Давайте я про нього вам розповім.
Як всі знають, якщо будинок не визначається з формою управління до 1 липня, то управителя будинком призначає держава “на конкурсній основі”. Тому ми троє (я, Orest Suvalo і ще один небайдужий громадянин, плюс неоціненна організаційна допомога коханоїMarichka Timenyk) зібралися і вирішили, що треба і нам робити ОСББ. Я взяв на себе в більшості легально-документальну частину. Спочатку качав методички і читав різні “кроки до створення”, поки не зрозумів, що текст відповідного закону значно інформативніший, повніший, а також має приємну властивість бути останньою інстанцією. Тому я надрукував закон на принтері, вивчив його і пішов виконувати.
В принципі, процедура створення об’єднання несподівано проста. Найбільшим початковим завданням є скликання зборів, для чого закон вимагає кожному співвласнику квартири вручити письмове повідомлення під розписку не пізніше ніж за 2 тижні до зборів. Ми вирішили за 3 тижні до зборів повідомляти. Кайф ходіння по сусідах і вишукування відсутніх власників ми всі знаємо, але закон дає приємну альтернативу цьому втомливому процесу – можливість надіслати рекомендований лист за адресою квартири замість того, щоб до нього іти. Я вирішив обходити всіх, хто легко обходився, а кого нема, тому зафігачити рекомендований лист.
На цьому етапі я вперся в основну стіну – треба знати, кого обходити і кому надсилати листи, для чого потрібен список співвласників квартир. З цим списком я намордувався найбільше. Повчальні туторіали створення ОСББ стверджують, що список або не потрібен, бо ви і так обходите своїх сусідів, і вони вам розказують, чим володіють, – або список можна отримати в реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відсутні сусіди (хто не живе реально в своїй квартирі або здає її) не можуть розказати, чим вони володіють і скільки власників, тому я взявся за реєстр речових прав.
В реєстр речових прав мають доступ: 1) служба реєстру, що знаходиться в мін’юсті, 2) користувачі інтернету через сайт міністерства юстиції, а також 3) всі нотаріуси. Як нормальна людина, я спочатку пішов на сайт, де зареєструвався і почав шукати свій будинок. Мій будинок сайт буцімто захавав, але при спробі пошуку співвласників казав “об’єкт не знайдено”. Я б здивувався, якби об’єкт було знайдено, тому задіяв план Б: нотаріус.
Перший нотаріус дуже дивувалася, як я смію хотіти список співвласників будинку, бо хто я взагалі такий і яке я маю право. Я намагався їй пояснити, що закон дає мені право отримувати інформацію про будь-яку власність будь-кого, але вона мені не повірила і сказала, що не має права давати мені цю інформацію. Я повернувся додому, загуглив закон “Про особливості реалізації права власності в багатоквартирному будинку” (чи як його), зробив виписку і подзвонив нотаріусу опять, з бажанням тикнути її носом в її обов’язок надати мені довідку, який регламентується законом. Але нотаріус тепер просто сказала, що не має часу. Інші нотаріуси теж не мали часу. Оскільки мій час теж закінчувався, я перейшов до плану В – служба реєстру.
Філію реєстру у Львові я знайшов в Інтернеті (хвилин 10, мабуть, шукав), і оскільки він знаходиться далеко, то замість одразу їхати, я тиждень набирав по черзі усі чотири виставлені на сайті телефони. Як неважко здогадатися, за жодним номером ні разу не взяли трубку. Тому я зціпив зуби і поїхав на кінець Городоцької, перед тим роздрукувавши форму за зразком міністерства. В реєстрі мені сказали, що за день уже набралося десять заяв, вони не мають права брати більше заяв, і щоб я приїхав наступного дня.
Наступного дня я вирішив з самого ранку спробувати ще одного нотаріуса під боком, в якої був час. Вона моє право отримати інформацію про співвласників люб’язно визнала, і згодилася допомогти. Але їй комп’ютер сказав те саме, що й мені: об’єкт не знайдено. Я мав ілюзію, що публічний сайт дивиться в якусь окрему публічну базу, в яку не дивляться нотаріуси, бо мають доступ до основної. Але, видать, база одна.
Однак нотаріус довела, що недаремно їсть свій хліб, і крім номеру будинку ввела ще номер якоїсь квартири. Диво! Квартиру реєстр знайшов і чемно видав мені власника. Ось такий Просторово-часовий гаплик: будинку нема, а квартири в ньому – є. Здавалося б, перемога! Але ж кожна довідка про квартиру коштує 17 гривень. А квартир 20. Державний апарат не залишить себе без пропітанія: закон вимагає безкоштовно надавати співвласникам квартир інформаційну довідку ПО БУДИНКУ. Але будинку в реєстрі – таке життя – немає. Квартири ж є, будь ласка, 17 гривень плюс комісія банку. Вам шашечки чи їхати?
В цей момент я отримав просвітлення про те, що служба реєстру, в яку я збирався їхати, через кілька днів надала б мені ту саму відповідь – об’єкт не знайдено. Тому я мудро туди не поїхав, а склав план, за яким ми обходимо всіх, кого можемо, і отримуємо в них інформацію про власників, а кого не можемо, так вже й бути, я отримаю в реєстрі за власні гроші. Я повернувся додому і, звісно ж, зумів повторити хід конем на сайті реєстру, який знайшов мені квартиру в неіснуючому будинку за 17 гривень.
Мої колеги з ініціативної групи люб’язно здійснили обхід і зібрали інфу про власників (а також розписки за повідомлення майбутні збори). Я ж наклацав довідки в реєстрі про ті 6 чи 8 квартир, власники яких не знайшлися. Після чого я провів години півтори, відсилаючи даним власникам рекомендовані листи з пошти. На що пішло ще сотня гривень, бо співвласників багато, і лист треба кожному.
Це все доводилося робити, очевидно, в робочий час, кількість витрачених годин в сумі вже дорівнювала робочому дню, і мені довелося по факту браку годин того тижня взяти вихідний з відпустки.
Перший етап закінчився, і можна було спокійно чекати настання дня зборів. “Повістки” рознесено, оголошення розклеєно, потім хтось зірвав але пофіг. В передостанній день я згадав, що треба підготувати статут і протокол. Це можна було зробити на вихідних, але на вихідних я гуляв. Тому статут і протокол я готував в два останніх дні, (звісно робочих, і звісно знову недобрав продуктивних годин, і знову в результаті візьму ретроспективний вихідний; ітого мінус два вихідних з відпустки).
Зі статутом в принципі нескладно, бо є типовий статут з сайту верховної ради. Мені всього лиш довелося ообговорити його з ініціативною групою, бо були деякі нюанси, а також повністю відформатувати його, бо форматування документів на сайті верховної ради це нічне жахіття. Але практично без змін типовий статут став проектом статуту нашого ОСББ. Значно більше намордувався я з протоколом ініціативних зборів, який вимагає 6 питань (починаючи з обранння “голови зборів” і закінчуючи “дорученням представнику права реєстрації об’єднання в органах державної влади”), і по кожному питанню треба голоси в формі таблички “за і проти”, в якій дохріна колонок – і підпис, і прізвище представника (якщо такий є), і назва документа, що посвідчує право власності, і ще там щось, – в результаті ці абсолютно гігантські таблиці, які повинні вмістити 42 наших співвласника по кожному з шести питань, роздули протокол на десятки сторінок.
Я надрукував це все щастя, попросив ініціативну групу організувати столи, стільці і ручки, і приперся на збори на сьому годину. Я підготувався дуже грунтовно, я приготував цілий спіч. Коли пройшов галицький квадранс, люди ніби зібралися, і я почав спіч: що таке спільна власність, що наш будинок це є наша спілньна власність, що воно є власність навіть без ОСББ, але нам треба ОСББ, бо є різні форми управління спільною власністю, отака і отака і отака, але ОСББ найкраща, крім того без нього нам силою впихнуть управителя, тому треба робити ОСББ, і робити вже, бо лишаються лічені тижні часу, щоб закінчити цей процес і встигнути розірвати з жеком угоду…
На десятій хвилині натхненної промови мене переривають словами “давайте без демагогії” і починають задавати питання. “Ви ініціативна група, ви перевірили загальний стан будинку перш ніж скликати збори?” Закон цього не вимагає, кажу я, але в дідуся в руці роздруківка закону. Щоправда, за 2011-й рік, давно нечинний, але це нікого не цікавить. “А куди ви спішите, ви знаєте, що дедлайн продовжили, він не 1 липня 2016, а до 1 січня 2017? Про це написано в газеті Високий Замок.” Відкриваю на телефоні текст закону, там липень. Але ж газета Високий Замок! (Потім перевіряв, зовсім не про це писав Високий Замок, про якісь вимоги до реєстрації, які міняються, а не про дедлайн з державним управителем.)
“А ви знаєте, що у Львові за весь час створено всього 17 ОСББ? А ви знаєте, що в центрі ОСББ признано неефективними, бо тут мало квартир в будинках? А ви знаєте, що якщо створити будинковий комітет замість ОСББ, то міська влада за свої гроші відремонтує нам будинок? Чому ви не читаєте і не цікавитеся? А ви знаєте, що тут самовільна реконструкція горища, чому ця проблема має впасти на нас всіх? Ви знаєте, що Верховна Рада ще не визначилася остаточно, що закон буде мінятися? Все поміняється. Ми не будемо спішити, ви молоді і гарячі, а ми спочатку все вивчимо, почекаємо, подивимося і тоді будемо думати.”
Я не встигав спростовувати і гуглити спростування, тому попросив підняти руки всіх, хто готовий приступати до створення ОСББ, і не піднімати тих, хто проти. Піднялися чотири руки (для прийнятого рішення треба хоча б 20). На чому я оголосив, що збори закінчено, і подякував усім за участь. (Формально збори навіть не розпочалися.)
Колеги з ініціативної групи нагадали мені, що є ще інститут письмового опитування, який дає можливість протягом 15 днів позбирати голоси, ходячи знову по квартирах. Але я відповів, що якщо люди не згодні на зборах, то нічого не поміняється і після них.
Установчі збори зайвий раз нагадали мені, що ми – активісти, комсомольци, красавіци – живемо в своєму світі, в своїх соціальних шарах, і часто маємо погане уявлення, що відбувається в народних глибинах, які мислевіруси і поняття панують там. Там, де живуть основні голоси на виборах до органів державної влади.
Yaroslav Pidstryhach
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень