Василь Веклич – пенсіонер, інвалід, трускавчанин, мешканець вулиці Сагайдачної. Його обурює несправедливість та неправда, тому одного разу він дописав одну літеру на логотипі газети «Голос ради» і наполегливо просив його сфотографувати з цим написом.
Пан Василь – не з тих, хто буде миритися із безладом. Тому він запросив кореспондента на виїзд, аби розказати, що ж завдає неспокою йому та іншим мешканцям будинку № 12.
– Подивіться на цей паркан. Ну хіба так може бути? Він же зогнив, а той наш сусід, який його встановлював, не ремонтує, а тільки носить із смітника старі двері та дошки і робить посміховище біля будинку. Або розгородити цю територію повністю, щоб діти мали де гратися, або ж поставити замість цього старого паркана новий! – не може змиритися з непривабливим виглядом прибудинкової території пан Веклич.
– А в якому стані ліс! Всім байдуже, всі смітять, а прибирати нікому! – озвучує ще одну проблему пан Василь. 
Показує він і саморобний «шлагбаум», встановлений одним із мешканців будинку, щоб ніхто не міг поставити автомобіль.
– Для чого ж тут призначена ця «кишеня»? Та для машин! А що є зараз? Невідомо навіщо загородили тут місце. Де естетика, врешті-решт?
Пан Василь запрошує кореспондента до під’їзду, в якому мешкає. Хоча порівняно з іншими під`їздами будинків-хрущовок на вулиці Сагайдачного цей далеко не найгірший, та Василю Векличу хочеться, аби лад був ідеальний.
– На першому поверсі сусід сам облаштував під`їзд, за свої кошти, побілив, помалював. Всі так зробити не можуть. Але ж ЖЕК у нас гроші бере. А з що? Пан Ткаченко обіцяв, що все нам тут зроблять – і двері відремонтують, і все побілять, полагодять, що все буде чисто та прибрано. Квартплат зросла, а нічого ж не робиться. За що ми платимо? Я як казав, що не буду платити більше, бо не визнаю цього підвищення тарифів, так і роблю. А вони на мене в суд подають. То де правда? Порядку нема, а гроші їм плати. За що? – обурюється пенсіонер.
Звичайно, пан Василь Веклич не може зрозуміти того, що від керівника КП «Трускавецьжитло» насправді не все залежить. Що коштів, які сплачують мешканці, явно замало, аби довести до ладу кожен житловий будинок. Що міська влада Трускавця воліє швидше новий автобус купити, кабінети мерії відремонтувати чи премії чиновникам призначити, ніж допомогти комунальникам із коштами. КП «Трускавецьжитло» опинилося в скрутній ситуації, бо через протести мешканців у 2012 році тарифи не вдалося підняти до економічно обґрунтованих, а обіцяної допомоги від влади міста не поступило та й навряд чи поступить.
Та хіба такі нюанси цікавлять пана Веклича, який є уособленням п’яти тисяч таких самих простих пенсіонерів, як і він самий? Ні, звичайно. Людям головне, щоб був порядок і на вулицях, і біля будинків, і в під`їздах. Мислення, яке закладалося роками, не так просто переламати одним наскоком заїжджого варяга. Тому дотувати комунальні підприємства варто хоча б тому, що вони найближче до людей. Адже до кого мешканці звертаються в першу чергу, коли труба потече, коли дах протікає, коли не працює кран чи сталася якась інша поломка? Звичайно ж, до ЖЕКу.
Старий підігнилий паркан легко розібрати, та от хто постановить новий чи облагородить територію? Зробити ремонт під`їзду можна силами всіх мешканців, але реально об`єднати всіх його мешканців заради цієї мети, зібрати кошти та реалізувати ідею не так просто, як здається на перший погляд. Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), які вже понад десять років створюються у Трускавці, часто не готові виконувати свої функції з банальної причини – брак кадрів, брак організаторів, брак талановитих управлінців-менеджерів, які готові не тільки заробляти, а й інвестувати у те, що спільне. Одна з причин цього явища – брак довіри один до одного, небажання вийти з ініціативою за межі власної квартири, слідування принципу «Моя хата скраю».
Пан Василь Веклич багато пережив на своєму віку. Каже, що служив у Німеччині і добре пам’ятає тривожні події часу спорудження Берлінської стіни. Вболіває за долю України та непокоїться її майбутнім. «Мені багато не треба – символічний шматочок хліба та горнятко води», – каже. Та попри це не може спокійно дивитися на непорядок, який, на жаль, є не тільки за вікном чи дверима квартири, але і у всьому місті, у всій державі.
«Все починається в житті з малого: з зернинки хліб, з промінчика зоря», – такі були вступні слова у радянському Букварі. І з малого похиленого паркана, облуплених стін і бетонної підлоги з глибокими ямами починається великий БЕЗЛАД.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень