Перемога будь-якого кандидата на пост Президента України буде новим шансом для України. Саме так потрібно ставитися до виборів. І вірити, що обов’язково втілюватиметься в життя новий курс, нова соціальна доктрина, нова стратегія миру та безпеки. Незалежно від прізвища людини, котра очолить країну в травні 2019.
Вибори втомлюють, передвиборча гонка розсварює друзів і задіює цинічні, часом жахливі методи. Але в неї є величезний плюс – ми пізнаємо своїх ближніх. Брата чи сестру, дружину чи співробітника, начальника чи сусіда, однокурсника чи працівника з сусіднього кабінету. В розмовах із ними ми відкриваємо не лише себе, але і їх. Ми бачимо їхні приховані бажання, жахаємося їхнього невігластва у деяких питаннях, змінюємо в глибині свого серця ставлення до них. І це є наше дорослішання, на яке ми приречені впродовж всього свідомого життя.
А ще вибори – це величезне дежавю. Відкриті листи інтелігенції чи вірнопіддані заявки про підтримку провладного кандидата – це все було, і то не раз. Намагання задіяти грубу силу і шляхом дестабілізації привернути увагу – це також було. Не кажучи вже про обличчя політиків, котрі на кожних виборах мерехтять одні й ті ж, немов задня сторона гральних карт.
Можна зрозуміти істерику окремих політиків, бо ці вибори для них – останній шанс. Можна зрозуміти гіперактивність деяких штабістів – вислужуються. Можна поспівчувати блогерам – після виборів їм треба буде відновлювати довіру до себе та своїх слів. Можна поспівчувати держслужбовцям – час від часу їм доводиться бути гарматним м`ясом без їхньої волі. Але не можна забувати, що доля України – в наших руках. І те, куди поверне більшість, стане тим напрямком, куди йтиме вся держава, і ми разом з нею.
Я вірю в Україну! Це не просто лозунг. Це впевненість у завтрашньому дні. Впевненість у тому, що найгірше позаду, хоч легко не буде. Впевненість, що багато що залежить від мене, тому пасивність – це для слабких. Впевненість, що гордитися і зараз є чим, і ще більше буде чим. Головний ворог – не окремі політики, кандидати чи партії, і навіть не Путін, а внутрішня апатія і стан безсилля.
Перемога будь-якого кандидата на пост Президента України буде новим шансом для України. Незалежно від прізвищ. Ми змусимо його бути достойним президентом, в іншому випадку він стане посміховиськом. Ми змусимо його бути нашим реальним представником, інакше відкотимося на кілька років чи десятиліть в історичному поступі. Ми мусимо навколо нього чи неї об`єднатися. І контролювати – в тому числі через парламентські вибори та всі інші наявні для цього механізми та ресурси.
А що буде, як залишиться Порошенко? А що буде, як стане Тимошенко? Чи Зеленський, Гриценко, Бойко, Кошулинський, Смешко чи будь-хто інший зі списку 39-ти? Нічого не буде, буде черговий виток по спіралі. Чи вверх чи вниз – це вже інше питання, але в будь-якому випадку після виборів вже не буде так, як було до. Це точно.
Будуть кадрові зміни. Хтось піде на підвищення, хтось емігруватиме, хтось винирне з небуття, а хтось кане в нього. Будуть перетасовки на рівні країни, області, міста. Будуть потасовки за краще місце під сонцем. Буде те ж, що й було досі. Бо немає нічого нового під сонцем (місяцем). І так вже впродовж віків.
Я вірю в Україну! Повторюю це, наче мантру, хоча зазвичай віддаю перевагу усвідомленим чи містичним молитвам, а не мантрам. Усвідомлюючи, що не всі сприймають це гасло, асоціюючи його виключно з кандидаткою Юлією Тимошенко, хочу переконати максимальну кількість друзів та знайомих, що це – не тільки виборчий салоган, а життєвий принцип. Фундаментальний і обнадійливий. Твердий і непохитний. Як кремінь або сталь.
Перемога будь-якого кандидата на пост Президента України буде новим шансом для України. Шансом відродитися, як Фенікс з попелу, шансом змінюватися та зміцнюватися на подив та заздрість іншим. Україна – це той Атлант, який ще розправить свої плечі. Україна – це той скарб, ціни якого ми не усвідомлюємо і граємося ним, наче малі діти. Україна – це не лише героїчне минуле, непросте сьогодення, але й успішне та щасливе майбутнє. Світле та радісне, впевнене та сповнене насиченості.
Я вірю в Україну! І хочу цією вірою заразити вас!
Володимир Ключак, фото з мережі Інтернет
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень