Я чекаю щастя

Я чекаю щастя

/Презентація першої поетичної збірки Лілії Кравченко (Панасюк)/

Хоча поезія останній час можливо не в тренді, проте коли відбувається презентація нової збірки наших земляків – справа справді цікава і вартісна, щоб її не оминути увагою.

23 січня у Львові відбулася презентація першої поетичної збірки Лілії Кравченко під назвою «Я чекаю щастя». Для Лілії, наскільки можна судити з виступів, така подія стала дещо незвичною, оскільки її знайомі, друзі, колеги знають авторку у дещо іншому амплуа. Проте поезія стала справжнім відкриттям для оточуючих.

Лілія хоча і народилася та проживає у Львові, проте довгий час проживала і навчалася у Трускавці. Шкільні друзі знають її як Лілію Панасюк. Згодом було навчання на правника і робота по професії. Та життя внесло свої корективи, і сьогодні поетеса активно займається громадською роботою та волонтерством. Зокрема, будучи членом громадської організації УТОС, допомагає організовувати дозвілля для людей з вадами зору.

Невипадково перша презентація відбулася саме у спецбібліотеці при ГО УТОС. Тут зібралися ті, хто давно знає Лілію, а також ті, хто був причетний до відкриття ще одного таланту героїні.

Все було по-домашньому тепло, без зайвого пафосу і високопарних цитат. Під час презентації прихильники читали вірші поетеси, ділилися спогадами та враженнями. Голова обласного ГО УТОС пані Любов Кукурудза розповіла, як Лілія вперше переступила поріг організації, одразу своєю енергетикою додала темпу їхній роботі. Згодом Ліля Кравченко (Панасюк) почала дивувати різними талантами, серед яких була і поезія. Що цікаво, це не перше видання у активі поетеси. Низка поезій публікувалася у літературних альманахах, проте авторська збірка таки є дебютною.

Збірка поезії «Я чекаю щастя» Лілії Кравченко поділена на три тематичні частини. Перші дві містять філософську та любовну лірику, третя ж частина присвячена подіям на сході України. Поетеса як мама і як жінка перейнялася переживаннями та стражданнями матерів, викликаних війною, і усе це вилилось у поетичні рядки, в яких є намагання співпереживати людській трагедії нашого часу.

Загалом збірка вийшла достатньо драматичною, проте авторка на питання «чому саме така назва збірки і невже вона не щаслива», відповіла, що це образ, який означає прагнення і бажання змін у житті. Тому зміст її поезії не варто сприймати абсолютно і трагічно.

Як знак надії на обкладинці збірки зображено вітрильне судно з червоними вітрилами, який намалювала донька поетеси – Віта Кравченко. Взагалі про доньок Лілії Віту та Анну варто згадати окремо, оскільки вони дають зрозуміти звідкіля у правника потяг до творчості. Насправді сім`я Кравченків є надзвичайно творчою, тут є поети, художники, дизайнери і музиканти. Тож під час презентації можна було почути багато музики у виконанні Анни Кравченко на флейті – як ілюстрацій до поетичних творів.

Тривала презентація понад 2 години. Приємно, що усе відбувалося у майже вщент заповненому залі. Після офіційної частини відбулася традиційна автограф-сесія, під час якої автору цих рядків вдалося достукатися до винуватиці події аж через годину. Проте усе це відбулося у Львові. Висловлюю сподівання, що щось подібне мало б відбутися і у рідному для Лілії Трускавці, де проживають її батьки та багато друзів дитинства. Тож не мине багато часу і, можливо, червоні поетичні вітрила дістануться і наших земель. Надія є.