Хто Ви, пане Гук?

25.10.2012 | Filed under: Публікації

Частина перша

Сьогодні народ втомився від гасел, закликів, яскравих білбордів. Виборці хочуть глибше пізнати того, за кого голосуватимуть. Хочуть зрозуміти, хто він такий, і як буде поводитись ставши народним обранцем.

Метою цього дослідження є, опираючись на відкриті джерела інформації, максимальне висвітлення біографій і діяльності, потенційних кандидатів у народні депутати.

Таке дослідження, ще декілька років було би неможливе, бо багато подій та документів часів розвалу Союзу і становлення незалежної України були закриті від громадськості. Сьогодні СБУ частково відкриває архіви КДБ, історики друкуючи статті та книги, оприлюднюють незнані широкому загалу матеріали. Опираючись на них спробуємо побачити, те що раніше нам було недоступним.

Вже близько десяти років на Дрогобиччині майорить постать Миколи Гука, морського офіцера, міського голови Дрогобича і тепер потенційного кандидата в народні депутати.

Біографічна довідка з сайту “ЗІК”:

Микола Гук ( надалі М.Г.) народився 13 травня 1960 р. у с. Лішня Дрогобицького району Львівської області. Працював автослюсарем в Дрогобицькому управлінні механізації будівництва № 5. Після служби в армії вступив на факультет журналістики Львівського вищого військового політичного училища. Після його закінчення був скерований на Чорноморський флот, де проходив службу. Згодом служив служив у міністерстві оборони України, обіймав посаду редактора відділу газети «Флот України».

Завжди пам’ятав гірку долю своїх батьків, репресованих і висланих в м. Губаху (Російська Федерація), і свого народу. За таку позицію був двічі звільнений зі служби і ще тричі знятий з посад. Але жодного разу про це не жалкував. У травні 1989 р. ініціював створення Севастопольського товариства української мови ім. Т. Шевченка. У серпні 1991 р. брав участь у першому з’їзді Спілки офіцерів України. Після відмови вийти з організації та засудити її діяльність, командуванням Чорноморського флоту за «антикомуністичну та антиконституційну» діяльність був звільнений з лав збройних сил СРСР. Після провалу путчу ГКЧП на службі поновлений. У січні 1992 р. за прийняття присяги на вірність Україні удруге звільнений зі служби.

Заснував газету «Дзвін Севастополя» і українське видавництво, організовував у м. Севастополі перші українські школи і парафії. Балотувався до Верховної Ради України від Дрогобицького виборчого округу в 2002 р. і посів друге місце. У березні 2006 р. обраний міським головою Дрогобича.

Член Головної ради ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, член Головного проводу КУН. Лауреат премії ім. Д.Нитченка (2002 р.) та Золотої премії Є.Далас (2003 р.) [2].

Кинувши погляд на таку довідку, можна побачити що, значна частина біографії, а це період з 1978 року по травень 1989 року ледь позначена декількома рядками і рясніє білими плямами, з яких зрозуміти вчинки М.Г. та мотивацію не можливо. Спробуємо в хронологічному порядку відтворити за доступними матеріалами що відбувалось у вказаний час.

Дрогобицький журналіст Орест Лещишин в своєму нарисі про М.Г вказує наступне, – “ще в далекому 1977 році Микола Гук, учень 10-А класу СШ № 5 виступив на випускному вечорі і на прикладі своєї репресованої матері затаврував комуністичний режим. А це, зверніть увагу, – період брєжнєвського застою. Тут вам і мужність, і принциповість, і романтизм… “ (Орест Лещишин “Нарис про Миколу Гука”) [1].

Невже, це могло непоміченим повз увагу КДБ?

Руслан Забілий, Директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” (Львів) у статті: ”Як КГБ “перевиховував” колишніх повстанців” відмічає, що спецслужба змушена була визнати, що в 1976 р. КДБ на Львівщині зафіксував 18 антирадянських проявів у молодіжному середовищі, а за два наступні роки їх стало вже 54, всього за 1976-1980 рр. – 211. Тому на облік були поставлені всі студенти із сімей бандерівців. Фіксувалися націоналістичні “висловлювання”, поширення серед молоді “ідейно шкідливої літератури”. Проте кількість студентів із оунівських сімей зростала: в 1981 р. у львівських вишах та Дрогобицькому педінституті їх нараховувалося понад 170. Спецслужба застосовувала всі механізми, які мала у своєму розпорядженні, втручалася у будь-яку сферу життя тих, хто потрапив у її поле зору.

В 1981 році для роботи із колишніми повстанцями використовувалися 1362 агенти, з них 373 із числа колишніх підпільників, а 989 – із близького оточення винуватців антирадянських проявів. [13].

Припущення: Антирадянський виступ М.Г. не міг пройти повз увагу КДБ. Скоріш за все дорога у ВУЗ такому випускнику була закрита і він вимушений був піти працювати простим робітником, а потім на службу в армію.

До війська М.Г. був призваний по досягненні ним 18 років, тобто у 1978 році. Тривалість військової служби в ті часи складала, — 2 роки у сухопутних військах і 3 роки на флоті. У біографії М.Г. вказує що до Львівського політучилища він вступив після закінчення служби в армії і закінчив його у 1983 році. Термін навчання у політучилищі – 4 роки. Отже, М.Г. вступив до училища під час проходження строкової служби у 1979 році.

Довідка: Львовское высшее военно-политическое училище — Училище осуществляло подготовку офицеров по специальностям: «культурно-просветительная работа» и «военная журналистика» для всех видов, родов войск (сил) вооруженных сил СССР. Срок обучения 4 года. По окончании училища присваивалось воинское звание лейтенанта, квалификация офицера с высшим военно-политическим образованием и вручался диплом общесоюзного образца. В военно-политические училища принимались военнослужащие срочной и сверхсрочной службы, выпускники суворовских и нахимовских училищ, прапорщики и мичманы, а также гражданская молодёжь из числа членов и кандидатов в члены КПСС и комсомольцев, рекомендуемых политорганом или районным (городским) комитетом ВЛКСМ проявивших желание и годных по состоянию здоровья для службы в ВС СССР. Вікіпедія [3].

Отже, у 1977 році -публічний антирадянський виступ, у 1979 — вступ до політучилища з метою одержати військово-політичну освіту, тобто стати політпрацівником.

Чи самостійно вирішив син репресованих стати комуністичним функціонером, поповнити лави тих, хто гнобив його батьків, чи до цього приклалася рука КДБ?

Для вступу до училища необхідно мати рекомендацію політорганів.

Припущення: Особа, яка публічно заявляла про свою опозиційність до радянської влади немала жодних шансів отримати таку рекомендацію. ЇЇ могла отримати людина, яка дала згоду на співпрацю з КДБ. В такому випадку з неї знімали ярлик неблагонадійності, і надавали сприяння. КДБ добивалось від завербованого не тільки агентурної співпраці, а й формування його ідейною людиною. Про це свідчить витяг з Наказу голови КДБ від 4 липня 1983 року за №140 “О введении в действие Положения об агентурном аппарате и доверенных лицах органов государственной безопасности СССР”: “Особое внимание уделяется воспитанию агентов, мировоззрение которых складывалось или находится под влиянием классово-чуждой идеологии, а также выполняющих задания в обстановке непосредственного соприкосновения с противником. Первоочередная задача воспитания агентов, завербованных с использованием компрометирующих материалов или на основе личной заинтересованности, состоит в переводе их сотрудничества на идейно-политическую основу.” [9]. Вступ до політучилища дуже підходить під виконання цього пункту наказу.

Вербування в агенти КДБ в армії є поширеним методом. Подібний факт у своїй біографії описує Олег Тягнибок: “Особіст, який там служив — старший лейтенант Пєршин — шпик, раз мене підкликав і сказав: “Ти ж розумієш — в мене одні вуха й одні очі”. Підсовував мені листочок, щоб я підписав і став “сєкрєтним сатрудніком” — доносити, що в батареї робиться….Він мене переслідував постійно. Після того, як я відмовився, він кричав: “Я тебя отправлю в ЗабВО. А твого начальник а в пехоту переведу”. ЗабВО – це забайкальський воєнний округ. Зрештою, його самого перевели в інше місце. Я щасливий, що нічого не підписував і на співпрацю не пішов” [8].

Частина друга

В 1983 році М.Г. закінчує Львівське військово-політичне училище, отримує військово-політичну освіту за спеціальністю військовий журналіст. Наявність політичної освіти вимагає членства в КПРС. М.Г. не згадує про те що він був в лавах КПРС.

 Про його партійне минуле можна дізнатись з книги Анатолія Данілова “Український флот: біля джерел відродження”:5 сеpпня (1991 року- авт.) на паpтійних збоpах упpавління учбового загону його (М.Г. -авт.) виключили з паpтії за “попытку оpганизации националистических Вооpуженных Сил Укpаины”. Командувач ЧФ адміpал М.Хpонопуло підписав подання на ім’я міністpа обоpони СРСР пpо достpокове звільнення капітан-лейтенанта М.Гука в запас “за антипаpтийную и антиконституционную деятельность”. Але поки подання дійшло до Москви, відбувся заколот ГКЧП (ДКHС).[7]

Отже, до 5 серпня 1991 року М.Г. був членом КПРС.

Чим займався М.Г. після закінчення політучилища і які задачі стояли перед військовими журналістами?

 Главная задача военной прессы состояла в «пропаганде марксистско-ленинской теории, политики Коммунистической партии, решений ЦК КПСС, военной присяги и уставов… Мы были нужны – для оболванивания солдат и матросов в духе идеологии правящей партии. Нас не учили врать. Нас учили не говорить всю правду». Д.Сабітов, Стаття “Журналист в военной точке: термины, термины, термины…” [4].

У 1983 році М.Г. одержав скерування на службу на флот у Севастополь.

 Проходження служби М.Г. в Севастополі- 1983-1986 та 1988-1992 – відповідний секретар газети «Вымпел» 7-го навчального загону Чорноморського флоту; 1986-1988 – кореспондент газети «Флаг Родины» Чорноморського флоту; 1992-1994 – старший офіцер Соціально-психологічного управління Міністерства оборони України; 1994-1995 – редактор відділу газети ВМС України «Флот України»[11].

Як проходило скерування на службу для українців можна дізнатись з наступного джерела:

 Вооруженные Силы Советского Союза на 55% состояли из офицеров, которых „давала” Российская Федерация, 38%—Украина, 5% офицеров были не из словян, и 2-3% было белорусов. Если брать по офицерам, то это, фактически, были русско-украинские Вооруженные Силы. Не существовало части или роты, где не было бы офицеров-украинцев. А, например, в Закавказком военном округе 55% офицеров составляли офицеры — выходцы из Украины, а в Забайкальском и Среднеазиатском — 60-65%.

 — А на Северном и Тихоокеанском флотах?

 — До 45%. На Черноморском флоте офицеры-украинцы составляли примерно 20%.

 — Умышленно так делалось?

 Да, это делалось специально, была инструкция ЦК КПСС по кадровому вопросу. До 1982 года ограничения касались офицеров украинского происхождения. Сейчас я это уже знаю, а раньше не имел соответствующего допуска к документам. Так вот, начиная с 1982 года под ограничения начали попадать уже и выходцы из Украины, независимо от национальности. Потому как в Москве прочитали, что среди основоположников украинского национализма — Михновского, Донцова и Ефремова —только Михновский был украинцем.” В. Махно: «В 1992 году был период, когда командование Черноморского флота готовило флот к принятию украинской приcяги»[6].

Висновок: скерування офіцерів-українців для проходження служби на території України, особливо на флоті, з 1982 року різко обмежувалась.

Припущення: Необхідно мати вагому причину, щоб отримати таке скерування у Севастополь.

З 1989 року процес розвалу Радянського Союзу набував обертів. В статті “Спроби протидії КДБ УРСР становленню та функціонуванню Народного руху за перебудову”відмічено, що за умов, що склалися наприкінці літа 1989 р., колегія КДБ УРСР закликала особовий склад «активно вчитися працювати по-новому, напрацьовувати сучасні концепції організації боротьби з націоналістично та екстремістські налаштованими особами: ширше залучати гласні форми чекістської роботи, уміло поєднувати оперативні та політичні методи боротьби, оперативно застосовувати гласні й негласні форми профілактичного впливу на політично незрілих правопорушників»[12].

На прикладі становлення трускавецького Руху можна показати, що однією з форм боротьби з націоналістами було впровадження кадрових і таємних співробітників до керівних органів громадсько-політичних рухів з метою контролю та впливу на їх діяльність.

 Віктор Бурлаков, що пройшов шлях від організатора Трускавецького Руху до заступника центрального проводу Руху, виявився кадровим офіцером КДБ, якого потім вивели з під прикриття і він очолив структуру із захисту державності, щось на зразок п’ятого управління КДБ, політичної контррозвідки.

 Інтернет сторінка “Версії” про це так писала:«Особую пикантность и специфический аромат всему этому придавал тот факт, что как раз в это время руководителем секретариата Руха был, как оказалось, кадровый офицер СБУ Виктор Бурлаков. В конце лета 1992-го, после успешного завершения операции прикрытия своих хозяев, его забрали на генеральскую должность в центральный аппарат СБУ. Евгений Кириллович умел ценить кадры..».[14]

 Євген Марчук, в інтерв’ю “Українському журналу” на запитання журналіста :”Тоді до СБУ набрали людей переважно з КГБ?”, відповів,-

 Так, переважно з КГБ, ззовні було небагато людей. А потім за підтримки Комісії та Кравчука створили структуру із захисту державності, щось на зразок 5 Управління. І якусь частину людей довелось взяти з КГБ. Вони нормальні люди, і щоб зняти підозру до людей з нового підрозділу, які попередньо були в 5 Управлінні (адже не усі в 5 Управлінні займались репресіями), я запропонував на посаду начальника цього управління Віктора Бурлакова.

 Це був шок для багатьох, але Кравчук підтримав мою ідею. Бурлаков був одним із заступників Руху і запідозрити його в антиукраїнських поглядах було важко.»[15]

 Можна припустити, що подібні методи впровадження агентів КДБ застосовувались не тільки в Західній Україні, а й по цілій Україні.

В період з 1989 року в Севастополі почався процес формування українського флоту і боротьби України з Росією за володіння Кримом.

Це підтверджує потужна підкилимна боротьба між проросійськими кадебістами, і тими працівниками КДБ що стали на українську сторону.

В книзі Сергія Горбачева “Феномен адмирала Касатонова” про цей період зокрема говориться:

В руках СНБУ оказались архивы, хранящие не только бесценные исторические материалы, но и документы текущей работы, агентурные досье, способные взорвать любое общество. Агентурные дела и картотеки оказались в руках “чекистов”, в одночасье принявших “новую веру”. Из наследников традиций чекистов дзержинской закалки они перевоплотились в продолжателей традиций тех, кого в Западной Украине в течение десяти послевоенных лет отлавливали войска НКВД– МГБ, кого “андроповцы” отправляли не в столь отдаленные места лишь за значок – трезуб и желто-голубую ленточку. Для многих из сотрудников бывшего КГБ Украины этот процесс был абсолютно безболезнен.

 “На момент декабря, “оторвавшись” от Москвы и не подчиняясь до этого Киеву, полторы сотни флотских чекистов, возглавляемых контр-адмиралом Михаилом Ивановичем Прокопчуком, как принято говорить, сделали свой выбор. Он был определен “пикантностью” ситуации и основывался, по-видимому, в значительной мере на личной мотивации особистов, безусловно, обладающих более полной информацией, чем “простые смертные” черноморцы. И выбор этот был направлен, как это многим показалось очень странным, совсем не в “черноморскую” сторону, они избрали нового “хозяина” – Службу национальной безопасности Украины. Портрет “железного Феликса” люди, обладающие “холодным умом, горячим сердцем и чистыми руками сменили на лик Мазепы.

Прошло лишь два месяца с момента начала активной борьбы за сохранение Черноморского флота, но это время “эффективно” использовалось особистами, которые шли в авангарде процесса формирования кадровой базы зарождающихся ВМС Украины. Немудрено: контрразведчики, как никто другой, знали людей, их сильные и слабые стороны.

 Естественно, их деятельность вызвала соответствующую реакцию со стороны командования ЧФ, направившего в Москву докладную записку, в которой наряду с анализом сложившейся ситуации предлагался ряд мер, направленных на определение статуса и регламентацию работы флотских контрразведчиков.

 В записке, в частности, говорилось о том, что фактически контрразведка Черноморского флота стала действовать против его командования. Обстановка на флоте в целом значительно обострилась с передачей в подчинение Украине бывших особых отделов, а также военной прокуратуры и военного трибунала. За деятельностью командования флота, командиров соединений и частей установлены тотальная слежка, прослушивание телефонных разговоров, просмотр переписки, собирание компромата с немедленным докладом в соответствующие органы Украины, т. е. фактическое проведение агентурных мероприятий во всех звеньях структуры флота. Для этой работы есть контингент и база – “обиженные”, националистически настроенные и, очень часто, увольняемые в запас офицеры и мичманы, стремящиеся использовать появившийся шанс – урвать должность, получить звание и почести, остаться в конце концов на военной службе в рядах ВМС Украины. Как и раньше, чекисты активно использовали именно таких людей, у кого “рыльце в пуху”.

 Попирая достигнутые соглашения и действующие законы, в Севастополе, а также в других гарнизонах и пунктах базирования флота офицеры особого отдела и различного рода эмиссары от службы безопасности из Киева стали активно проводить агитационную кампанию и принимать оргмеры по приему украинской присяги.”

 Данный отрывок взят из книги Сергея Горбачева “Феномен адмирала Касатонова”, подготовленной к 70-летию адмирала И.В. Касатонова и вышедшей из печати в Севастополе в феврале 2009 г. Стаття “Черноморский флотораздел: как это было” [10].

Залишимо на совісті автора антиукраїнські висловлювання. Відмітимо наступне — у 1998-2001 роках процес поділу КДБ на флоті розпочався і успішно проходив. 150 кадрових флотських чекістів перешли на сторону ще тоді Радянської України. Зрозуміло, що вони забрали з собою документи і агентуру, вони склали основу СНБУ на Чорноморському флоті. З цього моменту розпочалась запекла боротьба між спецслужбами за флот і Крим.

Припущення: Чи не діями українських кадрових чекістів проти центральної влади можна пояснити перетворення на українського громадського активіста у Севастополі, Миколи Гука? Враховуючи його минуле, М.Г., дуже добре вписувався для організації ідеологічних виступів проти радянського, а потім російського флоту, а з другої сторони надавав можливість тримати під контролем вже СБУ процеси національного відродження України в Севастополі. І коли процес поділу флоту відбувся, і конфронтація зменшилась, потреба в такого роду діячах відпала. На відміну від кадрового чекіста Бурлакова, який після успішно проведеної операції обійняв генеральську посаду, М.Г. прийшлось думати про своє майбутнє самостійно.

 І як ми бачимо, вдале поєднання певних фактів з життя з формою морського офіцера та вмінням красиво декламувати, відкрило йому дорогу до посади міського голови Дрогобича, і відкриває до Верховної Ради.

Так хто Ви, пане Гук?

Джерела:

 1. http://drohobychanyn.io.ua/s98420/de_ne_stoyatime_vistoet

 2. http://zik.ua/ua/news/2010/05/13/228465

 3. http://ru.wikipedia.org/wiki/%CB%FC%E2%EE%E2%F1%EA%EE%E5_%E2%FB%F1%F8%E5%E5_%E2%EE%E5%ED%ED%EE-%EF%EE%EB%E8%F2%E8%F7%E5%F1%EA%EE%E5_%F3%F7%E8%EB%E8%F9%E5

 4. http://sabitov.kz/2011/03/06/zhurnalist-v-voennoj-tochke-terminy-terminy-terminy/

 5. http://www.index.org.ru/journal/19/pasko19.html

 6. http://flot2017.com/item/history/5148

 7. http://ukrlife.org/main/prosvita/org_flot.htm

 8. http://bukinfo.com.ua/show/news?lid=18974

 9. http://www.lander.odessa.ua/lib24.php

 10. http://blackseafleet-21.com/news/6-12-2011_chernomorskij-flotorazdel-kak-eto-bylo

 11. http://www.jurnalist.in.ua/rubric746/rubric751/site_2620.html

 12. http://www.history.org.ua/JournALL/journal/2010/1/4.pdf

 13. http://spp.dp.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=531:–qq–&catid=55:2011-03-10-19-06-02&Itemid=149

 14. http://www.versii.com/news/137521/print

 15. http://www.istpravda.com.ua/digest/2011/08/12/51759/

Михайло Бучко, спеціально для www.drohobych.com.ua

Від редакціїwww.drohobych.com.ua: Ми готові надати площу п. Миколі Петровичу Гуку для спростування або підтвердження висловлених у статті припущень щодо його особи.

(Переглядів 352 , 1 переглядів сьогодні)

About 

Błogosławieni którzy wprowadzają pokój, albowiem oni będą nazwani synami Bożymi.

Tags:

Газ на авто. Трускавець

Новини Трускавця та регіону

ТОП коментованих за тиждень

  • None found

Оголошення ТВ

  • Запрошуємо юних футболістів
    31.01.2020 | 13:57

    Футбольна школа «КМС» (м. Трускавець) проводить відбір хлопців 2009-2010 р.н. в секцію футболу. Контактний телефон:  096-064-71-97 (тренер Володимир Смола). (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеОголошується набір дітей для занять футболом (0)Козацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Футбольна школа «КМС» поповнилася 12 юними футболістами (0)Трускавчан запрошують на Майдан Незалежності на перегляди футбольних матчів (0)

  • Шукаю роботу з ведення бухгалтерського обліку
    28.01.2020 | 16:00

    Шукаю роботу з ведення бухгалтерського обліку підприємців. Конт. тел. 067-67-27-641. (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеКозацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Запрошуємо спільно відзначити День Соборності України (0)Шукаю роботу з прибирання приватних будинків (0)В музеї міста-курорту відкриють виставку про кримськотатарську спадщину (0)

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви