Питання кого підтримати на виборах Президента України хвилює більшу частину українського суспільства. Так-так, більшу, бо тих, що визначилися твердо та остаточно ще вчора чи позавчора, замало для ясності картинки куди ж йтиме чи котитиметься наша держава в найближчі п’ять років. Близько третини українців ще й уяви не мають кого підтримають на цих виборах, а інша третина сумнівається між двома-трьома прізвищами.
В цій ситуації варто виходити не так з питання «За кого голосувати», як з протилежного «За кого не голосувати?». Кожен сам для себе формує цей перелік. Гадаємо, такі прізвища як Бойко, Рабинович, Мураєв чи Симоненко знайдуться в переліку галичан «За кого не голосувати?» точно. Подальший «відсів» значно цікавіший – навіть в одній сім`ї хтось до того переліку додасть прізвище чинного президента Порошенка, хтось Тимошенко, хтось Зеленського, Садового чи Гриценка. Найчастіше суб`єктивно, бо аргументація типу «олігарх, популіст, клоун, лис, пияк» є не чим іншим як підняттям з глибини душі (чи підсвідомості) пластів заздрості, роздряпуванням невиправданих сподівань, повторюванням нав`язуваних кліше.
Кожна подія, котра відбуватиметься в перші три місяці 2019 року, так чи інакше сприйматиметься українцями через призму виборів. Проголошення томосу, вбивство мера Ґданська, привітання зі святами, нова обкладинка в соцмережах, ситуація з полоненими моряками, нові деталі в розслідуванні вбивства Катерини Гандзюк, смерть громадського активіста, можливе підвищення ціни на газ – кожен інформаційний привід експлуатується політиками, причому в однаковій мірі як представниками діючої влади, так і опозиціонерами. Мета – нав’язати своє бачення, свою точку зору, що є сходинкою до переконання, що «наш кандидат найкращий». Бо війна йде за кожен голос – як-не-як, дві третини суспільства ще й близько не визначилися за кого вони.
Хвиля популізму, котра заливає Україну, не може не турбувати. Популізмом займаються всі – і крайні праві, і ліберали, і червоно-чорні, і колишні біло-голубі, і уряд, і парламентські партії, і позапарламентські сили. Людям говорять те, про що вони хочуть чути, і то максимально спрощено, примітивно, з використанням різних «штучок», змішуючи елементи правди з відвертою брехнею, годуючи інформаційно отруйними стравами, не гребуючи ніякими засобами. Бо ж ціль виправдовує всілякі засоби, особливо коли та ціль – влада, найвища влада.
Кандидат в подачі тих чи інших ЗМІ подається як герой чи зрадник, як муж стану чи популіст, як захисник інтересів народу чи олігарх-грабіжник, як реальний незалежний кандидат чи ставленик Москви, як вмілий досвідчений політик чи вічний інтриган, як свята людина чи як чорт з ратицями. Тобі підсовують вибір – чорне або біле, третього не дано. На фоні протистояння плюса та мінуса всі решта подаються як щось сіре, безлике, як такий собі фон для кращого ефекту спостереження за битвою Добра та Зла, яке на цих виборах уособлюють … і тут кожен штаб підсовує свого кандидата та опонента, котрий йому найбільш вигідний.
Істерія нагнітатиметься та наростатиме, плітки сягнуть неймовірних розмірів та масштабів, зчиниться така круговерть та каламуть, в якій і тверезо мисляча людина може легко втратити голову та піти за покликом лукавого, а не за здоровим глуздом. В цій ситуації найкращим виходом буде вміння ставити бар`єр, вміння не допускати політиці та політикам отруювати нашу щоденність та впливати на нашу здатність мислити (при умові якщо така здатність є).
Звісно, члени партій змушені будуть голосувати за своїх лідерів і агітувати за них, що вони вже й почали робити. Зрозуміло, що кожен з них плекає свої потаємні надії – якщо Президентом стане наш кандидат, отоді я… І починається фантазування. В когось мрія не сягає вище керівника відділу чи зеленого світла для бізнесу, а хтось має амбіції на голову ОДА чи й у міністерство. В голові звучить «Алілуя», а уява малює образ відкритого соціального ліфту з червоною доріжкою власне для мрійника. Тому дехто так пнеться зі шкіри, щоб всім показати свій вибір та свою лояльність власне до того, а не іншого кандидата.
Всі решта, тобто нормальні люди, обмежуються розмовами чи суперечками, але аж так не демонструють свою палку прихильність до того чи іншого кандидата. Найчастіше доводиться чути, що «приходиться вибирати з двох зол», а після цього більшим злом називають такого-то кандидата, а меншим – свій вибір. На жаль, частка правди в такому підході є. Серед кандидатів нема жодного, хто б користувався всенародною симпатією, повагою, любов`ю та довірою. Як не парадоксально, не через особистий шлях у політиці, а через команду однодумців, в якій негідників найчастіше не бракує.
Норма закону про передвиборчу тишу в день перед голосуванням і в самий день виборів – це благо для психіки українців і дуже правильна річ для суспільства. Виборець має нарешті унікальну можливість струсити з голови всю ту полову, котрою його обсипали, зняти полуду з очей і подивитися на все по-іншому, з перспективи здорового глузду. Але до цього дня скільки мук прийдеться витерпіти, дивлячись на брехливі біг-борди, слухаючи пропаганду з радіо чи телебачення, влізаючи в нетрі безплідних дискусій у соцмережах та не менш безплідних розмов в черзі з оплати комунальних послуг.
За кого голосувати? Відходячи від протилежного, варто зі списку кандидатів найперше викреслити тих, за кого Ви не проголосуєте за жодних обставин. Щодо решти кандидатів, то кожного з них можна оцінити за тим, що вже ним/нею було зроблено і які люди в команді, наскільки вони варті довіри. З часом список зменшуватимуться і десь ближче до березня в ньому будуть тільки два-три «симпатичні» кандидати, наприклад, Гриценко-Садовий, Тимошенко-Кошулинський, Порошенко-Ляшко чи Зеленський-Вакарчук. Останнім кроком буде розпізнати того кандидата, за підтримку якого мені/тобі точно не буде соромно. Кинувши свій бюлетень у виборчу урну, кожен з нас творитиме історію новітньої України, долучиться до демократії в нашій державі, візьме відповідальність за майбутнє своє, своїх родини, міста, держави.
Головне – не жаліти, що вибір був неправильним. Ті, що в 2010 році активно агітували проти Тимошенко, привели до влади Януковича – про це не варто забувати.
Володимир Ключак, фото рейтингу кандидатів з мережі Інтернет
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень