14 вересня місто Котермака вітало другого за вагою політичного в’язня країни Юрія Луценка, котрий приїхав представляти свою Ініціативу «ІІІ Республіка». Разом з ним презентувати у Дрогобичі громадський рух “Третя Українська Республіка” мали відомі українські політичні діячі, народні депутати України кількох попередніх скликань Тарас Стецьків і Володимир Філенко, які разом з ним організовують цей рух. Останній з певних причин не зміг приїхати в Дрогобич, а п. Стецьків мусив терміново відбути до Львова. Натомість, на виступі був присутній екс-глава Київської облдержадміністрації Євген Жовтяк.
«Третя Українська Республіка». Що воно таке?
Юрій Віталійович перебував у Дрогобичі з нагоди проведенні в місті першого регіонального семінару «Третя Ініціатива», на який з’їхалося пів України. Цьому в значній мірі сприяли дрогобичани Тарас Демко, Володимир Кондзьолка і Тарас Кучма, які представляли Рух “Третя Українська Республіка”. Обговорювалися питання щодо шляхів порозуміння місцевого самоврядування з громадою міста.
«Команда «Третьої Української Республіки» – це громадяни України, які відчувають свій обов’язок радикально змінити життя в нашій країні. Ми об’єднуємося, щоб відновити віру людей в те, що зміни можливі. Але на відміну від політичних партій ми вважаємо, що для цього треба змінити не тільки Януковича, але і систему, що породила його», – відзначив Юрій Луценко під час червневої прес-конференції у Львові, де аудиторія із захопленням слухала цього досвідченого державного мужа.
У Дрогобичі актовий зал Народного дому щиро вітав Юрія Віталійовича з перемогою над тоталітарним режимом Януковича. Вітальну промову виголосив також і заслужений юрист України, голова Львівської обласної громадської організації «Вибір» Павло Барнацький, який підкреслив, що ставка кожної політичної сили на свого представника (чи то громадського руху, чи політичної організації) змусить максимально задіяти їх власні ресурси – матеріальні, фінансові, людські. І головне, аби за лаштунками власних амбіцій не втрачалися реалістичні оцінки потенціалу й можливостей!
«…Дрогобич мав би вабити до себе іноземних туристів»
Зустріч з п. Луценком традиційно розпочалася із прес-конференції.
– У Дрогобичі я вдруге. Вперше перебував тут проїздом – виступав на мітингу. Сьогодні мав можливість прогулятися центром міста, побачити красу витвору рук українських митців – дерев’яну церкву Святого Юра. Беручи до уваги близькість до Трускавця та чудові архітектурні дерев’яні споруди старовинних церков, Дрогобич мав би вабити до себе туристів з усієї Європи, – поділився враженнями від міста Юрій Віталійович.
А далі перейшов до конкретики. Поразка Майдану, на думку п. Луценка, полягає насамперед у тому, що народ тоді голосував серцем за фігуру, а не розумом за програму і команду на чолі з лідером. За два з половиною роки я усвідомив, що не було під час Помаранчевої революції ні команди, ні чіткої програми. А згодом переконався, що не було й лідера. Тепер, як зауважив п. Юрій, ми повинні бути мудрішими, готуватися до виборів 2015-о року як не до кастингу фізичних осіб «лідер і опозиція», а як до вибору програми майбутнього. Майбутні кандидати на президентських виборах, що відбудуться у 2015-у році,мають чітко відповісти на питання виборців: «Як відновити справедливий суд, як налагодити конкурентну економіку, як забезпечити повноцінне самоврядування, аби воно не було таким жебрацьким, як сьогодні, як інвестувати в майбутньому медицину і освіту, як створити спільну для всіх українців культуру, аби бути гордим за неї?». І відповідь політиків має бути чіткою – не гаслами, а конкретними діями. Адже президента наймаємо ми – народ.
– Сьогодні ми маємо трьох кандидатів у президенти на волі і одного кандидата – у в’язниці. І до сих пір я не почув ні від кого з них – яка програма дій є у перший рік досягнення влади і хто буде командою виконавців цих дій? Як тільки я це почую – першим скажу, що у нас вимальовуються серйозні зміни в країні, і зроблю для покращення держави все, що вмію, – поділився з журналістами наболілим Юрій Віталійович. І додав, що сподівався, що нинішня влада випустить його на волю десь у жовтні місяці (у грудні цього року в колишнього політв’язня закінчувалося три четвертих відведеного йому режимом Януковича терміну) перед Вільнюським самітом, як «передоплатну монету» євроінтеграції. І спокійно собі читав книжки. Прочитав їх аж 306. На 307-ій вийшов на волю (мабуть, не даремно кажуть, що сім – це щасливе число).
«…Якщо не буде результату – в тебе не буде переговірника!»
– Я вийшов на волю завдяки майстерності переговорної групи президентів Кокса і Квасневського. Вони просто приїхали до Януковича і сказали, що у нас закінчується мандат Європи через два тижні. «Якщо у нас не буде результату – в тебе не буде переговірника. І не буде з ким торгуватися» – була відповідь Януковичу. Бо насправді Янукович – це ганстер, який взяв у заручники нас з Юлією Володимирівною, і торгувався нами з Європою. Але якщо нема з ким торгуватися – сенс торгів пропадає. Після цього мене попросили поїхати лікуватися до Польщі, щоб зробити прецедент для Юлії Тимошенко. Я зробив операції в Україні та Польщі. Лікування ж п. Тимошенко мовою влади звучить, як «тюремні канікули», в статусі ув’язненої. А, загалом, Юлія залишається головною фігурою внутрішньої та зовнішньої політики. – І попросив журналістів з розумінням поставитися до ситуації: мовляв не можу сказати більше, ніж розповів вам, бо це може нашкодити Юлії Володимирівні. Адже Тимошенко на сьогоднішній день формує порядок денний української опозиції.
Війна правлячої сім`ї з олігархами
Пана Юрія попросили прокоментувати відомий в народі вислів про те, що депутати є слугаминароду,а держслужбовці повинні дбати про добробут нації. На що п. Юрій відповів, що це вислів мети, до якої має прагнути Україна, але вона не відповідає реаліям сьогодення.
– Я чотири роки працював міністром внутрішніх справ. Занадто багато бачив, і занадто багато знаю. Не хочу бути песимістом, але Україна насправді за 20 років нічого не будує, а розкрадає спадок Радянського Союзу. Бо більшість владних політиків сповідує і використовує правила клептократичної (злодійської) держави. Суспільство вже змирилося з цим, що там нагорі можна красти мільярди. Заяви, факти з цього приводу, як не прикро, громадян нашої держави вже давно не дивують. Ми насправді живемо зараз у дещо перефарбованому в національний колір радянському бараку. Врадіївка, про яку так натхненно писали ЗМІ – це одна з ознак дефолту такої держави. Коли закінчилось те добро, що правлячі верхи та олігархічні клани крали (всі жили тоді у своїх розрізнених «світах») – то ті почали тиснути на середняків (це називається війна правлячої сім’ї з олігархами), а ті в свою чергу – ще на нижчих. І результатом цієї «тисняви» є збройні напади бандитів та міліціонерів на мирне населення країни. Тобто угода про безпечне існування у цій клептократичній державі закінчилася! Так, погоджуюсь, – звернувся до ЗМІ лідер колишньої «Народної самооборони», що це жорстокий висновок з мого боку. Але сьогодні країна, яка хоче мати перспективи у майбутньому, повинна думати про радикальне перезаснування держави.
– У чому воно полягає? – зацікавились газетярі
– У тому, аби ми всі разом домовились про радикальні зміни в державі. У цьому саме й полягає ідея «Третьої Української Республіки». Ми мали Українську народну республіку, мали Країну Рад (яка є не що інше, як перефарбована нумерація тієї республіки, у якій ми живемо). Зараз маємо можливість вперше в нашій історії створити правову державу – комфортну для всіх. І у нас є такі шанси, що носять назву євроінтеграція. Це свого роду є Брамою часу, яка відчиняється раз в сто років. І якщо вчасно не зробити крок їй назустріч – Брама часу зачиниться. І ми не зможемо розпочати європейський процес. І розпочати його не може сьогоднішній Президент Віктор Янукович, не може народний депутат, чи держслужбовець. Цей процес повинні розпочати всі ми. Сьогодні 80 відсотків українців незадоволені діяльністю Януковича. Більшість з цих, що задоволені правлінням Януковича, ненавидять Українську державу (т.зв. «совки» по виборах та антиукраїнці за значенням) , але голосують за неї на виборах президента та Верховної Ради України. І для тих 80-и відсотків людей, які хочуть змінити правила гри у цій державі, євроінтеграція дасть такий шанс. Треба йти до змін тим шляхом, яким свого часу йшли Польща, Болгарія, Словаччина, Румунія. Підписання угоди «Третьої Української Республіки» змінює вектор – нарешті побудувати ту державу, до якої прагнули, яку намагались побудувати ще у 17-у ст.-і.
Я не люблю політиків-популістів, які панують в Галичині та Донбасі і шукають винних – жидів, москалів,націоналістів, фашистів… Кого завгодно – тільки не себе. Бо кожен винен у тому, що ми немаємо зараз тієї держави, до якої прагнули століттями. І я, Луценко, винен більш за всіх, бо був тоді при владі. І за це прошу в народу пробачення.
«…Колись судді також були кривими, але мали щось Боже в голові»
– Якби могли подивитись у вічі судді Кирєєву, що могли б йому сказати?
– Я дивився у вічі судді Вовку. Це Юлії дали якогось «цуцика», у якого в очах крім «баксів» нічого більше побачити неможливо.
Мій був – справжній «вовчара»! І ті, хто мене засудили, і я, розуміли одне: вони більше бояться моїх виступів, аніж я боюся їхніх вироків! Суддя змушений був посадити мене до цюпи, аби не сісти самому! Як це так? Екс-міністра внутрішніх справ України судили за незаконне святкування Дня міліції, котре передбачене Законом?! І на цьому дійстві був присутній Президент, генпрокурор, депутати, тощо. Та прикметним є те, що судив мене суддя, у якого були незакритими дві кримінальні справи, порушені міліцією за часів мого міністерства. Зі 140-а свідків, які мали б свідчити проти мене, покази дав лише один. І проти цих показів я мав «залізобетонне» алібі, котре доводить мою невинність. Це ж треба вдуматися в глибину нісенітниці з огляду цієї справи!
І сидів я в камері смертників, де по сусідству відбував покарання ув’язнений, якого звинуватили у вбивстві двох міліціонерів! Мені було настільки шкода цієї системи державного правління, яку знову повернули у комуністичне минуле (в «лайно» сталінізму), що я подумав собі: в майбутньому новий персонал системи органів правопорядку в державі ми маємо пропускати через детектор брехні. Бо вони мають справу з людськими долями.
У Переяславі-Хмельницькому, що під Києвом, є старовинна Михайлівська церква. Біля її входу вмурована плита полкового судді, котрий на схилі літ розкаявся за несправедливість своїх вироків, і заповів покласти себе на поріг церкви, аби на нього всі ступали. І тоді судді були «кривими», але на відміну від нинішніх, у них все-таки щось Боже було в голові.
«…Статус господаря в сім`ї мій пес «профукав»…»
– Коли Вас арештували, ви вигулювали свого собаку. Якою є його доля сьогодні? – пожартував один з присутніх газетярів?
– Придбав я собі в Донецьку пса (мішаної бійцівської породи дога з мастіфом, виведеної для того, аби ходити на полювання на ягуара), бо вирішив, що бодай хтось у сім’ї має бути з Донецька, – віджартувався п. Луценко. – Виріс завдовжки, як оцей стіл (показав на стіл, за яким сидів), і важить близько 70-и кілограм. З часом він впізнав мене, а згодом зрозумів, що статус господаря в сім’ї «профукав».
– Зараз багато говорять про асоціацію з Європою , тож який є шанс України увійти в двері омріяної вами європейської інтеграції? – поцікавився в. о. редактора «Нафтовик Борислава» Петро Магур.
– Шанс залежить від нас. В принципі Європа до цього готова. І Україна також. Каменем спотикання до цього шляху є ув’язнення Юлії Тимошенко. ІІІ Республіка прийняла з цього приводу таке рішення: не чекати мовчки, чим завершаться переговори українських політиків з європейськими, а самими активно втручатися в ці переговори. Це наше громадянське право. – Завершив своє спілкування з журналістами Юрій Віталійович. І ці ж слова він говорив на зустрічі з мешканцями Дрогобича.
А їх зібралося в цей день чимало. Кожен хотів побачити лідера «Народної самооборони», послухати про засади «Третьої Української Республіки»
Україна в контексті Техасу
Цілком слушно та влучно зауважив Юрій Луценко про те, що йти в Європу хоче і влада, і опозиція. Тільки причини, які спонукають їх до цього дуже різні. Якщо Янукович розглядає євроінтеграцію, як парасолю над своїм правом грабувати Україну (мовляв, грабувати нашу державу мають право не інші держави, не київські, чи донецькі, а тільки «межигірські»). Аби навіть той же Кремль не зазіхав на їхнє право «вкраяти» собі ласі шматки України. І додав, що цей факт нагадує йому першоконституційні засади штату Техас: «грабувати Техас мають право тільки техасці!». Євроінтеграція для опозиції – це насамперед право долучитися до загальнолюдських цінностей, норм та засад моралі. А вже потім – до засад демократії та юридичного права. На розсуд п. Луценка, немає кращого методу забезпечити позитив Вільнюського процесу, як продемонструвати суспільством свій євровибір.
– Я вважаю, що нам не вистачає дуже важливого (усвідомлення прийшло до мене після відвідин офісу канцлера Федеративної республіки Німеччини, після зустрічі з британськими, французькими та польськими політиками ) – зрозуміти, що ми, українці, підписуємо угоду не з гангстером Януковичем, а з Європою. – підкреслив Юрій Віталійович. – Ми ще маленька організація, яка знайшла можливість у Києві провести свою першу акцію«Євротур». Під час акції «Я обираю Європу» ми плануємо прикрасити Київ так розмаїто, як це було під час Майдану. Бо в цей день ми будемо визначати майбутнє своєї країни. І не думатимемо так, як хоче Арсеній Яценюк, чи Віталій Кличко, або Олег Тягнибок, -а так, як маємо думати ми самі, – відзначив п. Луценко. І одразу ж привів приклад євромінусу: якщо Євросоюз заборонить у харчовій промисловості використовувати дешеве неякісне пальмове масло, то одразу ж подорожчає масло коров’яче. Але у цьому є й свої плюси: воно буде дорогим, зате стовідсотково якісним.
Знову наступили на одні й ті ж граблі
Грамотний та чіткий виступ духовно зблизив людей до лідера «Третьої Української Республіки» настільки, що вони довірили йому свій найбільший політичний «промах», коли вкотре наступили на одні й ті ж граблі. Як заявила в актовому залі Народного дому під час спілкування з Юрієм Луценком одна поважана дрогобичанка: «Ми, дрогобичани, свого часу обрали лідером нинішнього нардепа Романа Ілика, який сьогодні нічого для дрогобичан не робить, а не Павла Барнацького, який насправді відстоює наші інтереси у різних державних інстанціях». І її підтримали чимало дрогобичан. Фото цієї жінки пропонуємо увазі наших читачів.
То кого ж з кандидатів від опозиції все-таки підтримуватиме лідер «Третьої Української Республіки»?
А як же бути з єдиним кандидатом від опозиції? – запитаєте ви. І матимете рацію. Погодьмося, доволі слушною є думка про те, що лідери опозиції Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок та Володимир Кличко у своїх суперечках не можуть дійти згоди щодо формату участі у майбутніх президентських перегонах. Тож для усіх було б краще, аби на майбутніх виборах Президента України, врахували б думку народу. І обрали б того, кого хоче бачити саме народ, а не політичні партії. Для вирішення цієї проблеми Юрій Луценко запропонував два шляхи. Перший – провести широке опитування населення і з’ясувати, кого саме українці хотіли б бачити на чолі держави? У цьому випадку Луценко заявив, що готовий взяти на себе роль посередника, або медіатора між опозицією та виборцями. Другий – механізм «проведення праймеріз в базових із соціологічної точки зору областях України». Тобто попередніх виборів, під час яких визначитися з найбільш рейтинговим лідером від опозиції. Як наголосив Юрій Луценко, праймеріз потрібен для того, щоб люди почули позиції не лідерів, а команд лідерів, і визначилися, яку команду вони хочуть підтримати. На думку лідера «Третьої Української Республіки», вже до наступного літа можна мати розгорнуту картину із загальнонаціональною довірою до певного кандидата.
Вікторія Лишик
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень