На публічну розмову із цією людиною чекали. Очікували ми, журналісти редакції, наші читачі, словом усі, хто добре розуміє, що Віктор Жданов, генеральний директор товариства «Трускавецькурорт» – людина не публічна, непересічна, а тому й непроста. Деяку закритість у спілкуванні логічно було б пояснити шаленою зайнятістю: на столі стос паперів, що означає: усі питання – під контролем. Та й відпочинок на долю цієї людини випадає вкрай рідко: майже усі вихідні Віктор Миколайович проводить на роботі аналізуючи, зважуючи та обдумуючи багато рішень. Та усе ж в такий день як День народження товариства поговорити про важливе, наболіле та приємне усе ж погодився. Та й то не одразу, бо завжди вважав найкраще про людину можуть розповісти її справи. Тож і наша розмова точилася насамперед навколо конкретних тем на кшталт будівництва, розвитку, соціального захисту та планів на майбутнє.
– Вікторе Миколайовичу, яку на Вашу думку, роль відіграє наше товариство у розвитку міста-курорту?
– Не хочу применшувати чи перебільшувати його роль в розвитку сучасного курорту. Проте одне можу сказати напевне: усі ці роки ми займаємося корисними і важливими для міста і самого товариства справами – ми будуємо, реконструюємо, впроваджуємо новітні технології та здійснюємо модернізацію матеріально-технічної бази підприємства. Товариство вже вклало чималі кошти для того, щоб хоча б на крок наблизити Трускавець до рівня європейського курорту. Найкращою ілюстрацією сказаного є сучасний «Міротель», потужний медичний комплекс «Мед Палас», сучасний діагностичний центр, потужний оздоровчий комплекс, високотехнологічна пральня, реконструйовані вілли. Усе це, як би там не було, є надбанням для міста. Звісно, ми мали б зробити ще більше та не рідко ситуація складалася не на нашу користь. То перипетії на загальнодержавному рівні, різні політичні та кризові явища, то незрозуміла позиція міської влади у відношенні до такого потужного підприємства. Звісно не завжди і в нас усе виходить так, як хотілося б, але сподівання на краще, на майбутнє, у якому Трускавець таки отримає статус курорту державного значення, покращить інфраструктуру та стане туристичною та медичною меккою для відпочивальників із ближнього та дальнього зарубіжжя, залишаються завжди. І те, що ми прагнемо цього, і вже зробили до цього багато кроків, свідчить про те, що доля курорту і його майбутнє для нашого колективу – важливі.
– Звісно, коли мова йде про таку велику структуру як ЗАТ «Трускавецькурорт», то важливо розуміти, що саме від зважених і продуманих кроків керівництва товариства частково залежить і майбутнє курорту. Насамперед тому, що в рамках Програми розвитку підприємства щороку закладаються чималі суми на здійснення капітальних інвестицій, тобто іншими словами на поступовий прогрес та розбудову. Які факти і цифри сьогодні свідчать саме про розвиток товариства?
– Свого часу чималу долю інвестицій було витрачено на будівництво та реконструкцію кількох об’єктів, котрі ми згадали і які нині є окрасою нашого міста. А ще істотні корегування у плани товариства внесла так звана економічна криза на початку 2009 року, та й не усі грандіозні задуми вдалося реалізувати. У нас і надалі є чимало планів. Переважна більшість із них пов’язані з розвитком окремих напрямків в діяльності підприємства. Насамперед це реконструкція нагірної частини оздоровниць. Сьогодні ми здійснили потужну реконструкцію номерного фонду. На ці заходи було вже витрачено близько 1 мільйона гривень і це ще не усе. З року в рік згідно колективного договору, котрий оновлюється кожні два роки, на плечі товариства лягає чимале соціальне навантаження. Звісно, тут можуть злісно посміхнутися недоброзичливці, мовляв зарплати найнижчі, відсутній соціальний захист. Говорити можна багато, а як зберегти кількатисячний колектив в умовах мінімальної 50-ти, а то й 40-ка відсоткової завантаженості оздоровниць? Не усі колективи на таке здатні. Відомо, що скільки існує наша держава підприємці та бізнесові структури зауважували: мати власний бізнес у наші країні – не просто. А нам у сфері туризму та рекреації, котра лише тільки розвивається в Україні слід бути не лише конкурентоспроможними на ринку послуг, але й водночас не забувати, що у нас зобов’язання перед двома з лишком тисячами працівників. А ще чимало колишніх працівників-пенсіонерів, котрі теж потребують уваги та підтримки. Є і підростаюче покоління, якому ми теж по мірі можливостей намагаємося приділити увагу, утримуючи футбольну команду, в якій свої можливості реалізовують діти наших працівників. І ще щороку діти затівців мають можливість відпочити та оздоровлення на узбережжях Чорного та Азовського морів тощо. Є серед соцвитрат товариства матеріальна допомога, різного роду преміювання та заохочення. На усі ці речі ми щороку витрачаємо близько 1-1,5 мільйона гривень. Добре, що є суттєва підтримка з боку профспілки. Наш дієвий профспілковий комітет, котрий сьогодні є запорукою взаєморозуміння між керівництвом та колективом і тримає на контролі усі соціальні потреби та проблеми колективу. І попри це все нам щодня необхідно дбати про застарілий номерний фонд, якість обслуговування, харчування . Та маємо ще найважливіше зобов’язання перед громадою та усіма українцями – в належному стані зберігати найголовніше багатство – надра унікального родовища «Нафтуся».
– 
До речі, ЗАТ «Трускавецькурорт», зі слів тих же недоброзичливців, має у власності бювети, так би мовити розпоряджаються надрами. Чи розуміє хоч хтось на теренах міста, що саме ця власність також вимагає чималих капіталовкладень, витрат і ще більшої моральної відповідальності?
– На жаль таке враження, що на теренах міста ніхто навіть не хоче розуміти, що собою насправді являє робота з догляду та збереження родовища. Воно ж зрозуміло, що весь масштаб цього питання пересічній людині осягнути важко. А ще виявилося, що значимість і глибина цього питання недоступні для розуміння навіть службовцям трускавецької міськради. Ні кількість щорічно вкладених у збереження та оздоровлення родовища коштів, ні думка професіоналів гідрогеологів, які роками трудяться на ГГРЕСі, та навіть кількість перевірок, котрі щороку здійснюють різного роду екологічні, природозахисні та багато інших інспекцій (і які свідчать про повний порядок та якісний догляд), для цих людей чомусь не аргумент. У таких умовах важко бути стриманим і виваженим. Узяти хоча б ситуацію навколо так званого уточнення меж І зони санітарної охорони. Таке враження, що люди, котрі причетні до цього процесу просто забули, завдяки чому існує курорт. Бажання наживи виявилося сильнішим за усі аргументи на користь збереження родовища в межах, встановлених свого часу фахівцями та людьми, котрі у цьому справді розуміються. Дозволити собі такі речі можуть лише злісні вороги курорту, а не свідомі його мешканці, так звані представники громади. Хіба вони розуміють, що собою являють гірничі відводи, промивка свердловин чи постійний контроль за якістю мінеральних вод та багато інших речей? Певний що ні, інакше б наша співпраця складалася б зовсім інакше.
Особисто мені така безвідповідальність болить і можу собі тільки уявити, що буде, коли в руках цих «професіоналів» опиняться цінні родовища. Та держава не дозволить зруйнувати надбання попередників. Достатньо показова ситуація є сьогодні у Східниці, де сьогодні ніхто ні де-юре, ні де-факто не піклується про родовище.
– Вікторе Миколайовичу, ви вже згадували в розмові яким важливим є моральна відповідальність і досвід. Та свого часу керівництво ЗАТ «Трускавецькурорт» зробило ставку на оновлення та омолодження колективу. Чим був обґрунтований такий крок і чи є результат від такої активації молодих керівних кадрів?
– Те, що ставка було зроблена виключно на молодь – не зовсім правильне формулювання. Так, свого часу відбувалися ротації керівного складу і перевагу звісно ж надавали молодим, активним, перспективним. І не помилилися. Час показав, що такий підхід був правильним рішенням. Вчорашні новопризначені молоді керівники середньої ланки вже сьогодні демонструють успіхи та не аби яку відповідальність на керівних посадах у раді директорів. Для прикладу можу назвати Анатолія Стародуба, котрий нині є першим заступником генерального директора великого товариства. Перед тим він добре зарекомендував себе на посаді головного лікаря однієї з оздоровниць-тисячників. А ще є приклад директора з медичних питань Андріана Драновського, котрий теж свого часу очолив одну із оздоровниць товариства та Ореста Бродовича, котрий за кілька років своєї роботи зробив кар’єру від начальника фінансового відділу до директора з економіки та фінансів, і виявив не аби який хист та досвід у фінансових справах. А ще у Раду директорів свого часу із рядових працівників товариства прийшли Володимр Сирватка, Вікторія Мечиташвілі. І таких молодих, ініціативних і, головне, відповідальних у нашому товаристві є чимало, особливо серед керівників медичних філій та оздоровниць: Володимир Дякунчак, Юрій Круглій, Драч, Руслан Пономаренко, Леся Петришак та багато інших, котрі нині разом із досвідченими корифеями медичної справи Володимиром Яцюком, Оксаною Іваницькою та ін.
Особисто я завжди високо ціную досвід старшого покоління працівників. У нас десятиліттями на медичній, науковій ниві та в інших напрямках діяльності трудяться майстри своєї справи такі як, заслужений лікар, керівник Медичного центру №1 Євген Юник, заслужений лікар Антон Левицький, багаторічний очільник філії ПК ім. Т. Шевченка Михайло Кіселичник, керівник філії ТКТЕ Іван Федищів, відповідальний головний інженер товариства Мирон Петрів та багато інших. Ви зрозумійте: підприємство у виграші тільки тоді, коли є розумний баланс між енергією молодих та досвідом старшого покоління. Мені здається, що такий баланс сьогодні є запорукою успішної діяльності ЗАТ «Трускавецькурорт».
– Тобто діяльність товариства можна назвати успішною?
– А чому ні? Ми згуртовані, разом думаємо про завтрашній день працівників колективу. І що найголовніше, у нас є чимало планів на майбутнє. Планів сьогодення, як то вижити і втриматися на плаву у скрутні часи, і більш масштабних, серед яких проведення капітальних ремонтів у так званих санаторіях-тисячниках, підняття заробітної плати, подальше вдосконалення якості послуг та подальше активне залучення відпочивальників з інших держав, тощо. Ми плануємо, мріємо, прагнемо. І це добре. Це означає у нас є майбутнє, а у наших працівників є завтрашній день і власні особисті надії.
– Тож чого б ви насамперед хотіли б побажати великому колективові товариства у день його чергового Дня народження?
– Мені вкрай важко бачити і відчувати в людях відчай та зневіру. І найтяжче тоді, коли особисто не спроможний допомогти чи щось змінити, бо ж навіть будучи генеральним директором маю межу власних можливостей. Тож нехай у вас, шановні працівники товариства у серцях і в очах назавжди поселиться віра і надія. Усе решта: достаток, розуміння і злагода залежить швидше від вас самих. Не дарма голова Наглядової ради нашого товариства Павло Якубенко кожного разу нагадує: якщо хочеш краще жити – треба краще працювати. Так воно насправді і є. Тож бажаю успіхів!
Розмову вела Галина Шумило, газета «Трускавецькурорт»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень