Я люблю тебе як сіль

/Чи вдасться Стебнику впорядкувати адміністративно-територіальний устрій Дрогобицького району?/

Стебник – місто чи село? Все-таки місто. Загальна кількість населення – більше 20 тис. жителів (20 932 чол. станом на 2013 рік). За кількістю населення – сьоме по величині місто на території Львівської області, якщо не враховувати Львова (після Дрогобича, Борислава, Самбора, Стрия, Червонограда, Сокаля). Територія – 8,1 кв. км. Присутня залізнична станція. Місто розташоване в передгір`ї Карпат, за 4 км від м. Трускавця, на території Дрогобицько-Бориславського промислового району.

На території Стебника є 4 середні школи, професійно-технічний ліцей, музична школа, Народний дім та бібліотека. Є своя лікарня та пожежна охорона.

З підприємств, які функціонують на території міста – Стебницький асфальтно-бетонний завод, Стебницький розчинно-бетонний завод, глиняний кар`єр плюс наявні корисні копалини, зокрема сіль та калійна сіль.

Але назвати цей населений пункт містом важко. В силу обставин, що склалися, які Стебник отримав у спадок після розпаду СРСР, Стебник сьогодні практично є одним зі спальних районів м. Дрогобича. Все це зв’язано з неупорядкованістю адміністративно-територіального устрою, і з тим, що місто Дрогобич ну ніяк не хоче розлучитися зі Стебником. Завдяки Стебнику Дрогобич має статус міста зі стотисячним населенням, і може перерозподіляти бюджет і утримувати в Дрогобичі великий бюрократичний штат чиновників (читай Вікіпедію).

Сьогодні можна шукати винних, але краще просто проаналізувати чому ж так сталося.

1440 рік. Перша письмова згадка про Іздебник (давньоруське «іздеба» – стовп, шахта, назва соляних копалень). З чеського «stebnik» – невелика будівля для зберігання овочів взимку. Можливо, ще «здоба» – житло, де зимують бджоли. Хорватською «stieblinik» – стебло. Яку версію обирають стебничани?

Про наявність солі на території Стебника відомо здавна. На полях між Болехівцями та Стебником по сьогоднішній день можна знайти кургани соляних копалень. І там же (на полях), посеред липового лісу можна зустріти пасіки, де зимують бджоли. Якщо хтось сумнівається, то за СШ №18 є «Петрова пасіка».

Чиста вода, мед і сіль – все це завжди годувало Стебник.

Ще перевагою Стебника було те, що він завжди знаходився на «трафіку», тобто при дорозі, яка з`єднувала Дрогобич з V Панєвропейським транспортним коридором (через Доброгостів-Уличне-Довголуку на Гірне до траси Київ-Чоп).

Я люблю тебе як сіль. Багатовіковий промисел, який довго годував жителів Карпат. Сіль намивала з надр вода. І по сьогодні в районах Стебника, за лісом і під лісом по дорозі на Доброгостів можна знайти старі копанки. Також про це нагадує шахта в самому центрі Стебника, яку стебничани називають «шахта посеред села».

А хто не знає про «три криниці», тому варто піти в район на Забівці, біля греко-католицької церкви Різдва Пресвятої Богородиці, і скуштувати воду з криниці. А ще коли не полінуватися, та нахилитися над однією з криниць, то ви відчуєте стійкий запах сірководню – лугу.

Кажуть, що сам коронний гетьман Станіслав Жолкевський замовляв собі сіль зі Стебника. Везли її на возах. Це все історія.

Справжньою гордістю Стебника є два шахтні стовбури «Кюбек» і «Ляриш». Йшов 1843 рік. Ще не імператор Австрії, а коронований принц Франц-Йосиф дізнається про наявність великої кількості корисних копалин в Галичині, зокрема Бориславі, Дрогобичі та Стебнику. Австрія вводить монополію на видобуток солі. До його приїзду в Стебнику копають два шахтні стовбури і будують будівлю шахти «Кюбек». Тридцятиметрова залізна конструкція копри цієї шахти як гірничо-промислова споруда ХІХ століття – це справжнє промислове диво. Ну а приміщення Саліни, яке відвідав Франц-Йосиф в 1848 році, було і залишається гордістю Стебника. Велика вежа-дзвіниця, на ній годинник-дзиґар, в правому та лівому крилі приміщення Саліни розташовані машини та механізми для видобутку корисних копалин, водовідливу і вентиляції. Повна інженерно-технологічна схема шахти – з наявністю складів, адміністративного корпусу, конюшні, електропідстанції. Все це – індустріальний музей під відкритим небом.

Кажуть, що на поч. 1911 р. виробництво кухонної солі в Стебнику сягало 50 тис. тонн в рік.

1873 рік – інженер Едуард Віндикевич виявив у Стебнику поклади мінеральних солей, направив їх в Берлінську лабораторію, котра підтвердила наявність в них калієво-магнієвих солей. У Бориславі, яке було центром Галицької Каліфорнії, було представництво Бельгії, і французькі та бельгійські інженери обслуговували і стебницьку Саліну.

1919 рік – у Стебнику було створено Товариство експлуатації солі поташової (ТЕСП). До складів цього виробництва була прокладена залізнична колія (1922 рік).

1932 рік – на території Стебника запрацювала збагачувальна фабрика калійного концерну «Калінат». І місто Стебник був тоді центром гміни, до складу якої входили Доброгостів, Уличне, Орів, Колпець, Солець і Станиля. А от Болехівці ніколи не входили до складу Стебника.

Під час німецької окупації в Стебнику навіть було налагоджено випуск сірки з каїніту, в якому вона є. Та після закінчення ІІ світової війни в 1945 р. обладнання вивезли в Чехію.

А кухонну сіль в Стебнику добували до середини 1950-х рр. Під старим Стебником є гірничі виробки, так звані «луговні», найбільша з них – «Брук», площею більше від футбольного поля. Частина з них затоплені водою.

Ось такий короткий нарис історії старого Стебника. Ресурс функціонування будь-якої шахти – 50-70 років. Та чи вичерпаний ресурс Стебника? На це питання повинні дати відповідь фахівці-інженери. А поки що стебничани просять заступництва у святої Варвари – покровительки шахтарів, а відповідно і Стебника.

Сьогоднішнє місто складається з районів «Село» і «Стройка» (місцеві називають ще «Куба»). Місцевості в «Селі»: Панська Гора, де проживали поляки та чехи, Болоня при дорозі між Трускавцем та Стебником, Скрент (з польської «скрент» – поворот), Забівка з водоносним горизонтом біля церкви, Городи по дорозі на Доброгостів зліва.

Історія нового Стебника пов’язана з функціонуванням Стебницького калійного заводу. Він почав діяти з 1950-х рр. і функціонував по 1983 рік, поки не стався вилив розсолів у річку Дністер (з хвостосховищ). Тодішній калійний завод можна було назвати монополістом по видобутку мінеральних добрив. Зараз це підприємство не працює. Але опис та історію цього підприємства залишимо інженерам та іншим фахівцям.

Сьогоднішнє місто Стебник чекає на вирішення своєї долі. У Львівській обласній адміністрації і Дрогобицькій райраді та в РДА повинні зрозуміти, що Стебник повинен стати як мінімум містом обласного підпорядкування. Специфічне адміністративно-територіальне утворення, яке виникло ще за часів Радянського Союзу, повинно бути змінене. Навіть населений пункт, в якому проживає більше тисячі осіб, вже є самодостатнім, тому що є оборот коштів. Його просто потрібно налагодити належним чином. А в Стебнику проживає більше 20 тис. осіб.

Союз Стебника і Дрогобича призвів до відсутності механізму трансформації фінансових ресурсів. А невпорядкованість адміністративно-територіального устрою разом з низькою ефективністю діяльності органів місцевого самоврядування наносить непоправну шкоду функціонування цього населеного пункту.

Жителям сіл Доброгостова та Уличного вартувало би зрозуміти, що бідний з бідним легше знайде мову, ніж бідний з багатим. І коли Доброгостів та Уличне ввійдуть до Стебницької об’єднаної територіальної громади, то в Стебницькій раді жителі цих сіл будуть мати як мінімум по три депутати. Як відомо, гуртом і батька легше бити. Я вже не говорю про інші плюси, адже всі соціальні об’єкти залишаться функціонувати на території Доброгостова та Уличного.

Від такого об`єднання виграє навіть Дрогобич, тому що він скине з себе тягар «дотації» Стебника, а найголовніше – дасть Стебнику шанс на розвиток. Це можливо за умови, що на державному рівні будуть прийняті закони про монополію на надра.

Я люблю тебе як сіль! Так можна назвати теперішнє співіснування міст Дрогобича, Стебника, Трускавця і навколишніх сіл…

Віктор Пиців