39 років тому, після Великодня, активіста Української Гельсінкської групи Мирослава Мариновича було заарештовано. Інкримінували йому антирадянську діяльність. Вирок був приголомшений передусім для його матері Люби і сестри Надійки – 12 років ув’язнення. Мирослав з гідністю пройшов ці випробовування, відбувши у неволі 10 років.
У своїх спогадах і роздумах у книзі «Всесвіт за колючим дротом», яка нещодавно побачила світ, він написав: «Замкнутість у тісній камері не позбавляє людину свободи – навпаки, вона позбавляє її баласту неважливих клопотів, а тому робить її вільною!».
Мирослав нині – віце-ректор Українського католицького університету, автор численних наукових праць. Його постать на орбіті філософської думки є надто помітною, Мариновича відомий поза межами України. Головне, що він не забронзовів у своїй славі, він доступний у спілкуванні, дотепний у жартах, і взагалі привітна та добра людина. З 1990 до 1997 року Мирослав працював у народному часописі «Галицька Зоря» і залишив помітний слід у його історії.
5 травня ц.р., якраз після Великодніх свят, у його рідному Дрогобичі о 17.00 у центральній бібліотеці ім. В.Чорновола відбудеться презентація його твору. Читачам пропонуємо витяг із його книги, який характеризує його як непересічну особистість. Адже виклик долі він сприйняв як Божий дар для свого вдосконалення, філософського і християнського прозріння…
«Подальші дні мого життя у камері слідчого ізолятора скидалися один на одного. Я прокидався від якоїсь думки, якої раніше у мене ніколи не могло бути. Найменша деталь із мого побуту могла викликати в мені цілу зливу філософських чи, скоріше, метафізичних думок. Складалося враження, що тепер переді мною розгортається той «пакет» інформації, який було внесено в мене під час того особливого стану. Сьогодні я вже не боюся слова одкровення, а тоді було лячно. Треба було довго звикати до тієї легкості, з якою я пізнавав речі, до того мені недоступні; знаходив пояснення своєї власної долі та вчинків, які цілковито перестали бути тепер випадковими, а набули величезного провіденційного сенсу. Власне, це був стан ледь не абсолютного детермінізму, який дає обґрунтування неуникненності кожного такого кроку чи події довкола тебе.
Ось приклад, який мені закарбувався в пам’яті. Якось під осінь роздуми вивели мене на періодичний закон, що його ми знаємо під ім’ям Менделєєва. Для мене він уже став лиш частковим відображенням якогось загальнішого закону, який стосується усіх проявів життя. Так, цілу лавину гіпотез викликала разюча подібність певних феноменів: клітинка «лантан» містить у собі ще чотирнадцять елементів, які об’єднані збірною назвою «лантаноїди» – і «клітинка» уявної таблиці під назвою «Росія» так само містить чотирнадцять елементів (республік), що їх у світі і називають збірною назвою «Росія».
Довго я грався цією таблицею, але дошкуляло мені, що окремі місця з неї пам’ять не зберегла. А мені обов’язково треба було їх уточнити! І я звертаюся з проханням до слідчого Берези передати моїм домашнім, щоб вони принесли мені цю таблицю. Погодьтеся, прохання дуже незвичне, як на «політика», і слідчий дещо розгублено запитує: «А для чого вона вам? Чи даєте ви гарантію, що не використаєте її супроти інтересів слідства?». Мене настільки розсмішило саме запитання, що я дати таку гарантію відмовився. Але це означало, що я залишився без таблиці!
Минув тиждень, і до мого віконця черговий раз під’їхав візочок із тюремною «бібліотекою». Зазвичай там були романи сталінської епохи про звитяги комуністів періоду колективізації та індустріалізації. Аж раптом бачу книжку «Дмитрий Менделеев» із серії «Жизнь замечательных людей». Я вхопив її, як коршак, не вірячи своєму щастю. Та згодом, прочитавши її до кінця, повної таблиці так і не виявив, лише окремі частини. Що ж, страждаю далі. А ось одного разу слідчий каже мені під час допиту: «Тут ваші рідні передали науково-популярні журнали. Я продивився їх – можете забрати!». Й уявіть собі моє захоплення, коли, розгортаю в камері один із журналів, я бачу саме ту частину таблиці якої мені бракувало! Я був цілковито приголомшений. І це лише один із випадків тієї значущості подій, яку я відчував із того часу постійно.
Увесь подальший процес прозріння нагадував розмотування клубка ниток. День за днем, думка за думкою «розмотувався» в мені отой «пакет інформації», який був укладений ледь не в одну мить. І цікаво, що нитка думки постійно виводила мене на відомості, знані з Біблії. Звичайно, на той час я ще не мав цілісного уявлення про цю Книгу. Все, що я знав про неї, йшло від літератури, від загальнокультурного пласту. Тим дивніше було моєму секуляризованому розумові натикатися на біблійні дані, що їх я колись майже зневажливо відкидав (як-от історія про Адама і Єву та спокусника Змія).
Так я незчувся, як став віруючою людиною. І віра прийшла до мене не внаслідок відчуття немічності в’язня перед машиною кагебістського кривосуддя, коли не залишається жодної надії, крім як на Бога, а як результат усвідомлення Його очевидної присутності».
Володимир Турмис, газета «Галицька Зоря»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень