Прийом громадян міським головою, який проходив 27 листопада, можна сміливо назвати «житловим». Адже з чотирьох заявників троє звернулися виключно із житловими питаннями. Пані Юлія, мешканка аварійного будинку на Стефаника, 4 вкотре прийшла з надією отримати нове помешкання. Та так з надією та словами «Маю надію на Бога…» і пішла додому, де умови проживання просто жахливі. Батько трійні пан Володимир теж хоче нового помешкання, але не дуже вірить, що його справою у мерії хтось серйозно переймається. «Ви заганяєте справу свідомо в тупик. Чи не так? Чи я не правий?» – звернувся багатодітний батько безпосередньо до мера. «Ви до мене, шановний, звертаєтеся так, як слідчий», – парирував Руслан Козир, а його заступник Петро Нестерівський розвів руками: «Що можемо, те й робимо. У нас вільного житлового фонду немає». Та пан Володимир не дуже вірить у такі «відмазки» і дивується, чому, для прикладу, у Львові чи навіть у Стрию таких проблем нема. Чоловік не бажає опускати руки та пише скарги у вищі інстанції, в тому числі до столиці.
Батько та син Вахничі з вулиці Річки мають іншу житлову проблему. Зробивши добудову до власного будинку, репресований батько-пенсіонер був просто шокований, коли йому повідомили, що він має сплатити ще 32 тисячі гривень (а це 8 тисяч доларів!) як пайову участь. В міській раді кажуть, що вимога ця законна, але батько з сином вбачають у цьому якийсь підводний камінь. Їм юристи радили звертатися до суду, щоб таким чином зареєструвати право власності, але вони роздумують, чи не написати радше заяву на сесію, що депутати звільнили їх від сплати цього дивного «податку» у 32 тисячі. Втім, з 1 січня 2013 року право на майно можна буде реєструвати безпосередньо в міському управлінні юстиції. «Тоді «плакати» буде наша пайова участь» – образно сказав хтось з чиновників про ці зміни в законодавстві. Іншими словами, жодної пайової участі на розвиток міста можна буде не сплачувати, знаходячи лазівки в законі.
Останній відвідувач прийшов запитати, коли вже міська влада виконає свої обіцянки та виплатить заборговане працівникам КП «Наше місто», яких позбавили роботи саме за часів мерства Руслана Козира. Запевнення, що «вчора на ці потреби перераховано 20 тисяч» чоловіка не переконали. Пан Іван нагадав меру про його передвиборчий лозунг «Чесна влада – заможна громада», чим сильно розізлив Руслана Козира. «Чим влада перед вами завинила?» – пробував перевести розмову в інше русло міський голова. Та екс-працівник екс-підприємства був непохитний: «Люди налаштовані вже навіть агресивно, ми готові вдатися до інших заходів. Куди йти, що, до Президента звертатися? Скільки нам чекати на наші ж гроші?». Так і не отримавши чітку відповідь, пан Іван покинув залу засідань міської ради.
Цікаво, що на прийоми громадян приходить щораз менше людей. Чи не є цьому причина втрати довіри до міської ради, що та допоможе у вирішенні людських проблем? Адже відповіді часто дуже подібні – то «ми не маємо впливу», то «звертайтеся до суду», то «так вимагає закон і нічим вам не допоможемо», то «у нас нема вільного житлового фонду», і т. п. Для прикладу, на прийом 27 листопада записалося семеро громадян, а прийшло тільки четверо. Та й ті, що приходять, ідуть сюди або за інерцією, або щоб вихлюпнути наболіле, іншим словом, просто виговоритися. Бо реальної допомоги влада міста чомусь не надає. Дійсно не може, чи все-таки не хоче?
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень