Тривалий час у стані війни знаходяться два поважні в Трускавці чоловіки – Лев Ярославович Грицак і
Олександр Іванович Чебаненко.
Здається, хтось спеціально смикає за їхніми спинами невидимими мотузочками, стравлюючи їх лобами один проти одного. Але ніхто не може нашкодити людині більше, ніж вона сама собі.
Кожний з цих достойних мужів вважає винним свого супротивника. Не будемо зараз вдаватися в деталі конфлікту, бо про це можна написати пригодницький роман з карколомними поворотами в сюжеті. Зупинимось на іншому: а що це протистояння приносить Трускавцю? Крім шкоди, нічого!
Люди, які би мали мислити державними категоріями, не можуть у буквальному розумінні цього слова поділити між собою Трускавець. І це при тім, що кожний з них зокрема і вони двоє загалом мають численних симпатиків насамперед серед тих людей, яким допомогли. Саме меценатство, спонсорська допомога мали би об’єднати цих людей, а не штовхати на стезю протиборства.
Будь-яке порівняння, кажуть німці, кульгає на обидві ноги, але маємо приклад взаємин Віктора Андрійовича Ющенка і Юлії Володимирівни Тимошенко. В кінцевому результаті це призвело не тільки до послаблення України на міжнародній арені, до справжньої руйнації всередині країни, а й до особистої поразки колишніх президента і прем’єр-міністра, оговтатись від якої вони не можуть і досі, а про повернення до влади мова сьогодні навіть не стоїть.
Замість того щоб об’єднати зусилля задля блага трускавецької громади і майбутнього Трускавця як європейського курорту, Лев Ярославович і Олександр Іванович поборюють один одного, використовуючи часто-густо нешляхетні методи.
Нині увага обидвох зосереджена на виборах 31 жовтня. Лев Грицак хоче стати міським головою Трускавця, а Олександр Чебаненко балотуватиметься до Львівської обласної ради. Тандем цих двох лікарів, господарників і меценатів (саме в такій послідовності, минаючи політичну площину) дав би блискучий результат для обидвох, і ніхто би не сумнівався в їхньому взаємному успіху на благо трускавецької громади (знову це підкреслюю). Але складається враження, що хоч і діють шановні Олександр Іванович і Лев Ярославович на різних фронтах, проте стріли пускають один в одного через час і простір. Та які там середньовічні стріли, якщо в хід давно пішла важка артилерія! Так і до фігуральної ядерної зброї недалеко, коли переможців не буде, а в результаті взаємного поборювання переможеними опиняться двоє. Власне, до цього йде.
Мова навіть не про амбіції Лева Грицака і Олександра Чебаненка. В обидвох аж зашкалює від них. З’ясувалося, що двом особистостям практично неможливо стало ужитися в Трускавці. Рано чи пізно таке мало трапитися, бо психологічна несумісність цих людей стає очевидною. Важко уявити, що було би з ними (і нами!), якби їх помістили в один космічний корабель! Жарти жартами, але ми всі живемо в замкненому просторі, і мова не йде про лайливого сусіда, з яким не можеш дійти спільної точки зору. Все-таки треба рахуватися з людьми, в даному випадку з трускавецькою громадою, і її інтереси, раз ви вже їй служите, ставити понад усе.
В потилицю Левові Грицаку та Олександрові Чебаненку дихають нові лідери Трускавця, які готові взяти на себе відповідальність за долю громади. Вірніше, це їм тільки так здається. Цього не було би явно видно, якби такою ж очевидною не ставала суперечка між нинішнім міським головою і керівником “Дніпра-Бескиду”. Ніхто би просто не наважився кинути їм гідний виклик, а тепер це роблять всі, кому не ліньки.
На жаль, тандему між ними вже не буде, і до своєї перемоги чи поразки кожний ітиме власним шляхом. Найтрагічніше в цій ситуації те, що обидва керівники не підготували собі гідного правонаступника, і в результаті поразки можуть опинитися біля розбитого корита…
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень