Щорічно 27 березня світ відзначає Міжнародний день театру. Захід, приурочений до цього дня, пройшов і в Бориславі. Так, в неділю, 20 березня, у Бориславському історико-краєзнавчому музеї успішно пройшла чергова «Ніч у музеї». Вже не вперше бориславський музей збирає талановиту молодь і людей старшого покоління, яких об’єднує любов до творчості, мистецтва, театру.
Слід зауважити, що «Ніч у музеї» зібрала чималу глядацьку аудиторію. Приміщення було явно затісним, щоб вмістити всіх бажаючих подивитися вистави, взяти участь у квестах, самим спробувати себе в ролі актора.
На жаль, автор цих рядків зміг побувати на заході тільки дві години, але й цього часу вистачило, щоб відчути дух проекту, насолодитися чудовою грою акторів, перейнятися радісною та дружелюбною атмосферою гри та щастя. Слово «щастя» тут вжито не випадково, адже організатори акції провели «Ніч у музеї» у Всесвітній день щастя. В одній з інтерактивних ігор присутні мали зобразити щастя, посилаючи месидж із цим почуттям у далекий і водночас близький космос.
Але давайте про все по порядку. Розпочалося з оплесків та короткого вступного слова ведучих, які стисло розповіли, що таке театр, чому оплески дають заряд позитивної енергії і які ж таланти є в Бориславі. Народний театр імені Петра Телюка, який діє при бориславському Палаці культури і який вітав всіх при вході в музей, зібрав чимало оплесків ще до виступу. Згодом, представляючи інтерпретацію казки про Червону Шапочку, цих оплесків було значно більше…
Першою виставою, яку переглянули бориславці, стала чорна комедія «Той, хто відчиняє двері». Дія відбувається у морзі, сюжет – одна з «небіжчиць» виявилася живою, бо її «смерть» констатував вічно п’яний медик. Санітарка, яка чергувала вночі у трупарні, робить гімнастику для своїх грудей і чує скрип. Невже це мої груди так скриплять? – думає вона і раптом бачить «трупа», який з розпатланим волоссям наближається до неї…
Чудова гра акторок Лесі Кузняк та Марії Гадуб`як подарувала глядачам не лише годину сміху, але й матеріал для роздумів – про життя, смерть, цінності. Так, згадка про вчинені аборти була настільки промовистою, що в залі панувала мертва тиша. А ніби невпопад кинута фраза Віки чи Віри викликала гомеричний сміх. Дві жінки в морзі, які не знають чи живі вони чи мертві і не можуть вийти назовні, телефон не працює, а двері (до речі, броньовані) автоматично захлопнулися…
Театральні постановки чергувалися з ліричними піснями, танцями (чудовий «Танець з гарему» у виконанні Анастасії Метельської), піснями під гітару від Віки Чорної. В музеї була можливість не лише подивитися виставу, а й спробувати зіграти самому. Десятеро глядачів різного віку зголосилися стати учасниками короткої п`єски про Начальника та Секретарку, де ролі грають Вікно, Двері, Ключ, Стіл, Булка, Чай, Сонячний Промінь… Але якщо з цим завданням глядачі впоралися блискуче, то вже зобразити емоції у моновиставі за твором Ліни Костенко «Записки українського самашедшего» було не так легко. Хоча бажаючих не бракувало, адже за перемогу – приз…
Всього троє дійових осіб у казці про Червону Шапочку від Народного театру імені Петра Телюка: Харитя (вона ж Шапочка), Бабуся і Вовк Сіромашко. Але якщо цих троє – справжні актори, якщо Шапочка вподобала собі Сіромашка і намовляє Бабусю, аби Вовк жив у неї, а Бабуся ні про що не думає тільки як би то поїхати в «Казанову» або «Абордаж» розважитись, то казка для дітей перетворюється у потіху для дорослих, які й самі не проти потанцювати із запальною Бабусею…
«Ніч у музеї» була в самому розпалі, коли обставини змусили мене покинути історико-краєзнавчий музей. Попереду учасників проекту очікували не тільки комедії, а й зустріч з трагедією – розповідь про катівню НКВД. Екскурсія музеєм мала завершити цю чарівну ніч, де зустрілися мистецтво музейне та театральне. Борислав насолоджувався не танцями в «Казанові» чи «Абордажі», а живим спілкуванням зі своїми талантами, веселощами не від гастролерів, а від своїх, викоханих у рідному місті талантів.
Ніч у бориславському музеї може слугувати прикладом того, як можна і як треба прилучати до культури молодь. Не нудними лекціями, не проповідями та «шароварщиною», не пафосними промовами і не офіційними, для галочки, «мєропріятіямі». Там, де є радість і сміх, можна знайти місце для задуми над важливими темами, атмосферою свята можна долучити підростаюче покоління до театрального мистецтва, до розуміння ролі музейної справи. Робота з молоддю – справа тонка та делікатна, та у Бориславі вона проводиться і то досить успішно.
Тож щира подяка всім, хто розуміє і робить це, не думаючи про славу та гроші. Організатори проекту «Ніч у музеї», а це Бориславська міська рада (відділ гуманітарної політики), історико-краєзнавчий музей, ГО «Цвіт нації», заслуговують на велике «спасибі»!
Володимир Ключак, м. Трускавець
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень