Шановні виборці 121-го Дрогобицького виборчого округу!
Я свідомо звертаюся до Вас із проханням 28 жовтня 2012 року підтримати на виборчих дільницях кандидатуру в народні депутати України Павла Барнацького.
Із Павлом Барнацьким нас єднає 14 років спільної діяльності. Відповідально заявляю: це людина, яка не вміє зраджувати, продаватись, бути маріонеткою!
За своє життя Павло Барнацький не нажив мільйонних статків і фешенебельних закордонних віл. Його капітал – десятки тисяч людських подяк, врятованих життів, захищених скривджених і знедолених. Як прекрасного фахівця і надійного помічника, його неодноразово намагалися переманити на більш вигідні посади і умови. Але він залишався вірним ідеї, яку обрав колись у житті, – служити Україні і народу.
А познайомився я з Павлом Барнацьким у 1998 році, коли на нього було влаштоване чергове шельмування з боку тодішнього керівництва МВС України за його як голови Профспілки атестованих працівників міліції принципову позицію у відстоюванні інтересів правоохоронців. Вже тоді мене вразило те, що інтереси простих людей для нього були вищими за власні. Ні погрози розправи і звільнення зі служби, ні залякування переслідуваннями сім’ї та родини не зупиняли його у захисті прав членів профспілки і інтересів громадян. Ввірена йому як працівнику міліції дільниця була однією з кращих в Західному регіоні України за криміногенною обстановкою. У 1996 р. П. Барнацького визнали кращим працівником міліції України, а його досвід оперативно-розшукової діяльності поширили по всіх підрозділах МВС України. Показовими були справи, коли він в одиночку затримував озброєні злочинні угруповання, які роками перебували в розшуку і тероризували населення. У судах П. Барнацький домагався реальних покарань навіть для тих осіб, що в своїх кримінальних зв’язках були тісно пов’язані не тільки з тодішнім керівництвом МВС, а й вищими посадовими особами держави.
Скажу відверто: я вдячний Господу Богові за те, що Він звів мене із Павлом Барнацьким. Бо коли П. Барнацький у 2000 р. перейшов працювати до Апарату Верховної Ради України, а пізніше став ще й моїм помічником, то яку б ділянку роботи в парламенті йому не довіряли, він так само перетворював її на зразкову. І хоч це не входить в його прямі посадові обов’язки, він із такою ж звитягою вже тепер на рівні Держави продовжує відстоювати інтереси громадян.
Але на першому місці у нього завжди був його рідний край – Дрогобиччина. Зізнаюсь, між нами не один раз виникали суперечки через те, що довідавшись, як місцева влада Дрогобича, Борислава, Трускавця, Стебника, Східниці, навколишніх сіл паплюжить чиїсь права, він, навіть будучи перевантажений основною роботою, кидався відстоювати інтереси людей. І хоч в тому ж корпусі Верховної Ради, де він працює, в сусідніх кабінетах сиділи депутати Дрогобицького округу, люди Дрогобиччини йшли і телефонували не до них, а до Павла Барнацького. Із часом я і мої колеги-депутати змирилися з такою його запальністю і принциповістю, бо бачили, що за такою ревністю – його реальні вболівання за долю краю і прагнення допомогти мешканцям Дрогобиччини.
А, як відомо, у тих, хто вірно служить державі і людям, завжди багато заздрісників і противників. Павло Барнацький – не виключення. Ще з часів роботи головою Профспілки атестованих працівників міліції на нього в різні інстанції летіли анонімки, в ЗМ! друкували пасквілі. Із повною відповідальністю заявляю, що перед тим, як П. Барнацького взяли на роботу в Апарат ВРУ, а тим більше – в Комітет по боротьбі з організованою злочинністю і корупцію, його біографію і діяльність проштудіювали від народження, і жодної (!) плями, яка б безчестила П. Барнацького, за весь його життєвий і трудовий шлях знайдено не було.
І ще одна деталь, яка розкриває П. Барнацького як яскраву і неординарну особу. Тоді, коли інші стоять в черзі на право працювати в Апараті ВРУ, а дехто навіть готовий певним людям за це щедро «віддячити», то П. Барнацький 9 місяців вагався, чи не займе чуже місце, чи впорається з величезним обсягом законотворчої та іншої роботи, чи не підставить тих, хто його рекомендував.
Вагання П. Барнацького виявились марними. Його професійний досвід оперативника, юриста-правника, профспілкового і громадського діяча і просто принципової людини став на догоді всім – ВРУ, фракції БЮТ, державі, а головне – Дрогобицькому краю.
Поступово Павло Барнацький став моєю правою рукою по всіх питаннях. Всю роботу, яку ми виконали спільно із ним за 14років діяльності, не можна описати навіть в десятитомнику. Підготовлено сотні законопроектів, тисячі поправок до законів, опрацьовано десятки тисяч звернень громадян, по яких прийнято результативні рішення. А за цим – сотні його виїздів персонально і в складі урядових та слідчих комісій на місця по всіх регіонах України. Це – десятки мільярдів гривень повернутих в казну держави, тисячі врятованих підприємств, десятки тисяч захищених людських доль.
Яскравим прикладом довіри мешканців Дрогобиччини до Павла Барнацького стали вибори до Верховної Ради в 2002 р., коли за нього проголосували 31000 виборців Дрогобицького краю. Причім відразу 75% бориславчан віддали за нього свої голоси. І тільки за рахунок грубої фальсифікації переможцем визнали П. Димінського, який через три місяці перекинувся до кучмівської кліки.
Тому не дивно, що протягом 2002-2012 рр. Павло Барнацький так активно допомагав своєму рідному Дрогобицькому краю. Коли в 2010 р. у газеті «Вибір» опублікували те, що П. Барнацький зробив для Дрогобиччини тільки за один – 2009 р., то перелік напрацювань ледве втиснули в 1,5 газетні сторінки. Це вкотре підтверджує, що він на Дрогобиччині працює не від виборів до виборів. Як, скажімо, ті, хто сьогодні висунули свої кандидатури по 121-му Дрогобицькому округу і хто почав імітувати видимість активної турботи про долю виборців за два місяці до початку виборів. Взагалі в період 2002-2012 рр. мешканці Дрогобиччини здебільшого зверталися до нас із П. Барнацьким, їхали цілими колективами. І він жертовно працював не на чергові вибори, а на кожного з Вас.
Дехто із нинішніх кандидатів по 121-му округу, виступаючи перед виборцями, заявили, що вивчатимуть проблеми Дрогобиччини, аби вирішувати їх на рівні ВРУ. А де вони були до того? Навіщо висунулися, якщо не орієнтуються в проблематиці округу? Що робитимуть у Верховні Раді, коли не знають больових точок Дрогобиччини і не мають дієвої програми допомоги? Та й Верховна Рада – не бригада швидкої допомоги. Це, передусім, – законотворчий орган, що займається не прокладанням труб в селі чи проведенням доріг, а питаннями державотворення.
Про Павла Барнацького, свого незмінного помічника і соратника, можу сказати одне: він, на відміну від інших кандидатів, – готовий депутат. Ніхто з тих, хто висунувся по Дрогобицькому виборчому округу, не має досвіду роботи у Верховній Раді, особливо з питань захисту інтересів населення на державному рівні. А П. Барнацькому не треба, як іншим, 5 років наступної каденції чомусь вчитися. Він ладен приступити до виконання депутатських обов’язків вже сьогодні. З ним рахуються в Адміністрації Президента і Кабінеті Міністрів, його прекрасно знають як фахівця в РНБО, Генеральній прокуратурі, МВС України, СБУ, міністерствах і відомствах. Він до Верховної Ради іде не з порожніми руками, а з готовими Програмами. Одна – для державного рівня, інша – регіональна, присвячена розвитку і відродженню Дрогобицького краю. І що головне – під Регіональну Програму є домовленість про конкретне фінансування.
Тому якщо Ви прагнете мати кваліфікованого і надійного захисника своїх інтересів на рівні Верховної Ради, то я закликаю Вас проголосувати 28 жовтня за Заслуженого юриста України, головного консультанта парламентського комітету з питань правосуддя Павла Барнацького, який не сипав голослівними обіцянками, а відстоював, відстоює і збирається й надалі відстоювати Ваші права, а також робити все для відродження Дрогобиччини.
З повагою Юрій Кармазін, Народний депутат України, Сенатор Міжнародного парламенту безпеки і миру, Голова Партії захисників Вітчизни
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень