи вуса або ж навіть оселедця і раз на рік затягуючи пісняка про «Два дубки» чи «Розпрягайте, хлопці, коні».

Тобто, ВБИЙ В СОБІ МОСКАЛЯ!

Але особливо дратують мене сьогодні постійні спекуляції на патріотичній темі практично усіх наших відомих і маловідомих політиків. Прізвищ свідомо не називаю, бо в кого не тицьни пальцем – патріот хрінів. Але радити їм вбити в собі москаля не варто, бо марна справа. Цим персонажам поради такого штибу вже не допоможуть. Їх легше самих…, та ви й самі зрозуміли, що з цією гидотою легше зробити, ніж поради давати.

Існує декілька версій походження та вживання терміну москаль в Україні. Є відомі і досить поширені. Наприклад, москаль як один із етнонімів росіян або ж як означення представника певної соціальної групи – військовослужбовців чи дрібного чиновництва. А є менш відомі.

Одну з таких версій ще в 1989 році я почув від мого земляка, відомого письменника та публіциста Анатолія Стріляного. Він розповідав, що в селах деяких харківських районів, зокрема в Чугуївському, Вовчанському або ж Куп’янському москалями і досі звуть не просто і не лише військовослужбовців, а саме своїх земляків-служивих, котрі після поневірянь просторами Союзу зросійщеними повертаються додому. А ведеться так ще з часів російського рекрутства 18-19 ст.ст. .

А бувало що слово москаль в Україні втрачало своє первісне означення і не завжди пов’язувалось із росіянами чи Москвою. Наприклад, в підручнику з Історії України 1934 р. можна відшукати ілюстрацію взяття Києва суздальським князем Юрієм Долгорукім в 1149 р. з красномовним підписом «Москалі руйнують Київ». Зважаючи на те, що перша згадка про Москву в літописах була лише двома роками раніше, і вона була на той час невеличким селом, Росії та й росіян взагалі не існувало, а сам Долгорукій був киянином-русичем, то можна зробити здогадку, що автори підручника в цьому випадку означення москалі використовували в сенсі свої ж за походженням запроданці.

Дотичне цю версію підтверджує Антон Денікін, котрий в «Очерках русской смуты» висловлював думку, що під час Громадянської війни в Україні слово москаль отримало розповсюдження не за національною ознакою, а як «отождествление его с комиссарами, членами военно-революционных комитетов, чрезвычаек и карательных отрядов, с теми кровопийцами и паразитами народними, которые сделали жизнь вконец непереносимой ». Тим не менш, чи слід нагадувати, що серед отих «кровопивць та паразитів» було чималенько й українців?

Втім, я не великий етимолог аби напевне стверджувати справедливість цих версій , але в цьому тексті слово москаль якраз і було використане в сенсі зросійщені запроданці, українські за походженням манкурти.

Автор – вільний журналіст, Харківська область, с. Губарівка, Товариство «Малого Кола»
Валерій Семиволос www.politikan.com.ua

(Переглядів 134 , 1 переглядів сьогодні)

About 

Tags:

Газ на авто. Трускавець

Новини Трускавця та регіону

ТОП коментованих за тиждень

  • None found

Оголошення ТВ

  • Запрошуємо юних футболістів
    31.01.2020 | 13:57

    Футбольна школа «КМС» (м. Трускавець) проводить відбір хлопців 2009-2010 р.н. в секцію футболу. Контактний телефон:  096-064-71-97 (тренер Володимир Смола). (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеОголошується набір дітей для занять футболом (0)Козацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Футбольна школа «КМС» поповнилася 12 юними футболістами (0)Трускавчан запрошують на Майдан Незалежності на перегляди футбольних матчів (0)

  • Шукаю роботу з ведення бухгалтерського обліку
    28.01.2020 | 16:00

    Шукаю роботу з ведення бухгалтерського обліку підприємців. Конт. тел. 067-67-27-641. (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеКозацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Запрошуємо спільно відзначити День Соборності України (0)Шукаю роботу з прибирання приватних будинків (0)В музеї міста-курорту відкриють виставку про кримськотатарську спадщину (0)

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви