/Ненависть до українського як критерій вибору/
Минає 27 років, коли в карцері табору ВС-389/36 Пермської області в ніч із 3 на 4 вересня помер Василь Стус, вдруге арештований у травні 1980 року і засуджений до десятирічного ув’язнення та п’яти років заслання. Незважаючи на протести і відмови Стуса, на суді був присутній призначений КДБ захисником адвокат Медведчук, який у своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують на покарання…
Відбувся суд-фарс у присутності «спецпубліки». «Кати! Ви мені й останнього слова не дали сказати!» — вигукнув Стус.
Останнє побачення з рідними — весна 1981-го, а 1983 рік Стус провів у камері-одиночці. Василь знав, за що його катували — про те він писав 18.07.1976 р. у заяві до Президії Верховного Совєта СРСР: («Ведь я украинский патриот, а с такой атрибуцией мне гарантирована пожизненная опека сыскных служб».
Перечитав я збірник Стуса «Листи до сина». Лейтмотив: «Дорогий сину!., знай, що Твій батько віддав усе життя, аби людям жилося краще — всім людям, на всій землі. І рости чесним, а не яловим хахлом… Научися саморозцвітання і мерехтіти радістю навчись »…
Мене вражає вміння Василя декількома словами показати суть людини, її нутро: «Іноді видається, що діячі нашої культури роблять даремну справу. Вони співають, коли дерево, на якому вони сидять, ритмічно здригається од сокири. Як можна розуміти їх спокій?… коли мусить бути гнів, і гнів, і гнів!.. Павлич-ко — це ж тільки плач і нічого більше… Культ бездарних яворівських, їхній час, їхня година».
Думка про те, за кого би голосував сьогодні Стус, виникла в мене, коли прочитав вислів дворічної давнини львівської письменниці Ірини Калинець – політв’язня радянських часів: Стус «був би прикладом для нас: виступив проти табачниківства, паплюження Голодомору, мови, культури, історії». Від себе доповню, що підтримав би героїзацію Шухевича і Бандери, єдину помісну українську православну церкву, єдину державну мову, примирення вояків Червоної Армії і УПА, протистояв би осквернителям Мазепи.
Ще замислився, прочитавши статтю Олександри Тамкової в «Експресі»: «Як відомо, Володимира Сацюка з Віктором Медведчуком пов’язують давні стосунки. Зокрема, за однією з версій, у справі отруєння кандидата в президенти Ющенка, саме Сацюк спотворив обличчя Віктора Андрійовича діоксином — на замовлення Медведчука». Чи не тому Медведчук запевняв у 2004 році, що Ющенко ніколи не стане Президентом ? Після звинуваченого «захисту» Стуса, темників «сірого кардинала» за президентства Кучми, кумівства з недругом України версія про отруєння кандидата в президенти цілком логічна…
Отож я дійшов висновку, що Стус підтримав би Ющенка і тих патріотів, що залишилися з ним. Письменник-філософ Євген Сверстюк (йому я вірю, як собі) сказав про Стуса: «Лише час від часу Бог посилає таких людей — світлі промені очищення і надії, інакше світ задихнувся б у ненависті й самознищенні». І про Ющенка: «Очевидно, багато ворогів у Ющенка — не за його м’ягкість, а за твердість у постановці стратегічних національних питань, і до ворогів різних категорій».
Здається, що Драчу, Пав-личку, Яворівському завжди до вподоби ті політичні сили, які формують владу (КПРС, ПР, БЮТ-КОД) та розколюють суспільство. Та не тільки їм. Іван Гель у березні 2009-го назвав кілька прізвищ із величезної шеренги зрадників-«тушок»: «Перевертні – Яворівський, Стретович, Кармазін, Мовчан, Тарасюк, Коваль, Черноволенко, Косів, Давимука, Шкіль, Стецьків». Був би живий, Іван Гель і сьогодні поповнив би цей список новими прізвищами — геращенки, наливайченки, парубії, інші перебіжчики, які з корисливих інтересів завжди готові на нові «тушкування».
Часткову відповідь на все це находжу в Стуса: «Київ — це набір холуїв від літератури, обозних маркітанток естетики, які на національній трагедії шиють собі розмальовані шаровари блазнів-танцюристів, що на трупі України витанцьовують хвацького гопака. Введена в систему держави, інтелігенція не чує жодного обов’язку перед народом, який так і не забув індивідуального обличчя».
Я впевнений, що Союз патріотичних сил «Наша Україна» підтримають Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Оксана Забужко… Підтримає, мабуть, і мій земляк Левко Лук’яненко, який свого часу клюнув на «Юлину макуху», та, відчуваю, — виправився. Це ж про нього Стус писав: «Левкові, звичайно, я дав оцінку як людині, свято відданій ідеалам гуманізму, добра й справедливості».
Підтримають і мислячі українці, які не піддаються маніпуляціям і розуміють, що лідер «Нашої України», як писав Вахтанг Кіпіані, — носій козацької національної ідеї; він ніколи не ділитиме людей на «східняків», «бандерівців», на україномовних і російськомовних; він шанує в сім’ї народні традиції, поважає древні звички свого народу; він ніколи не сквернословить матом, «фєнєй» і не назве свій народ «козлами»; він єдиний із політиків знає, хто такий Василь Стус, чим знаменитий Іван Світличний, що зробила в житті Алла Горська і як загинув Валерій Марченко; він слухає Тараса Петриненка, «ВВ», «Кому вниз», «Океан Ельзи », « Гайдамаків»…; він був найуспішнішим головою Національного банку України і Прем’єр-міністром, його ненавидять ті, хто ненавидить і обманює всіх нас. Упевнений, що Василь Стус голосував би тільки за Союз патріотичних сил «Наша Україна».
Олександр Рачек, газета «Україна молода»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень