Життєва дорога людини і храму

16.03.2012 | Filed under: Публікації

Пана Станіслава Чаплю у храмі чи біля нього можна побачити значно частіше, ніж вдома. Сказати, що в храмі є частинка його душі, не буде жодним перебільшенням. Адже відколи римо-католицька громада Трускавця розпочала боротьбу за повернення костела, якого радянська влада перетворила в руїну, він – тут, біля своїх братів та сестер по вірі, разом зі своєю громадою.

Коли в СРСР розпочався процес перебудови та гласності та послабилася атеїстична пропаганда, під зачиненими храмами почали збиратися на молитву вірні – вже не крадькома, не потайки, а відкрито. З 1990 року біля трускавецького костела Успення Пресвятої Діви Марії з його складною, непростою історією теж збиралися – і польські, і мішані сім’ї, які зберегли віру предків, вірність Святій Католицькій Церкві, духовну єдність з Апостольською Столицею. Їх було не так вже й багато – родини Дембських, Медведєвих, Магур, Кантор, Райкових, Івушкіних, Возняків, Зомбіків, Стефанишин, Серебрій, Домбровських та інші.

Серед них був і пан Станіслав Чапля, тоді ще молодий будівельник, за плечима якого вже було багато досягнень, а попереду – перспектив. Уродженець прикордонних Мостиськ, у Трускавці він осів з 1969 року. Відколи римо-католики ввійшли до храму, пан Станіслав – у костелі. Тут його життя, тут він це життя мало не втратив, тут Господь його врятував і тут він служить. Адже служити Богу можна не лише в сані священика. Служити Богу може і повинен кожен вірний – там, де Господь його поставить, кожен на своєму місці. В сім’ї, на роботі, серед друзів та знайомих, а не тільки в церкві.

Хто бачив, як виглядав трускавецький костел років двадцять тому, той не може повірити, що це та ж будівля. Замість руїн – оновлений храм, неоготичний ззовні та необароковий зсередини. Замість занедбаного подвір’я – краще подвір’я в Трускавці і це теж не перебільшення. Влітку тут – як у Трускавці часів Яроша: пальми, екзотичні карликові деревця та квіти, розарій, підстрижені газони.

Окрім Служби Божої в костелі проводяться світські з першого погляду заходи – вечори органної та скрипкової музики, духовної поезії, співу, лірики. Пан Станіслав – їх незмінний ведучий ось уже десять років. Розпочинається вечір зустрічі з прекрасним.

– Дорогі друзі, дорогие друзья, drodzy przyjaciele, Ви знаходитеся в храмі, який був задуманий виключно як курортний храм ще в 1827 році. Спочатку це була невелика капличка, згодом виникла потреба розбудови приміщення. Розвивався курорт, збільшувалася кількість гостей-відпочивальників, які переважно були католиками, тож площу храму вирішили збільшити майже втричі. За часів Австрії курорт був зовсім невеличким, влада не була зацікавлена в його розбудові. Наприклад, щоб збудувати будиночок на 10 кабінок, де можна було приймати лікувальні води, потрібно було брати дозвіл аж у Відні. Особливо бурхливий розвиток курорту відбувається після 1909 року, коли курорт Трускавець викупив Раймунд Ярош. За двадцять років, з 1919 по 1939, у Трускавці постало 286 вілл, готелів та пансіонатів, кожна будівля – шедевр, архітектурне диво. В 30-х роках минулого століття Трускавець тричі отримував золоту медаль як кращий курорт Польщі. Якби ми сьогодні мали в Трускавці таку людину як Ярош, ми мали б чудо…

Мова пана Станіслава спокійна і водночас захоплююча. Слухаєш його – і наче потрапляєш в ті далекі часи. Ось до Трускавця приїжджає прем’єр Австрії з дружиною, ось президент Естонії, ось президент Туреччини, великий приятель Яроша та меценат курорту, слухає Службу Божу в курортному храмі. В храмі не тільки відправлялися Свята Меса, літанії та молебні, але й проходили вечори органної музики та співу. З 1921 по 1939 тут виступали знамениті співаки, зокрема кращий тенор Європи Ян Кепура зі своєю дружиною-угоркою Мартою Еггерт (97-літня співачка живе тепер в США). На взірець цих вечорів і відновив пан Станіслав традиційні зустрічі відпочивальників з високим мистецтвом класичного співу, класичної музики, поезією. Якщо на Службу Божу приходить щонеділі біля сотні осіб, то на ці вечори (відбуваються у вівторок, п’ятницю та неділю о 20.00) – значно більше. Відпочивальники з різних куточків України, Росії, Білорусі, Польщі та інших країн часто самі декламують поезію, грають на органі чи скрипці, хоча завжди тут грає піаніст Володимир Ковалишин, скрипаль-лауреат багатьох міжнародних конкурсів Євген Сов’як, співає Анна Нечай, солістка Львівського музично-драматичного театру. Тут грає і трускавецька скрипалька Наталія Петрів, співає трускавчанка Наталія Цехмейстер. Довгі роки тут виступала і викладач музично-педагогічного факультету Дрогобицького педуніверситету Олександра Тимків (до виїзду в Італію на постійне місце проживання). А у книзі відгуків поруч із численними записами українців, поляків, росіян – слова вдячності гостей з Німеччини, Англії, Франції, з-за океану.

– Після війни, – продовжує пан Станіслав, – костел у Трускавці закрили. Цінні картини французьких, іспанських та італійських митців (73 автентичні полотна, подаровані для храму відпочивальниками) були розкрадені, як і прекрасні вітражі, позолочені фігури, всі речі, які являли хоча б якусь митецьку цінність. Спочатку приміщення було передано місцевому колгоспу імені Шевченка під склад калійних добрив, які почали нищити споруду зсередини. Після шести років цього жахіття будівлю перетворили у дім атеїзму, так званий планетарій. Новій владі заважало те, що на будівлі був хрест. Хрести пиляли вночі, щоб ніхто не бачив. Та одна жінка, котра рано ходила на роботу в їдальню, бачила, хто спилював хрести на костелі. Малі хрести спиляли швидко, а з великим впоратися виявилося складніше, адже він був зроблений із надміцного металу. Тому споруду підпалили. Впала покрівля, не стало склепіння, вирубали колони, знесли балкон хору. Потім почали перебудовувати, на місці вівтаря зробили господарську частину, у приміщенні також збудували три туалети. Планетарій мав стати символом перемоги над Богом та Церквою. Та теперішній костел є символом поразки тих, хто захотів воювати проти Бога та його Святої Церкви. У храм ми ввійшли в 1991 році, правда, тільки в першу частину. А в другій до 1993 діяв ще планетарій. Після того, як влада нам віддала цю знищену варварами будівлю, розпочалися реставраційні роботи. В 2002 році храм було освячено нашим митрополитом Мар’яном Яворським.

До цього можна б додати ще історію тих двох людей, які зважилися підняти руку на святиню, які спилювали хрести. Один із них під час полювання отримав поранення шротом в око і помер у швидкому часі від запалення головного мозку. Другий натомість загинув від руки власного сина – отримав ножове поранення під час п’яної сварки, котра переросла в бійку. І таких історій є багато по всій Україні – кожен, хто піднімав руку на святе, хто брав участь у руйнуванні храмів, нищенні ікон, плюндруванні святих місць, святотатстві, не залишився без покарання. Часто за дії нерозумних батьків доводилося відповідати їхнім дітям і навіть онукам.

Через властиву йому скромність пан Станіслав опускає той момент, що всіма будівельно-реставраційними роботами керував саме він – і не просто керував, а виконував левову частку цих робіт. Розбивав з парафіянами штучно створені перегородки, наново будував колони, ліз по риштуваннях і штукатурив, ліпив, малював (кілька фресок в храмі – його робота), накреслив план подвір’я біля храму під кладку тротуарної плитки, розбив квітники, сам засадив їх, сам за ними доглядає, прибирає в костелі та біля нього, відкидає сніг, робив ремонт в будинку священиків-редемптористів, дбає про єдність в парафії, а також розповідає різним екскурсійним групам про Трускавець і про храм, роблячи це високопрофесійно та з душею.

Не згадує пан Станіслав і про те, як влітку 2006 року зірвався з риштування і впав на холодну тверду підлогу майже з-під самого склепіння. Був він в храмі сам-самісінький і тіло одразу почорніло, здавалося – ось і прийшов кінець. Та Бог не залишає тих, хто любить Його, довіряє Йому та надіється на Нього. Через півтора години після цього випадку до Стася зайшов в якійсь справі один знайомий, побачив це жахливе видовище, викликав швидку. Кілька надскладних операцій, в успіх яких мало хто вірив. Рани гоїлися на очах, «заживало як на ведмедеві», жартував лікар, а пан Станіслав знав – він ще так багато має зробити для храму. І вже через півроку після цієї трагедії він почав малювати у храмі.

Височіє в центрі Трускавця «польська» церква, храм, який давно перестав бути святинею одних лише поляків. Служиться Літургія і польською, і українською, з літа цього року отці Чину Найсвятішого Ізбавителя планують впровадити літургії ще й російською, а пізніше і англійською, адже місто – курортне. Тут моляться католики з Польщі, України, Росії, Білорусі, Німеччини, Англії, сюди приходять православні, протестанти, євреї. Сюди заходять і невіруючі, душа яких є спраглою істини. Сюди можна зайти просто з цікавості, а залишитися у твердій вірі, що Бог існує і що він любить нас.

Пан Станіслав Чапля, який дивовижно схожий на святого отця Піо з Італії, із молодечим запалом вибігає по сходах хору, щоб переконатися, чи добре настроєний справжній духовий орган, який прибув до Трускавця з місцевості в Західній Німеччині. Довгі роки на вечорах органної музики збирав пан Станіслав гроші, щоб придбати цей орган. Нелегка це була справа, якщо врахувати, що вхід на вечори – безкоштовний, а пожертви – суто добровільні.

Дивлячись на нього, стає зрозуміло, що фраза «святим може бути кожен» є істинною. У нього є сім’я: улюблена дружина Катерина, син Андрій, донька Ліля, невістка, зять, онуки – всі вони пишаються таким чоловіком, батьком, дідусем. Майстер на всі руки, ніколи не кричить, не підвищує голосу, завжди дасть цінну пораду. Інколи вдома він тільки ночує – коли в костелі є якась нагальна робота, то виконує її він з ранку до пізньої ночі, з перервою тільки на Службу Божу. Багато друзів вважають його диваком – міг би заробляти чималі гроші, робити професійну кар’єру, адже будівельник він високопрофесійний, унікальний практик із величезним досвідом, таких зараз бракує. Та він обрав дорогу до храму. Тож недаремно за свою вірність Церкві та служіння Богу у світському стані пан Станіслав удостоєний високої церковної нагороди – з рук львівського Митрополит Мечислава Мокшицького він отримав орден блаженного Якова Стрепи, патрона Львівської Архідієцезії РКЦ.

Довга та непроста історія трускавецького костела. Складна та надзвичайно цікава і захоплююча історія пана Станіслава. Неначе нитки вишитої сорочки переплітаються ці дві історії, в яких – і печаль, і радість, і падіння, і миті слави та величі. А над усім цим – торжество Божої правди. Правди, яка в кінцевому результаті завжди перемагає брехню та обман. І приклад цьому – воскресіння римо-католицької святині у Трускавці.

Володимир Ключак

(Переглядів 259 , 1 переглядів сьогодні)

About 

Błogosławieni którzy wprowadzają pokój, albowiem oni będą nazwani synami Bożymi.

Tags:

Газ на авто. Трускавець

Новини Трускавця та регіону

Оголошення ТВ

  • Актуальні афіші
    03.10.2019 | 16:52

    (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеКозацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Доґ-Фест у Трускавці (афіша) (0)У Трускавці покажуть балет “Собор Паризької Богоматері” (0)Для любителів риболовлі (0)

  • День туризму у Трускавці (афіша)
    23.09.2019 | 17:11

    (Переглядів 1 , 1 переглядів сьогодні) Також читайтеКозацька слобода “Раковець” запрошує на риболовлю (0)Доґ-Фест у Трускавці (афіша) (0)У Трускавці покажуть балет “Собор Паризької Богоматері” (0)Для любителів риболовлі (0)

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви