Стебничанин Ярослав Баран – людина дуже відома у творчих колах. Музикант, поет, продюсер, виконавець, а ще журналіст та PR-менеджер – це далеко не всі його іпостасі. Бо є й важливіші – він порядний сім`янин, надзвичайно хороший друг і щирий патріот рідного міста. Навіть електронна скринька у нього містить слово «zabivka» (Забівка – один з мікрорайонів Стебника).
Сьогодні спілкуємося з Ярославом Бараном про його роботу, про Стебник та Трускавець, а також про політику та насущні проблеми міст та простих людей.
– Ярославе, твоя основна робота – не політична, а промоційна. Наскільки мені відомо, наразі ти займаєшся розкруткою Карпатського регіону як туристичної принади. Чи важко робити промоцію Карпат?
– Надзвичайно складно і поясню чому. З одного боку, Карпати надзвичайно привабливі. Навіть оцей клаптик в Дрогобицькому регіоні може запропонувати стільки, що людям важко уявити. Є багато секторів, по яких закордонні країни, для прикладу Італія, нам можуть тільки позаздрити.
Та з іншої сторони бракує розуміння розвитку курортів керівниками міст. Проблема у відсутності фаховості планів маркетингу. А друга проблема – міські влади мають таку хибну думку, що вважають так: ми створили якусь структуру з промування курорту і тільки ця структура має право цим займатися. Я маю на увазі так звані туристичні чи туристично-інформаційні центри.
Мені доводилося спілкуватися як з центрами, які створили міські влади, так і з приватними туристично-інформаційними центрами. На пропозицію конструктивної співпраці приватні центри отримують у відповідь спротив. У них вбачають конкурентів, їм розказують різні байки і коли їх представники повертаються з нічим, за їх спиною, на них ще виливають відро бруду. Особливо це було відчутно у Трускавці за попередньої влади, але не тільки.
Проте є й позитивні приклади. Ми були в Чинадієво на Закарпатті, це маленьке містечко, яке має дві туристичні принади – відомий усім палац Шенборна та замок Сен-Міклош. Так от, цей замок Сен-Міклош – яскравий приклад того, як приватні люди починають розкрутку туристичної принади. Вони це роблять власними силами. До речі, хочу усіх наших читачів запросити в Чинадієво – у травні там відбудеться фестиваль «Срібний Татош» (21-22 травня).
В Чинадієво є такий художник, рок-музикант Йосип Бартош – фантастична людина, яка підняла цей замок з руїни і вводить його на туристичну мапу України, причому за дуже короткий час. На жаль, державні структури не здатні на таке, бо вони вбачають свою місію не так в пропаганді, як швидше в контролі за витоком інформації, яка йде про курорт, про середовище. Це хибна думка, яка крім палок в колеса не дає нічого.
– Час від часу між Трускавцем та Східницею виникають певні міні-конфлікти – Трускавець звинувачує сусідній курорт у недобросовісній конкуренції, псуванні іміджу тощо. Як вирішувати такі конфлікти?
– Ситуація дуже цікава, адже насправді конфлікт між Трускавцем та Східницею виникає виключно на політичному поприщі. Минулого року я відчув це на власній шкірі, коли моїй персоні була присвячена ціла нарада попереднього мера Трускавця. Тоді півгодини мене за моєї відсутності обливали чим лиш могли. Лунало, що от, мовляв, Східниця дозволяє собі такі закиди у сторону Трускавця. Але чомусь ніхто не звернувся до Східниці за коментарем.
Коли я почав виясняти це у своєму власному розслідуванні, то довідався, що все це дезінформація, що якби якась людина у владному кабінеті Східниці дозволила собі такого роду висловлювання щодо Трускавця, то вона відразу б позбулася роботи. До мене було донесено такий месидж із Східницької селищної ради: Східниця надзвичайно зацікавлена у співпраці з Трускавцем. Є декілька пропозицій по спільних проектах, які мають бути озвучені цього року, тому такі конфлікти аж ніяк не на руку Східниці.
Я для себе зробив висновок, що такі конфлікти виникають тоді, коли у міської влади Трускавця стаються якісь великі проколи. І щоб перевести увагу, вдаються до цього. Це російський прийом, бачимо це по Сирії, по терактах в Брюсселі, по інших прикладах.
Я не бачу жодних проблем у стосунках між Трускавцем та Східницею, адже два курорти реально є самодостатніми, самобутніми. А якщо хтось відчуває брак клієнтів, то має нарікати в першу чергу на себе – видно, щось не так з просуванням або щось не так з сервісом.
– Як оціниш діяльність влади Трускавця у курортній сфері?
– За останні два роки ми об’їздили багато курортів і місць в Карпатах – це і Закарпаття, і Івано-Франківщина, і курорті Львівщини, і багато інших місць. Серед усіх курортів Карпатського регіону Трускавець втратив найбільше. На коліна його поставила ліквідація поїздів, адже транспортна сфера в житті курорту відіграє дуже важливу роль. Друге – це бездіяльність чи діяльність в неправильному напрямку органу місцевого самоврядування міста, у тому числі міського голови. Ну і олії в вогонь підливали провокативні кампанії у ЗМІ (швидше за все замовлені кимось) щодо поганого сервісу, якості «Нафтусі» – це все йшло на загальноукраїнському рівні, а Трускавець взамін не зміг представити нічого.
Я не бачив жодної потужної кампанії на загальнонаціональних каналах, яка б намагалася не спростувати цю інформацію, а перевести увагу на сильні сторони курорту. Попередня влада Трускавця багато розказувала, куди вони їздили, але потужних промо-кампаній насправді чомусь не спостерігалося. В ефірі традиційно панував Буковель, Одеса, а ось Трускавець виринав лишень в негативному світлі.
Про теперішнього міського голову Трускавця не можу ще нічого сказати, бо минуло замало часу, аби робити висновки. Я бачив інформацію про його виступи на радіостанціях Києва, що він побував у Польщі, Ізраїлі, чув про наміри побудувати льодову арену, аквапарк, але цього недостатньо для висновків, щоб казати що зроблено чи що не зроблено. Про це можна буде говорити орієнтовно за рік.
У попередньої влади Трускавця було багато декларацій, але мало здобутків. Видно, що працювала російська школа піару. Було багато маніпуляцій, декларування того, чого нема насправді, а також «зіскакування» з незручних питань. Аргументи виглядали правдоподібними, але при аналізі виявлялося, що це голий популізм.
Російські піарщики попереднього мера – це хлопці фахові, але вони здійснили ряд проколів, не врахували ментальність нашого населення і мабуть через це програли виборчу кампанію…
– Ярославе, в жовтні відбулися місцеві вибори і влада у Стебнику змінилася. Чи відчуваються якісь зміни?
– Звичайно, моя думка не є абсолютною, тож можу говорити тільки відносно, адже в Стебнику проводжу не так багато часу. Більшість часу я проводжу або в себе в «офісі», або в роз`їздах. Але попри те певні зміни є відчутними і це зауважую не лише я, а й багато мешканців.
Візьмімо, для прикладу, хоча б ситуацію із освітленням. Я маю певні вади зору, тому для мене наявність світла в темну пору доби дуже важлива. Було як – переважно освітлення роблять до виборів, а після виборів Стебник знову занурюється в темряву. Приходилося ходити з потужними ліхтарями, «лякати» сусідів та перехожих. Зараз, як це не дивно, за кілька тижнів після виборів почали ремонтувати електромережу. І дотепер світло на вулицях є. Це перший позитивний момент, який свідчить, що до влади прийшла людина, яку це дійсно дістало і яка дбає про комфорт не тільки свій, але і жителів міста.
Другий фактор – я спілкувався з працівниками Стебницької міської ради, які працюють там вже не перший рік, і крім стриманого оптимізму я нічого більше не чув у сторону міського голови. Ці люди пережили не одного мера і в приватній бесіді можуть дозволити собі сказати все, що думають, покритикувати, але вони наразі стукають, як забобонні бабусі, об дошку і кажуть: «Тьфу-тьфу-тьфу, аби так і надалі було».
Ці два приклади, наведені мною, доводять, що зрушення все ж є – і емоційні, психологічні, і певні матеріальні. Звичайно, що для Стебника треба робити ще дуже-дуже багато, але сам факт, що вже щось робиться, вселяє в мене стримані надії.
– «Треба робити багато» – це узагальнення. А що вартувало б робити в першу чергу?
– Насамперед треба вирішити проблему статусу міста. Більшість проблем, які зараз існують у Стебнику, неможливо вирішити власне через те, що Стебник має невизначений статус, статус «англійської королеви», коли є мер, який ніби і має якісь повноваження, але насправді реально він не може ні на що впливати, бо не має ні відповідного бюджету, ні важелів впливу.
Це треба вирішувати і цей момент мене не те що лякає, а досить сильно непокоїть. Коли перед виборами піднімалося питання про адміністративно-територіальну реформу, то для Стебника малювалися декілька сценаріїв, які всі були виграшними. Але у світлі останніх подій, особливо коли я побував на прес-конференції міського голови Трускавця Андрія Кульчинського, то бачу, що наша стебницька влада тактично програє в цьому питанні і ми можемо втратити дуже багато. Бо планувалося об`єднання Стебника з селами Болехівці, Доброгостів і Уличне – це на макрорівні, а інший варіант передбачав об`єднання з Уличним і Доброгостовим. Але, як бачимо у світлі останніх подій, міський голова Трускавця «обіграв» нашого мера, запропонувавши Уличному та Доброгостову об`єднатись із Трускавцем.
Зрозуміло, що в цьому плані ми програли, адже будь-яка здорова людина віддасть перевагу Трускавцю, в якого є краща інфраструктура, аніж Стебнику. Це зрозуміло – вигідніше бути з кращим та багатшим, ніж із гіршим та біднішим.
Що мене хвилює, так це те, що я не бачу ніяких дій нашого мера в цьому напрямку, не чую про якісь переговори, нема ніде інформації, що є намагання когось переконати. Ось тут міська влада мала би попрацювати найперше.
Якщо вирішиться ця проблема, тоді Стебник отримує свій бюджет, а тоді вже можна за щось боротися, можна будувати плани, нехай і короткострокові. Наразі місто не може будувати планів. Місто виживає…
– Проблема Стебницького «Полімінералу» є теж однією з дуже важливих. І не лише для Стебника, а й для сусіднього курортного Трускавця, який не надто зацікавлений у її висвітленні, адже терміни «провалля», «землетрус» шкодять іміджу курорту. Але буквально тиждень-два тому появилася інформація про просідання дороги, яка веде до Трускавця. Як бути?
– Насамперед потрібно розібратися – а який же реальний стан справ? Пригадую, коли я у 2007 році отримав редакційне завдання написати про цю проблему. Мене було делеговано на зустріч до Миколи Яковлєва, тодішнього головного інженера «Полімінералу». У нього якраз були два професори з Гірничого інституту з Києва, які в приватній розмові розповіли мені, як насправді виглядає ситуація і які перспективи. Так от, вже на той час були розроблені проекти рішення Кабміну про ліквідацію наслідків проваль стебницького «Полімінералу».
Я не хочу сіяти паніку, але ще тоді я зробив для себе висновок, що науковці вже готові до того, що дорога на Трускавець не тільки просяде, а взагалі рано чи пізно піде під землю. На цьому місці має утворитися озеро десь так 700 на 300 метрів. Вже є проект його рекультивації. Озеро поетапно буде збільшуватися, наповнятися соляною ропою. Через років 20-30 воно опрісниться і у цьому проекті навіть є передбачено відкриття нової реабілітаційної зони на берегах цього озера. Ще тоді Міністерством з надзвичайних ситуацій було передбачено як доставляти відпочивальників на курорт Трускавець. Для мене виглядало дивним, що люди мали б добиратися до Трускавця через Борислав.
В контексті міста Стебника цікавий проект піднімав на попередніх виборах пан Уневич. Цей проект вирішив би проблему і Трускавця, і Стебника – це заасфальтувати дорогу, яка веде з Діброви через Стебник на Трускавець. Ця дорога обійшла би критичну зону, Трускавець скоротив би шлях, і Стебник був би у виграші, адже став би транзитною зоною до курорту. Але наразі ніхто в нас не мислить так глибоко і масштабно, тож на даний момент цей проект для реалізації є нереальним.
Але те, що є проблема «Полімінералу» – це факт, її не замовчують, вже знають, що є певні ділянки, де вже нічого не вдасться зробити. Була спроба мокрої консервації, але на якому етапі вона зараз – я не знаю.
Щодо «Нафтусі» і землетрусу. Я спілкувався з дуже цікавим фахівцем Олександром Готрою. Він працював свого часу керівником геологічної партії, яка прокладала свердловини до мінеральних джерел у Трускавці, зараз на пенсії. З його слів я зрозумів, що Трускавцю переживати немає чого. Бо як в`їжджати у Трускавець зі сторони Дрогобича, де починається лісок, то там є так званий гранітний поріг, який при будь-якому техногенному землетрусі забере на себе всі коливання і стане бар`єром між проблемами «Полімінералу» і Трускавця. Навіть при гіпотетичному землетрусі в 2-4 бали «Нафтусі» теоретично не мало би нічого загрожувати.
– Під час виборів ти був у групі підтримки Петра Старосольського, агітував за нього. Чи після виборів новий мер Стебника не пропонував тобі посаду, роботу, адже твої знання з PR-менеджменту знадобилися б місту? І що б ти порадив новій стебницькій владі як фахівець з паблік рилейшенз?
– Об`єктивно ми з паном Петром не в таких тісних стосунках, що він мав би мені щось пропонувати. На жаль, його команда не розуміє, що їм потрібна потужна медіапідтримка, потужна цілеспрямована політика у медіапросуванні. До речі, це стосується не лише Стебника, але і Трускавця. При всій повазі до Андрія Богдановича, робота його прес-служби потребує радикальних змін, тому що ця служба наразі йому «копає яму». Я не боюсь це сказати відкрито.
Щодо Стебницького міського голови, то йому необхідно змінити політику своїх виступів, порадитися з фахівцями, як будувати свої спічі. Він занадто відкрита людина, що думає, те говорить. Це з однієї сторони позитивна риса, а з іншої в політиці треба відчувати, яку інформацію подати, а яку ні, коли потрібно змовчати, коли не відкривати всі карти і так далі. Це мистецтво, якого треба вчитися, це ціла наука. Хоча відразу зазначу, що це не тільки проблема Стебницького міського голови, це проблема дуже багатьох міських голів.
Друге – у Стебнику потрібно створити свій інформаційний ресурс. У нас інформаційні ресурси є, я маю на увазі опозиційні, але вони заангажовані, радикально розкидані по своїх позиціях. А виваженого джерела інформації, яке могло би за короткий термін здобути довіру у населення і дати можливість самим робити висновки, немає. Поки цього не буде, міський голова Стебника програватиме в інформаційних війнах.
– На виборах 2015 року ти балотувався в депутати від «Самопомочі», але ця політична сила в Стебнику не здобула потужної підтримки виборців. Чому так сталося і чи не шкодуєш, що не потрапив у раду?
– Почну з кінця – не шкодую. Чому не підтримали «Самопоміч»? На це було багато і об’єктивних, і суб’єктивних причин. Чисто з етичних міркувань не хочу називати командні промахи, які призвели до поразки. Моя особиста кампанія зупинилася на половині шляху, я призупинив будь-які дії щодо самопіару.
Єдина варта уваги акція, яку ми зробили і яка більше принесла користі в плані проблеми статусу міста – це круглий стіл у школі № 18 з питань реорганізації міського самоврядування за участю депутата ВРУ від «Самопомочі» Любомира Зубача, одного з членів комітету по місцевому самоврядуванні. Хоча учасників круглого столу було небагато, та вийшла конструктивна розмова. Ті факти, які ми подали пану Любомиру про Стебник, він чітко розклав по поличках і задав ті запитання, які ми раніше собі не задавали. Одне з них – чи вартує нам взагалі починати роботу по відокремленню від Дрогобича? Чи ми виживемо, чи достатньо у нас ресурсів, інтелектуальних кадрів, щоб ми змогли потім місто штовхнути вперед?
Ми тут всі місцеві і в цьому плані заангажовані: «так, треба від`єднатися, ми прорвемося вперед!» і так далі. Але насправді, якщо об’єктивно глянути, то є дуже багато підводних каменів, які люди ззовні краще бачать, ніж ми зсередини.
Ця виборча кампанія для мене була досвідом, знайомством з новими людьми. Через програш не шкодую, бо відверто скажу, що я трошки розчарований роботою «Самопомочі». «Самопоміч» добре будує свій піар на верхах, але в них повна дезорганізація по роботі на місцях. На жаль.
– В раду пройшли різні політичні сили. Чи аналізував ти депутатський склад Стебницької міської ради VII скликання?
– Як не прикро це казати, та рада радикально не вплине на зміни в місті. Що мені не подобається – інтелектуальна якість депутатського корпусу нижча від попередніх скликань. У цьому не вина людей, виною є той поспіх, з якою формувалися списки, а також сама оця змішана виборча система (пропорційно-мажоритарна), яка до того ж настільки заплутана, що люди голосували за одних, а проходили абсолютно інші. Але сталося те, що сталося.
У Стебнику є своя еліта, але вона неяскрава і мало представлена у депутатському корпусі. Так що я міському голові можу тільки поспівчувати…
Спілкувався Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень